WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Аналітичні системи на основі спряжених реакцій окиснення органічних відновників гідроген(ацил)пероксидами та їх застосування у фармацевтичному аналізі - Реферат

Аналітичні системи на основі спряжених реакцій окиснення органічних відновників гідроген(ацил)пероксидами та їх застосування у фармацевтичному аналізі - Реферат

Рис. 3. Функціональна активність нейтрофілів (НСТ-тест) і рівень ЦІК сироватки крові інтактних і імунізованих еритроцитами барана щурів при одноразовій дії етафоса (1/2 ЛД50)

Із збільшенням рівня ЦІК і функціональної активності нейтрофілів зменшувався і антихолінестеразний ефект. Відновлення активності АХЕ на 3 і 7 добу становило 24% і 32%. У імунізованих щурів під впливом етафоса рівень ЦІК не відрізнявся від контролю. Упродовж доби спостерігався нейтрофільоз, але функціональна активність нейтрофілів була на рівні контролю або знижувалась на 3 добу. В подальшому збільшувалась кількість диформазан-позитивних нейтрофілів, але їх метаболічна активність залишалась на рівні контролю. Відновлення активності АХЕ на 3 і 7 добу становило всього 2,7% і 12,2% відповідно.

Таким чином, на фоні імунізації еритроцитами барана у щурів спостерігається напруження реактивності імунної системи і вона неадекватно реагує на додатковий антигенний стимул (етафоса). При цьому спостерігається більш виражений і стійкий антихолінестеразний ефект і більш пізнє відновлення активності АХЕ еритроцитів. Це вказує на те, що імунна система приймає безпосередню участь у детоксикації ксенобіотиків за допомогою утворення імунних комплексів і елімінації їх з організму клітинами макрофагальної системи. Зниження функціональної активності нейтрофілів сприяє порушенню гомеостазу і призводить до збільшення токсичності і кумулятивної дії речовин. Результати досліджень узгоджуються з даними В.І. Саноцького та ін. (1998), M.D. Fernandes et al., (1999), Є.В. Давидової та ін. (2004), які показали, що при гострих отруєннях ФОП для людей також характерне пригнічення функціональної активності нейтрофілів, що корелює із ступенем важкості отруєнь і має високе прогностичне значення.

Біологічні мембрани, як і білки сироватки крові, також можуть бути однією із ділянок втрат ксенобіотиків на їх шляху до мішені біологічної дії. На моделі 2-х фазної водно-ліпідної системи встановлено, що випробувані ФОП і РРР змінюють біофізичні характеристики ШФМ – граничний потенціал (), поверхневий натяг (), електричний опір (Rг) і заповнюють границю розподілу фаз "ліпід-вода" переважно в концентраціях 110-6, 110-5 моль/л, що свідчить про їх високу мембранотропну активність. Найбільший вплив на стан ШФМ, за вказаними показниками, чинили сполуки, які мали в своїй структурі ліпофільні групи (Cl-, CCl3-, CCl2-, СN). Серед ФОП – це оксифосфонат, афос, хлорофос, ДДВФ, фоксим; РРР – хлорхолінхлорид і симарп.

За дії оксифосфонату, афоса, малаоксона більш значиме збільшення електропровідності штучних бішарових мембран (ШБФМ) викликали оксифосфонат і афос в концентраціях 110-8 – 110-4 М. Цей ефект в більшій мірі виявлявся у разі, коли на мембрані відтворювали різницю потенціалу із позитивним знаком (+100 мВ), що вказує про їх здатність проникати через ШБФМ в електровід'ємній формі. Виявлена залежність між зменшенням електричного опору ШФМ і діаметром пор. Показано, що фталофос і ДДВФ мають більшу здатність проникати через пори мембран, ніж оксифосфонат, хлорофос, фоксим.

За даними Л.Г. Александрової (1990), похідні тио- і дитіофосфорної кислоти з фенільними і алкільними радикалами мають менший ступінь гідрофобності, ніж похідні з атомом азоту в гетероциклі та похідні дитиофосфорної кислоти з NH-групою. Похідні тио- і дитиофосфорної кислоти (тіоловий ізомер циклофоса, карбофос, ізомалатіон, малаоксон), також мають незначну гідрофобність (lgPo/в становить 1,1-2,6) в порівнянні з фоксимом і фталафосом, у структурі яких є група СN або атом азоту в гетероциклі (lgPo/в – 4,2 і 3,2 відповідно). Високу гідрофобність афоса, оксифосфоната і етафоса (lgPo/в 5,05, 5,04 і 4,2 відповідно) можна пояснити наявністю в їх структурі ліпофільних груп, які можуть обумовлювати їх здатність до сорбції на мембранах.

Дослідження впливу ФОП на мембрани еритроцитів щурів показали, що як за умов in vitro, так і in vivo спостерігаються однонаправлені зміни стану мембран, які характеризуються зниженням активності Nа+,К+-АТФази та підвищенням гемолізу еритроцитів до впливу температури (+50С), що вказує на порушення транспорту одновалентних катіонів та в'язкості ліпідного шару мембран. За умов in vitro (рис. 4) в концентрації 110-4 моль/л зниження активності Nа+,К+-АТФази було більш виражено у фоксима (84%) і дурсбана (60%), ніж хлорофоса і афоса (39%). Ступінь гемолізу еритроцитів під впливом температури суттєво підвищувався (р0,05) при дії хлорофоса, дурсбана, карбофоса, афоса. Збільшення інтенсивності ПОЛ виявлено лише у хлорофоса (182%), що може бути причиною зміни структури мембран. Тіоловий ізомер циклофоса не чинив мембранотоксичної дії.

Рис. 4. Вплив ФОП (110-4 моль/л) на мембрани еритроцитів щурів(in vitro)

При одноразовому пероральному введенні ФОП (1/2 ЛД50) за дії хлорофосу зміни досліджених показників були майже однакові, як і в концентрації 110-4 моль/л. Для карбофоса, ТОКФ і афоса більш характерним було зниження активності Nа+,К+-АТФази (на 90%, 63% і 51% відповідно). Підвищення ступеню гемолізу відбувалось тільки за дії карбофоса (160%) і дурсбана (42%). Циклофос не змінював стан мембран еритроцитів. Оскільки карбофос і афос викликали більш виражені зміни активності Nа+, К+-АТФази та гемолізу еритроцитів в умовах in vivo, ніж in vitro, то це можна пояснити утворенням їх токсичних метаболітів – малаоксона і оксифосфонату відповідно (С.С. Михайлов, И.Г. Щербак, 1983; К.М. Астанакулов, 1983). Підтвердженням цього є той факт, що дія малаоксона і оксифосфоната на біофізичні характеристики ШФМ більш виражена, ніж у карбофоса і афоса. За умов гострої дії (1/2 ЛД50) афос, ТОКФ, циклофос знижують активність мембранозв'язаних ферментів мітохондрій щурів – СДГ на 38-60% і ЦО – на 47-56%, збільшують пасивний набряк мітохондрій в ізотонічному (до 213%) або гіпотонічному розчинах сахарози (до 117%). Оскільки за дії циклофоса і ТОКФ спостерігалось збільшення набряку мітохондрій лише в гіпотонічному розчині сахарози, то не виключено, що під їх впливом відбувається збільшення розкладу фосфатидилдиетаноламінів і кардіоліпінів в мембранах (А.В. Каргаполов, 1979). Виявлені зміни можуть призвести до порушень структури мітохондрій, енергетичних і окислювальних процесів в них.

РРР івін в умовах іn vitro не викликав змін стану мембран еритроцитів щурів і людини. Не встановлено впливу його і на мембрани еритроцитів щурів в дослідах in vivo. Вплив івіна на мембрани мітохондрій печінки щурів не залежав від введеної дози. Так, за дії івіна в дозі 630 мг/кг активність СДГ знижувалась на 26%, ЦО збільшувалась на 213%. В дозі 12,6 мг/кг спостерігалось підвищення активності ЦО на 56% та інтенсивності ПОЛ на 45-81%. В дозі 1,26 мг/кг виявлено лише підвищення інтенсивності ПОЛ в мітохондріях на 45%. Відсутність залежності "доза-ефект", може бути пов'язана з особливостями взаємодії івіна з рецепторами мембран та його токсикокінетикою і потребує подальших досліджень.

Даними дослідженнями підтверджується те, що існує висока взаємозалежність між ступенем взаємодії хімічних речовин з фосфоліпідами ШФМ і їх спорідненістю до альбуміну. Циклофос, для якого характерне незначне зв'язування з альбуміном, проявляє і меншу мембранотропну активність. Афос, оксифосфонат, етафос мають високу спорідненість до альбуміну і проявляють високу мембранотропну активність. Однак, в умовах in vivo, ця залежність не завжди може зберігатись, що необхідно враховувати при прогнозуванні мембранотоксичної дії ксенобіотиків.

Дослідження взаємозв'язків між показниками імунної і монооксигеназної систем організму при інтоксикаціях фосфорорганічними пестицидами і синтетичними регуляторами росту рослин. При гострій дії ФОП виявлено високу кореляцію (р<0,05) між показниками АХЕ і ДА для етафоса і тіолового ізомеру циклофоса (r=+0,82), ЄШ-7 (r=+0,94); підгострій дії – між АХЕ і ДА для тіолового ізомеру циклофоса (r= 0,96), ЄШ-7 (r=-0,82) і гетерофоса (r=-0,97), АХЕ і цитохромом Р-450 для гетерофоса (r=-0,80), що вказує на залежність їх антихолінестеразної дії від активності МОГС. При підгострій дії ФОП спостерігалась висока кореляція між показниками АХЕ і ГГА для етафоса (r=-0,88) і ЄШ-7 (r=-0,80), АХЕ і лізоциму для тіонового ізомера циклофоса (r=+0,86) і ЄШ-7 (r=+0,88); АХЕ і ЦІК для ЄШ-7 (r=-0,94) і гетерофоса (r =-0,98). Наявність оберненої кореляції між показниками АХЕ і ЦІК вказує на те, що антихолінестеразна дія цих речовин зменшується при збільшенні рівня ЦІК і це може свідчити про участь імунних комплексів в детоксикації. Між показниками МОГС і імунної системи спостерігалась переважно від'ємна середня кореляція. При гострій дії РРР виявлена висока кореляція (р<0,05) між показниками МОГС і імунної системи: для ресину між ГА (гідроксилюванням аніліну) і ЦІК (r=+0,97), симарпа – ГА і НСТ-тестом (r=+0,97), цитохромом Р-450 і НСТ-тестом (r=-0,83) та підгострій дії для івіна між ДА і ЦІК (r=-0,87), ДА і НСТ-тестом (r=-0,83). Отримані результати свідчать про те, що при дії ФОП і РРР між окремими показниками МОГС і імунної системи прослідковуються реципрокні взаємовідношення, які залежать від дози і часу дії ксенобіотиків.

Для проведення факторного аналізу використані змінні всіх досліджених показників при різних дозових навантаженнях ФОП (1/2 і 1/5 ЛД50). Установлено, що виміряні значення змінних корелюють слабо. Показано наявність позитивної кореляції змінних ХЕ – ДA і негативної кореляції ХЕ – ЦIK по рівню значимості 0,1. Діаграми розсіювання візуально не вказували на існування значимого зв'язку між змінними, тому регресійний аналіз був малоінформативним. Аналіз часових рядів показав, що всі залежності (за винятком ХE і ЦIK) мають нерегулярний характер. Коефіцієнти розкладання (zmn), що визначають внесок кожного параметру у відповідну головну компоненту, свідчать, що перші дві головні компоненти вичерпують біля 70% сумарної дисперсії, тобто вони є найбільш інформативні. Компонента А1 визначається ЦIK (zmn=0,9446) з деяким позитивним внеском ГГA (zmn=0,1641) і лізоциму (zmn= 0,1625) та негативним внеском ХЕ (zmn=-0,1978). Для компоненти А2 значущими є ХE (zmn=0,7505), ДA (zmn= 0,5678), цитохром P-450 (zmn=0,3152).

Loading...

 
 

Цікаве