WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетичні предиктори формування полінутрієнтної недостатності при хронічному панкреатиті, шляхи оптимізації профілактики та лікування (авт - Реферат

Клініко-патогенетичні предиктори формування полінутрієнтної недостатності при хронічному панкреатиті, шляхи оптимізації профілактики та лікування (авт - Реферат

Порівняння статистичних показників у групах посмертної та очної СПЕ щодо призначення, виконання експертизи, мотивування експертного рішення та обґрунтування висновків не виявило достовірних розбіжностей, що свідчить про типовість виявлених недоліків, які притаманні СПЕ у цивільному процесі взагалі.

Узагальнення результатів аналізу клінічних випадків СПЕ засвідчило, що як при посмертній, так і при очній СПЕ нозологічний діагноз сам по собі не мав безперечного та визначального значення при експертній оцінці психічного стану особи на певний період часу у минулому. Експертам потрібно було, незважаючи на діагнози, що були встановлені до події угоди, або після неї, спочатку сформулювати синдромологічну оцінку психічного стану особи на певний період часу на підставі наданих на експертизу об'єктів дослідження, а потім оцінити ступінь виразковості психічних порушень, що мали місце у підекспертного, тобто його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Серед синдромів, що було діагностовано в найбільш поширених нозологічних групах тематичного матеріалу певні утруднення викликали:

а) для підекспертних з органічним ураженням головного мозку судинного генезу – необхідність диференційно-діагностичного розмежування психоорганічного синдрому, а точніше, згідно з діагностичними висновками актів СПЕ, "вираженого інтелектуально-мнестичного зниження" в межах цього синдрому та синдрому недоумства;

б) для підекспертних з соматогенними психічними розладами, серед яких переважну більшість складали випадки злоякісних онкологічних захворювань у їх термінальній стадії – необхідність диференційно-діагностичного розмежування астенічного синдрому (згідно з терміном, що використовується в експертній практиці, так званої "вираженої" чи "глибокої" астенії) та синдрому порушеної свідомості, а саме синдрому оглушення.

Типовими помилками при діагностичній і відповідно подальшій експертній оцінці психічного стану підекспертного з органічним ураженням головного мозку судинного генезу було ототожнювання психоорганічного синдрому з синдромом недоумства та рішення про нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на основі кількісної сукупності ознак щодо зниження пам'яті, змін інтелекту тощо, які в цілому не перешкоджали її індивідуальному повсякденному функціонуванню, самообслуговуванню, вирішенню певних соціальних задач (наприклад, отриманню пенсії, здійсненню комунальних виплат), а також при відсутності фактів щодо особливостей поведінки і висловлювань цієї особи, які б свідчили про порушення розуміння нею того, що відбувається у навколишньому з некритичною оцінкою себе, свого стану, оточуючого, своїх намірів та вчинків.

Типовими помилками при діагностичній та експертній оцінці психічних розладів внаслідок несприятливого перебігу соматичних захворювань були:

по-перше, визнання особи нездатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на підставі діагностування у неї "вираженої астенії", тобто соматогенного астенічного синдрому вираженого ступеню і, таким чином, ототожнювання цього синдрому з психічним розладом психотичного рівня;

по-друге, ґрунтування експертних висновків не на фактичних даних та у відповідності з діючими клінічними стандартами щодо психічного стану, у тому числі і стану свідомості у особи, а на припущеннях щодо можливого (імовірного) розладу свідомості при наявності тяжкого соматичного стану;

по-третє, діагностування "вираженої" астенії при наявності ознак синдрому порушеної свідомості, тобто при наявності не поглиблення астенічного синдрому зі зміною його кількісних характеристик, а появі іншого психопатологічного симптомо-комплексу, що виключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проведене дослідження засвідчило: а) орієнтованість актів СПЕ на методичні рекомендації від 1973 р. та на парадигму психіатрії, що не базується на принципах доказовості та обґрунтованості; б) наявність недоліків у більшості актів експертизи, що пов'язані з необізнаністю та некомпетентністю експертів (тобто мають суб'єктивний характер) і які можуть бути підставою для призначення повторної СПЕ, подовження терміну розглядання судової справи, трати державних коштів і неможливості прийняття остаточного судового рішення; в) недосконалість існуючих методичних підходів, що визначає появу діагностичних та експертних помилок, недоліків і труднощів при проведенні посмертної СПЕ.

Зазначене вище спонукало на пошук нового шляху щодо удосконалення проведення судово-психіатричної експертизи, з її наближенням до надбань сучасної експертології, зрозумілою формальною та змістовною побудовою експертного заключення, наявністю відповідних методик дослідження об'єктів експертизи. Для цього було розроблено, апробовано при проведенні посмертних та очних СПЕ у цивільному процесі, доведено у наукових роботах: а) новий метод дослідження – експертний метод, який повинен використовуватися при посмертній СПЕ, а також при інших СПЕ у цивільному та кримінальному процесах, де одним із завдань є ретроспективна оцінка психічного стану особи; б) методики оцінки об'єктів експертизи при посмертній СПЕ у цивільному процесі; в) методика складання самого акту посмертної СПЕ у цивільному процесі.

Експертний метод включає три складові частини: а) судово-експертну ідентифікацію, яка передбачає встановлення кваліфікуючих ознак об'єктів експертизи, для забезпечення їх незмінності протягом проведення як первинної, так і повторної експертиз; б) судово-експертну діагностику, яка в умовах посмертної експертизи за своїм змістом є встановленням відповідності фактичних даних, що містяться в досліджуємих об'єктах експертизи, діагностичному стандарту, чинному на момент вчинення юридично значущої дії; в) ситуаційний аналіз, що передбачає оцінку різних аспектів, відмінностей, що характеризують подію правочину.

Експертний метод базується на послідовному дотриманні принципів презумпції, узгодженості даних і обґрунтованості висновків, розроблених у вітчизняній судовій психіатрії в останні десятиріччя.

Принцип презумпції (презумпція – припущення, що базується на імовірності; в свою чергу імовірність є мірою об'єктивної можливості появи випадкової події) має два правила. Перше правило принципу презумпції – презюмоване положення є істиним доки не доведено зворотне. У межах цього правила ключовим є поняття презумпції психічного здоров'я, згідно з яким – особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними доки зворотне не буде доведено у порядку, що визначений чинним законодавством. Так особа, що досягла повноліття, тобто віку психічної зрілості апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій і відповідальності за них, тобто, дієздатною. Таким чином, початково психічне здоров'я особи не підлягає доведенню. Доводити необхідно наявність хворобливого психічного розладу і певний стан здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що змінена (і наскільки суттєво), наявним психічним розладом.

При встановленому (анамнестичному, клінічному) факті психічного розладу і відсутності даних про такий на період часу, що цікавить суд або слідство, діагностичний висновок про психічне здоров'я та експертний висновок про здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, потребує обґрунтування і доведення у співставленні і з урахуванням даних про психічні розлади, що були наявні в анамнезі. Тобто у такому випадку презюмованим буде факт наявності психічного розладу, і він повинен залишатися істиним доки зворотне не буде доведено згідно з клініко-діагностичними стандартами та інструктивно-методичними вимогами.

Друге правило принципу презумпції – сумніви, які неможливо усунути, тлумачаться на користь стану який є більш ймовірним або вірогідним. Так, більш імовірним є менш тяжкий психічний розлад і наявність окремих неспецифічних психопатологічних симптомів, які можуть бути присутніми і при більш тяжкому розладі (при ураженні більш глибокого регістру психіки) не можуть однозначно бути доказом і підставою для констатації цього більш тяжкого розладу.

Принцип узгодженості даних, полягає у тому, що висновки експерта будуються на: а) даних, здобутих при дослідженні максимально можливої кількості об'єктів експертизи (тобто на максимально можливій кількості фактичних даних про психічний стан підекспертного, що потребує оцінки); б) даних, які узгоджуються між собою і діагностичним стандартом. Оскільки діагностичний стандарт з часом змінюється слід виходити із стандарту, що діяв на час вчинення юридично значущої дії.

Принцип узгодженості даних дозволяє з одного боку усунути протиріччя, що є у різних об'єктах експертизи, які досліджуються, а з другого виділити (відзначити) суттєві ознаки з різних об'єктів експертизи, і після їх узагальнення та співставлення з діагностичним стандартом, отримати вірогідний висновок.

Loading...

 
 

Цікаве