WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетичні предиктори формування полінутрієнтної недостатності при хронічному панкреатиті, шляхи оптимізації профілактики та лікування (авт - Реферат

Клініко-патогенетичні предиктори формування полінутрієнтної недостатності при хронічному панкреатиті, шляхи оптимізації профілактики та лікування (авт - Реферат

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 36 наукових працях (з них 21 – одноособових), з них – 21 стаття у спеціалізованих фахових виданнях згідно з переліком ВАК України, 2 методичні рекомендації.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 389 сторінках машинопису (285 сторінок – основний текст). Робота складається зі вступу, 5 розділів (огляду літератури та 4 розділів власних досліджень), узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел (з них 260 вітчизняних і 47 зарубіжних авторів). Дисертацію проілюстровано 39 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Теоретичну частину роботи викладено у розділах 1, 4 дисертації. У розділі 1 проведено дослідження понять „дієздатність", „недієздатність", „обмежена дієздатність" у історичному аспекті і аналіз сучасних поглядів щодо цих понять та їх передумови, а саме здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є предметом оцінки при очній і посмертній СПЕ у цивільному процесі. Позначено недоліки, що потребують змін та уточнень відповідно сучасним науковим вимогам.

У розділі 4 обґрунтовано зміст та визначення понять „недієздатність", „заповідальна дієздатність", з використанням сучасних психіатричних термінів. Системне дослідження поняття „обмежена дієздатність" дозволило обґрунтувати необхідність поширення інституту обмеженої дієздатності окрім станів токсикоманічної залежності, на осіб з психічними розладами непсихотичного рівня. При цьому доведено, що поняття „дієздатність", „недієздатність", як і поняття „осудність", „неосудність", є взаємовиключними (контрадікторними), тобто між ними не може знаходитися якесь третє, проміжне поняття, і поняття "обмежена дієздатність входить в об'єм поняття "дієздатність". Якщо особа страждає на тяжкий психічний розлад (психоз, порушення свідомості, виражений психічний дефект), то цей розлад, будучи позначеним медичним критерієм формули недієздатності, завжди буде виключати його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. При відсутності у особи будь-яких психічних розладів, або при їхній наявності, але в ступені, що не сягає психотичного рівня (тобто не дорівнює тяжкому психічному розладу), при якому в цілому зберігається здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, особа є дієздатною. Водночас при наявності достатньо виражених психічних розладів, що істотно впливають (впливали, або можуть вплинути) на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними при здійсненні юридичних операцій, про що повинен бути відповідний висновок судово-психіатричної експертизи, особа може бути визнана обмежено дієздатною із виключенням для неї можливості виконувати визначені правові дії і встановленням піклування. У дисертації запропоновано формулювання відповідних статей для проекту нової редакції Цивільного кодексу України. Між тим, поряд з прийнятими до уваги пропозиціями щодо застарілих термінів, змісту статей, обмеження дієздатності осіб з психічними розладами, у цивільному кодексі в редакції від 16.01.2003 р. залишається низка недоліків та протиріч, які викликають зауваження і потребують додаткових роз'яснень та уточнень, основними з них є: а) невдале формулювання медичного критерію недієздатності, з використанням розпливчастого терміну „хронічний, стійкий психічний розлад"; б) застосування між інтелектуальним та вольовим компонентами психологічного критерію поряд з союзом „та", союза „або", що роз'єднує ці взаємопов'язані сфери психіки; в) практична неможливість поновлення дієздатності, що була обмежена у зв'язку з невдалим формулюванням вимог для цього; г) передбаченість тільки превентивного (перспективного) обмеження дієздатності особи і не прийняття до уваги наших пропозицій щодо можливості ретроспективного обмеження дієздатності особи (при посмертній та очній СПЕ), що значно ускладнить захист прав особи з непсихотичними психічними розладами, які суттєво впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на період правочину, що вже було здійснено, з можливістю визнання такого правочину недійсним.

На підставі аналізу у розділі 1 дисертації поняття „посмертна СПЕ", у розділі 5 – визначено, що предметом посмертного експертного дослідження є оцінка психічного стану особи, її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на період юридично значущої дії, яка сталася у минулому. Його завданнями є: 1) діагностична кваліфікація психічного стану особи, при наявності психічних розладів – обгрунтування їх синдромальної та нозологічної належності; 2) оцінка ступеня виразковості проявів виявлених психічних порушень; 3) співвідношення виявлених психічних розладів з положеннями закону (ЦК і ЦПК України) у рамках формули діє-недієздатності, що складають її критерії; 4) вирішення питання про здатність (нездатність) особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу, що цікавить суд. Специфічні особливості, що відрізняють посмертну СПЕ у цивільному процесі від інших психіатричних експертиз полягають у тому, що об'єктами цього виду експертизи є виключно матеріали справи та медична документація. Діагностична задача розв'язується експертом в умовах дефіциту інформації і не безпосередньо стосовно підекспертного, а опосередковано через оцінку інформації, яка міститься в досліджуваних об'єктах на предмет її відповідності існуючим у психіатрії діагностичним стандартам.

Практичну частину роботи викладено у розділах 3, 5. В основу цієї частини роботи покладено результати дослідження 372 випадків посмертної та очної СПЕ у цивільному процесі – вибірка по архіву Київського міського Центру СПЕ за період 1991–1997 роки, вибірка по архіву відділу СПЕ УНДІ ССПН за період 1990–2004 рр. Основна група – 183 випадки посмертної СПЕ; група порівняння – 86 випадків очної СПЕ (основною задачею якої була оцінка психічного стану особи на певний період часу у минулому, що цікавить суд); група апробовування – 103 випадки (83 – посмертної, 20 – очної) СПЕ.

Матеріалом дослідження були відповідні історії хвороби, акти посмертної та очної СПЕ та об'єкти експертизи, що використовуються при складанні експертних заключень – цивільні справи, медична документація (медичні картки стаціонарного та амбулаторного хворого, тощо). Інструментом дослідження служили спеціально розроблені карти – а) обстеження випадку посмертної СПЕ; б) обстеження випадку очної СПЕ.

При дослідженні тематичного матеріалу вивчено та проаналізовано дані щодо призначення, проведення експертизи, структури акту, оцінки об'єктів СПЕ, формулювання та обґрунтування експертних висновків – з метою розробки та запропонування нових методичних принципів проведення посмертної СПЕ у цивільному процесі. Окрім того, для виділення критеріїв експертної оцінки, були окремо досліджені нозологічні групи підекспертних, що складали структуру досліджуємої вибірки.

Методичні підходи, які було запропоновано у дисертації – експертний метод, методики оцінки об'єктів дослідження та складання акту посмертної СПЕ у цивільному процесі, розроблялися, апробувалися на 103випадках посмертної та очної СПЕ – група апробовування, які були проведені за участю виконавця даного дослідження у відділі СПЕ УНДІ ССПН за період 1990–2004 роки.

Діагностична кваліфікація клінічних симптомокомплексів відбувалась згідно з діючою на час проведення експертизи класифікацією психічних розладів, з урахуванням традицій та уявлень вітчизняної психіатрії. Так на час до якого відноситься вибірка тематичного матеріалу діяла МКХ-9, тому й опис та аналіз психічних розладів, що були діагностовано у підекспертних проводився згідно з цією класифікацією з наступним зазначенням відповідності до діючої у теперішній час МКХ-10. Результати дослідження оброблені з використанням методів математичної статистики (критерії Стьюдента та Фішера), що дозволило встановити статистичну достовірність відмінностей порівнюваних величин.

Loading...

 
 

Цікаве