WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Теоретико-методичні засади трансформації сучасної шкільної історичної освіти (автореферат) - Реферат

Теоретико-методичні засади трансформації сучасної шкільної історичної освіти (автореферат) - Реферат

Таблиця 2

Розподіл хворих з ГТКН по групах

Групи

Вид втручання

Кількість хворих

Летальність

Перший період спостережень

1. Роз'єднання злук + інтубація кишечнику

50

2 (4%)

2. Роз'єднання злук + резекція кишки + інтубація

17

7 (41,1%)

Другий період

Спостережень

1. Роз'єднання злук + інтубація кишечнику

52

1 (1,92%)

2. Роз'єднання злук + резекція кишки + інтубація

18

1 (5,5%)

З метою запобігання злукової хвороби усім хворим в другий період виконували "Спосіб комплексної профілактики злукової хвороби при гострій тонкокишковій непрохідності" (Патент України № 61525 А), який включав інтраопераційне введення в брижу тонкої кишки 5,0 – 0,25% розчину верапамілу, проведення проточної санації черевної порожнини через трубки з множинними отворами з введенням 1 раз на добу суміші: 30 мг преднізолону, 50,0 – 0,25% розчину новокаїну та 500 000 ОД антибіотика. Внутрішньом'язово вводили 1,0 – 1% розчину диміколіну 3 рази на добу з метою підтримки активної перистальтики кишечника. Трубки розташовані на рівні попереково-ободової кишки і в здухвинних ділянках.

Лабораторні дослідження у співставленні з клінічними симптомами мають велике значення у період ранньої діагностики ГТКН. Не слід ремствувати на відсутність класичних симптомів при ГТКН, а слід виходити з необхідності своєчасної діагностики на підставі малих за кількістю і вираженістю клінічних ознак у співставленні з лабораторними показниками, що дає хірургу можливість своєчасно встановити діагноз і провести адекватне лікування тяжкого захворювання.

Усім 137 хворим ГТКН визначали у динаміці показники загального аналізу крові. Відмічали лейкоцитоз у всіх досліджуваних групах, проте, в обох групах, де обсяг оперативного втручання обмежувався роз'єднанням злук, підвищення цього показника спостерігали протягом трьох діб – 13,7+2,17 (P<0,05) . Гіперлейкоцитоз – 18,2+2,17 (P<0,05) , який спостерігали в інших двох групах свідчив про більш тяжкий перебіг хвороби – деструкцію кишки. У перших двох групах повернення до вихідного рівня спостерігали з п'ятої доби. В групах хворих, де видаляли некротизовану ділянку кишки з визначенням її життєздатності загальноприйнятим способом – лейкоцитоз відмічений і на сьому добу, в групі хворих, де використовували інтраопераційний спосіб - кількість лейкоцитів повернулись до сьомої доби до таких же, як і в контрольній групі.

У період гемодинамічних порушень спостерігались розлади периферичного кровообігу і центральної гемодинаміки різного ступеня вираженості. Порушення гемодинаміки при цьому захворюванні характеризувались загальним тяжким станом, вираженим больовим синдромом, блідістю, плямистою або мармуровою холодною шкірою, прискореним диханням, частим пульсом, спаданням поверхневих вен, гіпотензією із зменшенням пульсового тиску, об'єму циркулюючої крові, пониженням центрального венозного тиску і розвитком метаболічного ацидозу.

У частини хворих проявилось психомоторне збудження, занепокоєння. Для виявлення стану гемодинаміки ми дослідили зміни артеріального тиску у динаміці. АТ є дуже цінним показником гемодинаміки, проте він не відображує величину об'ємного кровотоку, у зв'язку з чим його не слід переоцінювати. Так, ми спостерігали нормальні цифри АТ при явній гіповолемії, що свідчить про порушення у системі кровообігу, оскільки понижений серцевий викид компенсувався при цьому підвищенням загального периферичного опору внаслідок звуження артеріол, що врешті-решт приводило до дефіциту кровообігу в тканинах, гіпоксії і ацидозу. Тахікардія була у 87% хворих. Після проведення передопераційної терапії за нашим способом відмічено більш значне зниження серцевих скорочень.

Систолічний і діастолічний тиск при госпіталізації практично у всіх хворих був нижчий за контрольні показники, після коригуючої терапії в обох групах він вірогідно не відрізнявся від контрольних.

Важливим показником оцінки гемодинаміки при ГТКН є дослідження центрального венозного тиску. Це обстеження ми провели у 117 хворих. Необхідно підкреслити, що показники периферичного венозного тиску не є адекватним відображенням венозного тиску у зв'язку з тим, що він залежить від мінімального тонусу вен і наявності у них клапанів. Показники центрального венозного тиску ми використали для непрямої оцінки венозного повернення і стану скорочувальної функції міокарду. Підвищення цього показника свідчило про послаблення скорочувальної функції серця, зниження – про розвиток дефіциту об'єму циркулюючої крові. У 29 хворих в до- і ранньому післяопераційному періоді зафіксовано зниження цього показника, у 17 хворих в ці ж часові проміжки центральний венозний тиск був значно вищим. В першій групі хворих нормалізація цього показника спостерігалась лише на третю-п'яту добу, в другій групі – на другу-третю.

З проведених досліджень витікає, що ГТКН супроводжується значними змінами у центральній і периферичній гемодинаміці. Цілком очевидно, що в основі порушень гемодинаміки є масивне переміщення рідини з судинного русла у черевну порожнину, а з міжклітинних просторів до судин. Значна частина секвестрованої рідини входить в склад ексудату, з яким відбуваються втрати білка, електролітів. З одного боку, це явище пояснює зменшення об'єму циркулюючої крові і її компонентів і підвищення концентрації гемоглобіну і гематокриту, з іншого – наростання деструктивних змін у кишці створює велику потребу у транспорті кисню, енергетично активних речовин і призводить до різкого підвищення функції системи кровообігу. Виникає вазоконстрикція артеріо-капіляро-венозного ланцюга. Зниження діастолічного тиску свідчить про виснаження компенсаторних механізмів і розвиток серцево-судинної недостатності.

У хворих ГТКН рано і суттєво порушувався електролітний обмін. До цього часу не вироблені чіткі рекомендації стосовно профілактики і раціональної терапії порушень водно-електролітного обміну при ГТКН. Ми вивчили вміст іонів калію, натрію та аніону хлору у сироватці крові хворих.

У першій групі хворих вірогідну гіпокаліємію – 2,81+0,21 ммоль/л (P<0,05) зафіксовано на першу післяопераційну добу, вміст натрію – 121,7+2,67 ммоль/л і хлоридів 93,4+2,67 ммоль/л (P<0,05) був зниженим протягом п'яти, після чого ці показники суттєво не відрізнялися від вихідного рівня. У другій групі нормалізація електролітного відбувалася швидше - з третьої доби. В групі хворих першого періоду, яким виконана резекція некротизованої ділянки кишки зміни електролітного обміну були виражені більш суттєво. Так гіпокаліємію ми спостерігали з першої післяопераційної доби – 2,63+0,29 ммоль/л (P<0,05), з п'ятої відмічено підвищення вмісту калію, але й на сьому добу цей показник становив – 3,15+0,41 ммоль/л. Найнижчий вміст натрію відбувся на першу добу - 120,1+2,37 ммоль/л (P<0,05), з третьої – зафіксовано поступове його зростання, але й на сьому добу зафіксована гіпонатріємія – 129,0+2,1 ммоль/л (P<0,05). Гіпохлоремія була у хворих вже на момент надходження до стаціонару – 81,4+2,96 ммоль/л (P<0,05) і на цих цифрах трималась протягом трьох діб, з п'ятої спостерігали поступове зростання, але й на сьому добу вміст хлору був вірогідно нижчим контролю – 96,3+2,37 ммоль/л (P<0,05).

У групі хворих, де видалення некротизованої ділянки виконували з використанням нашого способу, зміни в електролітному обміні були виражені менше. Максимальне зниження вмісту калію було протягом трьох діб – 2,91+0,33 ммоль/л (P>0,05) , з п'ятої доби цей показник суттєво не відрізнявся від контрольного. Найнижчі показники натрію – 121,1+2,19 ммоль/л (P<0,05) зафіксовані на першу післяопераційну добу, з третьої - відмічене зростання і на п'яту він був на вихідному рівні – 132,1+3,15 ммоль/л (P>0,05).

Зміни білкового обміну при ГТКН виникали рано і проходили інтенсивно. Багаторазова блювота, скопичення ексудату, парез кишечнику, виділення білка з сечею на тлі токсичного пригнічення білковоутворюючої функції печінки і голодування швидко призводили до гіпопротеінемії та диспротеінемії.

В обох групах, без резекції кишки гіпопротеінемія зафіксовано з першої післяопераційної доби. У першій групі найбільш низькі показники загального білка були виявлені на третю добу – 63,2+1,87 г/л (P<0,05) , після чого відбувалося підвищення цього показника, але й до сьомої доби він був вірогідно зниженим відносно контролю. У другій групі зменшення загального білка було не таким значним і до п'ятої доби становило 71,3+1,74 г/л (P>0,05).

Loading...

 
 

Цікаве