WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Функціональний стан систем дихання, кровообігу та фізична роботоздатність хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (автореферат) - Реферат

Функціональний стан систем дихання, кровообігу та фізична роботоздатність хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (автореферат) - Реферат

На території Херсонської області є стаціонарно неблагополучні пункти двох категорій, причому переважають старі – 257(99,6%); загасаючих стаціонарно неблагополучних пунктів – 1(0,4%). Особливо неблагополучних пунктів за період наших досліджень не встановлено.

За період з 1970 по 2004 рр. в Херсонській області випадки захворювання тварин на сибірку реєструвались в 19 стаціонарно неблагополучних пунктах, в яких захворіло 42 сільськогосподарські тварини, в тому числі: великої рогатої худоби – 33 (78,6%), свиней – 9 (21,4%). Випадків захворювання серед дрібної рогатої худоби та коней не зареєстровано (таблиця 3).

Таблиця 3

Структура захворюваності тварин на сибірку

в Херсонській області з 1970 по 2004 рр.

Захворіло тварин

Велика рогата худоба

Свині

42

голів

%

голів

%

33

78,6

9

21,4

Таким чином, у південному регіоні України за 35-річний період (1970 – 2004 рр.) захворіло 196 сільськогосподарських тварин, в тому числі: великої рогатої худоби – 141 (72,0%), свиней – 33 (16,8%), дрібної рогатої худоби – 19 (9,7%) та коней – 3 (1,5%). На першому місці у структурі захворюваності тварин на сибірку у південному регіоні України стоїть велика рогата худоба; на другому місці – свині; на третьому місці – дрібна рогата худоба (вівці та кози) і на четвертому – коні.

Серед великої рогатої худоби випадки захворювання на сибірку реєструвались переважно у молодих тварин віком до 2-х років (бички та телиці), 46,5% яких належало власникам приватного сектору.

Всі свині, які захворіли на сибірку не були вакциновані і належали переважно власникам приватного сектору(54,5%).

Серед дрібної рогатої худоби випадки захворювання на сибірку реєструвались як серед дорослих овець, так і серед молодняка, а також серед дорослих кіз (2 тварини).

Показники неблагополуччя південного регіону України з сибірки

На території південного регіону України (Одеська, Миколаївська та Херсонська області) немає жодного адміністративного району, де б не було зареєстровано стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів.

Серед областей південного регіону України Одеська область за площею є найбільшою. На її території розташовано 26 адміністративних районів. До першої групи належать райони, які є найбільш неблагополучними з сибірки (показник неблагополуччя від 72,4 до 51,5%): Ананьївський, Арцизький, Балтський, Білгород-Дністровський, Іванівський, Кілійський та Кодимський. До другої групи (показник неблагополуччя від 51,5 до 30,7%) віднесені: Болградський, Ізмаїльський, Котовський, Красноокнянський, Миколаївський, Ренійський, Савранський, Саратський, Тарутинський райони. До третьої групи (показник неблагополуччя від 30,7 до 9,9%) віднесені: Березівський, Біляївський, Великомихайлівський, Комінтернівський, Любашівський, Овідіопольський, Роздільнянський, Татарбунарський, Фрунзівський та Ширяївський райони.

На території Миколаївської області розташовано 19 адміністративних районів. До першої групи належать райони, які є найбільш неблагополучними з сибірки (показник неблагополуччя від 58,1 до 44,5%): Вознесенський, Врадіївський, Очаківський та Первомайський. До другої групи (показник неблагополуччя від 44,5 до 30,9%) віднесені: Арбузинський, Баштанський, Березанський, Березнегуватський, Веселинівський, Доманівський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський та Снігурівський райони. До третьої групи (показник неблагополуччя від 30,9 до 17,3%) віднесені: Братський, Єланецький, Жовтневий, Казанківський та Кривоозерський райони.

На території Херсонської області розташовано 18 адміністративних районів. До першої групи належать райони, які є найбільш неблагополучними з сибірки (показник неблагополуччя від 63,6 до 48,3%): Високопільський, Горностаївський, Каланчацький, Нововоронцовський та Чаплинський. До другої групи (показник неблагополуччя від 48,3 до 33,1%) віднесені: Бериславський, Великолепетиський, Генічеський, Каховський, Новотроїцький та Скадовський райони. До третьої групи (показник неблагополуччя від 33,1 до 17,9%) віднесені: Білозерський, Великоолександрівський, Верхньорогачицький, Голопристанський, Іванівський, Нижньосірогозький, Цюрупинський.

Сезонність сибірки сільськогосподарських тварин у південному регіоні України

При вивченні сезонності сибірки у південному регіоні України за 33-річний період (1970 – 2002 рр.) виявлено ряд закономірностей. Встановлено, що випадки захворювання тварин на сибірку реєструються щомісяця протягом усього року. В умовах півдня України найбільша кількість захворілих припадає на весну – травень(9,8%), літні місяці: червень(9,8%), липень(15,9%), серпень(13,4%) та частково осінні: вересень(9,8%) та жовтень(9,3%), що є місяцями сезонного підйому захворюваності. Відповідно коефіцієнт сезонності складає 68%, а індекс сезонності – 2,1. Сезонність сибірки обумовлена, насамперед, пасовищним утриманням тварин у теплий період року, де і відбувається їх зараження. Навіть у вересні та жовтні у південному регіоні України ще зберігається тепла погода і тварини можуть випасатись. Найменша кількість захворілих відмічається у грудні (4,1%), лютому (4,1%), березні (5,2%), січні (5,7%), квітні (5,7%) та листопаді (7,2%).

Вплив ґрунтового фактору на розташування стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів на території південного регіону України

До території лісостепової агроґрунтової зони належать 8 північних районів Одеської області: Ананьївський, Балтський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський, Любашівський, Савранський, Фрунзівський. Площа її території – 7,9 тис. км2.

До степової агроґрунтової зони належить територія 18 районів Одеської області (Арцизький, Березівський, Білгород-Дністровський, Біляївський, Болградський, Великомихайлівський, Ізмаїльський, Іванівський, Кілійський, Комінтернівський, Миколаївський, Овідіопольський, Ренійський, Роздільнянський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський, Ширяївський); майже вся територія Миколаївської області – 18 районів (Арбузинський, Баштанський, Березанський, Березнегуватський, Братський, Веселинівський, Вознесенський, Врадіївський, Доманівський, Єланецький, Жовтневий, Казанківський, Кривоозерський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Первомайський, Снігурівський) і 9 районів Херсонської області (Бериславський, Великолепетиський, Великоолександрівський, Верхньорогачицький, Високопільський, Горностаївський, Каховський, Нижньосірогозький, Нововоронцовський). Площа її території – 58,9 тис. км2.

До сухостепової агроґрунтової зони належить територія 9 районів Херсонської області (Білозерський, Генічеський, Голопристанський, Іванівський, Каланчацький, Новотроїцький, Скадовський, Чаплинський, Цюрупинський) та 1 район Миколаївської області – Очаківський. Площа її території становить 18,9 тис. км2.

З аналізу таблиці 4 видно, що найбільша кількість стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів на 1000 км2 території у південному регіоні України розташована у лісостеповій агроґрунтовій зоні – 17,1, степовій – 12,3, а найменша – у сухостеповій (8,1).

Таблиця 4

Розташування стаціонарно неблагополучних щодо сибірки

пунктів на території південного регіону України в різних агроґрунтових зонах

Агроґрунтова зона

Територія, тис. км2

Кількість стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів на

1000 км2

Лісостепова

Степова

Сухостепова

7,9

58,9

18,9

17,1

12,3

8,1

Ґрунтовий покрив території південного регіону України представлений переважно чорноземними типами ґрунтів у лісостеповій та степовій агроґрунтових зонах та каштановими солонцюватими типами у сухостеповій агроґрунтовій зоні, які за своїми фізико-хімічними властивостями є сприятливими для виживання збудника сибірки; нерівномірність розташування стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів пов'язана з тим, що у чорноземних ґрунтах на відміну від каштанових солонцюватих вміст гумусу та кількість органічних речовин більше, а це, як відомо, відіграє певну роль у можливому розмноженні збудника сибірки. Немаловажливу роль відіграє клімат, який у сухостеповій агроґрунтовій зоні на відміну від лісостепової є посушливий, а значить і вологість ґрунту менша.

Дослідження ґрунту на наявність у ньому збудника сибірки

З метою встановлення можливого зараження збудником сибірки ґрунту пасовищ на території неблагополучних щодо сибірки пунктів, де були зареєстровані випадки захворювання серед тварин, нами були відібрані проби ґрунту для бактеріологічного дослідження.

Проби ґрунту відбирали влітку 2003 та 2004 рр. (липень, серпень) з глибини до 15 см. Всього було відібрано та досліджено 19 проб ґрунту з території пасовищ неблагополучних щодо сибірки пунктів у чотирьох районах Одеської області (таблиця 5).

Таблиця 5

Результати дослідження ґрунту на наявність у ньому збудника сибірки з

території неблагополучних пасовищ в районах Одеської області

п. п.

Район

Кількість проб

ґрунту

Результат

дослідження

1.

Білгород-Дністровський район, село Зеленовка

5

-

2.

Саратський район, село Петропавлівка, радгосп „Петропавлівський"

5

-

3.

Арцизький район, село Надєждовка, радгосп-завод „Шампань України"

5

-

4.

Ізмаїльський район, відгінне пасовище „Репіда", яке розташоване у Дунайських заплавах

4

-

Loading...

 
 

Цікаве