WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Розробка системи медико-соціальної реабілітації інвалідів працездатного віку, які перенесли мозковий інсульт (автореферат) - Реферат

Розробка системи медико-соціальної реабілітації інвалідів працездатного віку, які перенесли мозковий інсульт (автореферат) - Реферат

Примітка: ннВГ – неідентіфіковані нейрони вісцерального ганглію, ПД - потенціал дії. Достовірні зміни параметрів ПД виділені жирним шрифтом: * – при р<0,05; ** – р<0,01. 0 – відсутність пачкової активності.

У клітин ППа1 і ППа2 під час експозиції СК і СЦ (10-2 М) збільшувалася тривалість ПД і, крім того, всі мономодальні нейрони ППа1 і ППа2 переходили на пачковий ритм генерації ПД (табл.). При відмиванні всі досліджені біофізичні параметри цих клітин поверталися до фонового рівня.

Результати цієї серії досліджень показали, що саліцилова кислота надає пригнічувального впливу на імпульсну активність нейронів равлика, знижуючи частоту генерації ПД, що, ймовірно, пов'язано із збільшенням часу розвитку ПД і слідової гіперполяризації. В концентрації 10-2 М саліцилова кислота викликає глибоку гіперполяризацію мембрани і повністю блокує імпульсну активність нейронів. Гіперполяризацію мембрани, відповідно до загальноприйнятої думки, можна пояснити порушенням функціонування каналів вихідного калієвого струму та (або) вхідного хлорного струму. На підтвердження цьому можна навести результати досліджень інших авторів [Masakatsu Kato, Yutaka Oomura, Juro Maruhashi and Nobuaki Shimisu, 1983], в яких показано, що вплив деяких речовин на нейрони апплізії здатний викликати гіперполяризацію їх мембрани приблизно на 35 – 40 мВ. І ця дія пов'язана з посиленням вхідного Cl– і вихідного K+ – струмів. Можливо, таким механізмом дії саліцилової кислоти на нервову клітину і пояснюється її пригнічувальний вплив на вазомоторні центри і кортикові викликані потенціали людини [Машковський М.Д., 1987] і тварин [Сігідін Я.А. та ін., 1988; Дейл М. М., Формен Дж., 1998].

Для того, щоб пояснити найхарактернішу специфіку ефектів солей саліцилової кислоти, а саме наведення коливань МП і пачкового ритму генерації імпульсів, необхідно розглянути деякі, на наш погляд, основні уявлення про механізми дестабілізації МП і пачкової активності. Відомо, що саліцилати викликають збільшення концентрації внутрішньоклітинного цАМФ, а на думку деяких дослідників зміна концентрації циклічних нуклеотидів [Кононенко М.I., 1977, 1981, 1987; Kononenko N.I., 1993] полягає в основі генерації повільнохвильових коливань МП. Отже, можна припускати, що СК і СЦ викликають появу, або посилення провідності клітинної мембрани, що періодично змінюється, і, як наслідок, виникнення пачкового ритму в результаті збільшення концентрації циклічних нуклеотидів. Отже їх вплив є подібним дії ініціюючого чинника (ІЧ). А також, враховуючи той факт, що знайдені деякі помітні особливості впливу СК від СЦ і те, що константа дисоціації даних речовин мала [Joshi J. D., Mavani I. P. and Bhattacharye P. К., 1973], можна вважати, що активною ділянкою з'єднання СК і СЦ з клітинними рецепторами є координаційний поліедр комплексної солі.

В наступній серії експериментів ми спробували з'ясувати правомірність нашого припущення про те, що СК і СЦ надають ефекти, подібні таким ІЧ, і їх вплив обумовлений збільшенням внутрішньоклітинної концентрації циклічних нуклеотидів. Було з'ясовано, що СК (СЦ) дійсно імітують дію ІЧ. У зв'язку з цим СК і СЦ можна вважати його екзогенними функціональними аналогами. Проте чи зв'язаний механізм їх впливу, як і ІЧ, з внутрішньоклітинними циклічними нуклеотидами? Для відповіді на це питання ми використовували активатор фосфодіестерази – імідазол. За допомогою цієї речовини було з'ясовано, що вплив досліджених саліцилатів насправді пов'язаний із системою циклічних нуклеотидів.

Встановлено, що окрема дія активатора гуанілатциклази нітропрусида натрію в концентрації 10-5 М, у нейронів ППа1, ППа2 і неідентифікованих клітин ВГ викликає достовірне збільшення амплітуди ПД, в середньому на 12,164,31, 5,21,56 і 7,552,57 мВ відповідно. Крім того, у нейронів ППа1 і ППа2 збільшувалася амплітуда слідової гіперполяризації на 3,81,31 мВ і на 1,760,14 мВ відповідно. Слід зазначити, що у ППа2 також спостерігалося достовірне збільшення МП на 72,02 мВ. При збільшенні концентрації нітропрусида натрію до 10-4 М у досліджених нейронів спостерігалася зміна не тільки вже описаних параметрів електричної активності (величина яких не достовірно відрізнялася від такої при дії нітропрусида натрію в концентрації 10-5 М), але і деяких інших. Так, МП збільшувався у нейрона ППа2 і у клітини ППа1; при цьому у ППа1 він зростав в середньому на 7,4  1,8 мВ. У нейронів ВГ окрім амплітуди збільшувалася і тривалість ПД в середньому на 1,870,69 мс. Аналіз першої похідної ПД показав, що у присутності активатора гуанілатциклази нітропрусида натрію в обох концентраціях у всіх нейронів збільшуються як вхідні, так і вихідні сумарні трансмембранні іонні струми. Таким чином, можна вважати, що цГМФ бере участь у протіканні як повільних, так і швидких електричних процесів в нервовій клітині і, ймовірно, робить вплив на потенціалозалежні іонні канали.

В окремій серії експериментів з'ясовувалася наявність зв'язку 128 нейронів ВГ з клітиною ППа1. При цьому був знайдений олігосинаптичний гальмівний вплив одного нейрона центральної частини ВГ на активність ППа1 (рис. 3). Враховуючи специфіку цього впливу ми вважаємо, що дія клітини ВГ опосередкована пригніченням пептидергичного нейрона цього ганглія, який виділяє ІЧ на сому ППа1.

При тестуванні 128 клітин ВГ на наявність виходів до нейрона ППа2, ми знайшли моносинаптичний збудливий вплив тільки однієї клітини ВГ, яка локалізована в так званій зоні Е (рис. 4). Крім того, серед 100 клітин ВГ знайдено три пари синаптично зв'язаних неідентифікованих нейронів, при чому у всіх випадках зв'язок збудливий. При цьому в двох випадках він, ймовірно, моносинаптичний, а в одному – полісинаптичний.

Після виявлення даних синаптичних зв'язків ми вирішили порівняти пластичність їх збудливих контактів. Для цього ми збільшували частоту стимуляції пресинаптичної клітини. Через кожну з яких пропускали 10 пачок деполяризуючих поштовхів (11 Гц) тривалістю 1 с з інтервалом 10 с. Така стимуляція пресинаптичної клітини по відношенню до ППа2, у останньої спостерігалося генерація в середньому 11 імп/с і деполяризація мембрани на 18,30,89 мВ, при цьому депресії відповіді на кожну подальшу пачку стимулів не відбувалося. У постсинаптичної клітини першої пари контактуючих нейронів ВГ спостерігалося на фоні деполяризації мембрани (на 20,72,41 мВ) генерація в середньому 11,10,61 імп/с, але вже до другого пред'явлення пресинаптичному нейрону пачок імпульсів у постсинаптичного виявлялася депресія відповіді і клітина генерувала 80,47 імп/с, а до десятого – генерація імпульсів, взагалі, могла бути відсутньою. Аналогічні результати були одержані і при вивченні відповідей постсинаптичної клітини другої пари: на фоні деполяризаційного зсуву (на 9,70,6 мВ) виникало 9,220,32 імпульсів, а на друге пред'явлення – 5,880,5 імп/с. До десятої пачки з серії подразнювальних стимулів у даної постсинаптичної клітини ПД могли не виявлятися. На відміну від цих клітин відповіді постсинаптичного нейрона третьої пари, як і ППа2 характеризувалися дивною стабільністю. У даної клітини на подразнення пресинаптичного нейрона спостерігалося зменшення мембранного потенціалу на 11,10,9 мВ і виникало в середньому 50,16 ПД/с, при цьому депресії відповіді не спостерігалося. Таким чином, відповіді нейрона ППа2 мають найбільшу лабільність у порівнянні з постсинаптичними клітинами ВГ. По-перше, у ППа2 не спостерігається депресії відповідей, на відміну від постсинаптичних нейронів першої і другої пари. По-друге навіть постсинаптичний нейрон третьої пари, у якого також не здійснюється депресія відповідей, генерує тільки п'ять імп/с, а ППа2 – 11 імп/с.

Loading...

 
 

Цікаве