WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Динаміка генетико-демографічної структури луганської популяції та обтяженість вродженою та спадковою патологією (автореферат) - Реферат

Динаміка генетико-демографічної структури луганської популяції та обтяженість вродженою та спадковою патологією (автореферат) - Реферат

У 1125 (75,45%) пацієнтів, в тому числі у 899 (79,91%) – з пептичною виразкою та у 226 (20,09%) – з хронічними медикаментозними виразками, яких лікували з використанням тактики швидкого адекватного реагування, безпосередні і найближчі результати проаналізовані нами більш детально.

Всього в цій післяопераційні ускладнення виникли у 17 (2,81%) хворих, в тому числі у 14 (82,35%) – з пептичною виразкою та у 3 (17,65%) – з хронічними медикаментозними виразками гастродуоденальной зони з 604 (53,69%) оперованих, в тому числі 394 (65,23%) – з приводу пептичної виразки і 210 (34,77%) – хронічних медикаментозних виразок. Померли 32 (2,84%) пацієнта, в тому числі 27 (3,00%) – з пептичною виразкою і 5 (2,21%) – з хронічними медикаментозними виразками. Несприятливий перебіг захворювання істотною мірою визначався віком пацієнтів. Ускладнення виникли у 12 (70,59%) хворих літнього і старечого віку. Практично в усіх пацієнтів були тяжкі захворювання двох систем і більше. В усіх спостереженнях тяжкі интеркурентні захворювання впливали на прогноз і перебіг основного хірургічного захворювання, оскільки вони нерідко були конкуруючими.

Основною причиною післяопераційної летальності в цій групі було прогресування конкуруючих захворювань – у 7 (41,18%) пацієнтів, в тому числі 5 (35,71%) – з пептичною виразкою і 2 (66,67%) – з хронічними медикаментозними виразками. Ускладнення з ураженням серцево–судинної системи стали причиною смерті 4 (28,57%) хворих (усі – з пептичними виразками); загальні легеневі ускладнення 5 (29,41%) хворих, в тому числі 4 (28,57%) – з пептичною виразкою 1 (33,33%) – з хронічною медикаментозною виразкою. В 1 (5,88%) пацієнта з гігантською пептичною виразкою виник перитоніт внаслідок гострого післяопераційного панкреатиту з блискавичним перебігом і неспроможністю швів.

Частота післяопераційних ускладнень залежала від виду оперативного втручання, тяжкості крововтрати і строків виконання операції з моменту госпіталізації хворого. Найбільшою частота післяопераційних ускладнень була після виконання невідкладних оперативних втручань на висоті ГШКК і раннього рецидиву кровотечі за життєвими показаннями – у 15 (71,43%) пацієнтів, в тому числі 10 (66,67%) – з пептичною виразкою і 5 (33,33%) – з хронічними медикаментозними виразками, найменша – після відстрочених операцій – в 1 (4,76%) пацієнта з пептичною виразкою.

З 104 хворих, в тому числі 56 (53,85%) – з пептичною виразкою і 48 (46,15%) – з хронічними медикаментозними виразками, яким виконані відстрочені оперативні втручання, ускладнення виникли в 1 (0,96%) пацієнта з пептичною виразкою.

Завдяки застосуванню тактики швидкого адекватного реагування шляхом удосконалення принципів хірургічної тактики ми досягли зменшення частоти виконання невідкладних втручань. Внаслідок цього в 3,3 разу зменшилася частота оперативних втручань, що супроводжуються найбільш тяжкими ускладненнями. Таким чином, загальна частота ускладнень раннього післяопераційного періоду знижена на 37,3%, у порівнянні з такою у хворих при застосуванні активно–вичікувальної тактики лікування. Так, при використанні тактики швидкого адекватного реагування частота ускладнення після виконання невідкладних операцій виникли у 16 (11,51%) пацієнтів, в тому числі 12 (17,65%) – з пептичною виразкою і 4 (5,63%) – з хронічними медикаментозними виразками; термінових – у 3 (0,83%) хворих, в тому числі 2 (0,74%) – з пептичною виразкою та 1 (1,09%) – з хронічною медикаментозною виразкою; відстрочених – в 1 (0,96%) пацієнта з пептичною виразкою. На наш погляд, це сприяло зниженню післяопераційної летальності на 9,1% у порівнянні з такою в групі де застосовували активно–вичікувальну тактику лікування. Проте, зниженню частоти післяопераційних ускладнень сприяли, на нашу думку, не тільки оптимальний вибір строків виконання оперативного втручання з метою запобігання ранньому рецидиву ГШКК, а й оптимізація методів хірургічних втручань, спрямованих на збереження життя, зважаючи на медикаментозну природу виразок, а також більш суворий відбір пацієнтів.

Для вивчення віддалених результатів лікування пацієнтів обстежували перед виписуванням з стаціонару, через 3–6 міс, 1–5 років і більше з аналізом даних анамнезу, лабораторних, рентгенологічних методів, ГДФС в основному у стаціонарі, рідше – в амбулаторних умовах, у деяких пацієнтів проведене анкетування з використанням спеціально розробленої анкети. Результати лікування оцінювали за шкалою А. Visick з огляду на результати об'єктивних методів дослідження.

З 1998 р. ми використовуємо схему лікування з послідовною передопераційною підготовкою (включаючи противиразкову терапію з першої доби після госпіталізації хворого), виконанням індивідуально обраних хірургічних втручань і цілеспрямованою медичною реабілітацією в умовах спеціалізованого центра або амбулаторно, за показаннями.

Пацієнти розподілені на дві групи: 1–ша група – 398 (87,09%) хворих, в тому числі 206 (80,47%) – з пептичною виразкою і 192 (95,52%) – з хронічними медикаментозними виразками, яким проведене комплексне лікування, тобто триетапна медична реабілітація, основний етап якої здійснювали в спеціалізованому гастроентерологічному відділенні; 2–га група – 59 (12,91%) пацієнтів, в тому числі 50 (19,53%) – з пептичною виразкою та 9 (4,48%) – з хронічними медикаментозними виразками, яким проведена тільки загальноприйняте лікування та амбулаторне спостереження.

Медичну реабілітацію пацієнтів починали в найближчому післяопераційному періоді з адекватної противиразкової терапії, профілактики і корекції розладів евакуації, відновлення гомеостазу, раннього виявлення постваготомних і пострезекційних розладів. Активно стимулювали моторику денервованого шлунка або його кукси після резекції шляхом введення 2,5% розчину бензогексонію. У більшості хворих спостерігали функціональні причини, які коригували медикаментозними засобами.

Комплексне хірургічне лікування та реабілітація забезпечують позитивні віддалені результати, найкращі – після виконання СПВ з обов'язковою дренувальною операцією і резекції шлунка з збереженням воратаря, а також секторальної резекції. Дещо гірші результати після здійснення СтВ і селективної ваготомії з дренувальною операцією. Післяопераційна реабілітація пацієнтів, яким виконано резекцію шлунка в модифікації Більрот–І і особливо Більрот–ІІ, менш ефективна.

Поліпшує віддалені результати санаторно–курортне лікування, що застосовували як засіб післяопераційної реабілітації і як самостійний етап. Так, у пацієнтів 1–ї групи під впливом санаторно–курортного оздоровлення частота незадовільних результатів зменшилася з 6,7 до 1,9%. У найближчому періоді спостерігали нормалізацію вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, концентрацію імуноглобулінів A, G, М в крові, збільшення вмісту інсуліну; у віддаленому періоді – нормалізацію рівня гастрину в крові, гормонів щитоподібної залози, що справляло сприятливий вплив на гастральную систему й опосередковано поліпшувало її трофіку.

У віддаленому періоді (1–3 роки) встановлене зниження загальної кислопродукції шлунка у хворих обох груп, але більшою мірою – після комплексного хірургічного лікування. Так, після виконання СПВ в І фазі секреція знизилася в 1–й групі – на 92,1%, у 2–й групі – на 67,3%; у ІІ фазі – відповідно на 84,5 і 72,9%. Частота рецидивів пептичної виразки, виразки гастродуодено– і гастроентероанастомозів після резекційних методів втручання (за Більрот–І і Більрот–ІІ) у хворих обох груп була майже однаковою – при використанні комплексного післяопераційного лікування – у 2,7%, без нього – у 3,3% хворих.

За наявності постваготомних розладів рецидивні виразки і виразки, що незагоювалися, частіше спостерігали у хворих, яким не проводили комплексне лікування (10,2%), ніж у тих, яким здійснювали реабілітацію на всіх етапах (2,4%). Різні післяопераційні розлади відзначені у хворих після виконання органозберігальних операцій: в 1–й групі – у 6,8% спостережень, у 2–й групі – у 29,3%. Деякі розлади пов'язані з супутніми захворюваннями.

Відмінні, хороші і задовільні результати частіше відзначали у пацієнтів, які протягом тривалого часу після операції дотримували дієти, а також за короткого виразкового анамнезу; незадовільні – у тих, хто не дотримував дієти і за тривалого виразкового анамнезу. Віддалені результати не залежали від віку, статі і характеру праці оперованих.

Несприятливий результат частіше спостерігали через 3–5 років після операції, в основному у пацієнтів, яким не проводили етапне комплексне лікування.

До хірургічного втручання працездатними були 274 пацієнтів 1–й і 28 – 2–й групи. Після операції на більш легку працю перейшли відповідно 2% і 4,8%, один пацієнт після резекції шлунка за Більрот–І і реабілітації займається більш тяжкою працею. Решта оперованих продовжували працювати за спеціальністю.

Інвалідність встановлена у 25 хворих (6 – з 1–й групи і 19 – з 2–й), проте, у 21 з них – по супутніх захворюваннях, і тільки у 2 – з 1–й і 5 – з 2–й групи причиною встановлення інвалідності були наслідки операції з приводу ВХ, причому частіше – резекції шлунка.

Loading...

 
 

Цікаве