WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Із двох можливостей в пізнавальному та соціально-практичному відношенні до природи (як до суб'єкта чи як до об'єкта) виводяться дві світоглядні установки: антропоцентризм та екоцентризм (хоча в постнекласичній науці цього протиставлення намагаються уникнути), а відтак і засоби подолання екологічної кризи. Відношення до природи як до об'єкта тягне за собою план порятунку природи через вміле керування, правильне впровадження екологічних та економічних заходів та ставить за мету збереження як людини, так і природи. Відношення як до суб'єкта прагне до формування умов співжиття між людиною та природою задля збереження природи заради самої природи.

Другою складовою системи „природа-людина-культура", яка розглядалася, є людина. Було з'ясовано, як зміни у відношенні людини до природи вплинули не лише на відношення людей між собою, а й людини до самої себе. Людські переваги, з одного боку, протиставляють людину та природу, з іншого, поєднують. Для їх нормальної взаємодії необхідно, щоб людина не лише фізично була в єдності з природою, а й на душевному та духовному рівні.

Незважаючи на те, що культура будувалася на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії між людьми, в ХХ ст. гостро постала проблема кризи людини (ще до екологічної кризи). Людина, яка як етичний еталон пестила своє Я, протиставила себе не лише природі, вона втратила почуття обов'язку не тільки перед оточуючим світом, а й перед іншими людьми – вона не турбується ні про перспективу майбутніх поколінь, ні про свою власну. В дисертації тому розглянуті можливі заходи подолання кризи: формування „нового гуманізму", плекання етики благоговіння перед життям, зміна ідеалу моральності в суспільстві.

Остання складова системи, яка розглядалася – культура. Вона постає як результат пізнання людиною природи та самої себе, як своєрідний спосіб вираження природи через людину, як розкриття можливостей природи. Культура створювалася, по-перше, як посередник у відносинах між людиною та природою, а згодом стала засобом підкорення природи. По-друге, як засіб врегулювання відносин між людьми. По-третє, вона формує відношення людини до природи, скажімо, через ідеології – політичні, релігійні, екологічні тощо. Однак підтримання опозиції „культура-природа" не дасть нам можливості досягнути гармонійних відносин задля збереження людства, природи, культури.

Як людина і природа, культура зазнала змін. Сучасна криза торкнулася і засадничих підвалин західноєвропейської культури останніх століть, зокрема, раціоналізму. Культура, як і соціальна структура, зазнала впливу техніки та набуває нових рис, перетворюється на цивілізацію. Підстави говорити про цивілізацію дають ще й глобалізація та інформаційно-комп'ютерна революція.

Проте, формування інформаційної культури має свої позитиви: вона доносить до нас традиції різних культур щодо відношення людини до природи, що може слугувати одним із знарядь подолання екологічної кризи та допомогти у пошуку альтернативних форм відношення. Інформаційна культура містить в узагальненому вигляді весь попередній досвід людської діяльності, який є доступний, може переосмислюватися та застосовуватися для вирішення нагальних проблем сучасності. Однак інформаційна культура має й свої негативи: так, наприклад, національні культури, відкриваються та доносяться до нас на рівні своєї структури, форми, але аж ніяк не на рівні змісту.

Розглянуто позитиви глобалізації в контексті становлення гуманістичного відношення до природи: по-перше, завдяки розвитку інформаційних технологій та через доступ до них, ми маємо більш-менш чітку картину щодо екологічної ситуації; по-друге, до вирішення проблем підключається наука, яка по-новому дивиться на світ та людину; по-третє, під тиском глобалізації проявляються не лише тенденції до збереження національних культур, а й тенденції до пошуку в них засобів встановлення гуманістичних відносин з природою.

У другому підрозділі „Екологічні та гуманістичні тенденції в Україні" звернено увагу на досвід формування відношення до природи в Україні, де особливості природокористування зумовлені, з одного боку, синкретизмом християнства з язичництвом, з іншого, особливим поєднанням екофільності та прагматичності. Розглянуто специфіку слов'янської міфології та первісних уявлень, які зберегли свої впливи і після прийняття християнства та утворили з останнім синтез.

З прийняттям християнства відбувається усвідомлення виділеності людини з природи, картина світу подвоюється: світ бажаний виступає як світ божественний. Природа не є об'єктом для поклоніння, вона створена Богом, а людина покликана бути її господарем.

В перший період розвитку Києво-Могилянської академії виявляється тенденція до поступового перенесення акценту з пізнання Бога до пізнання людини та природи. За своїм викладом курси натурфілософії викладачів зосереджувалися не на практично-перетворювальному відношенні людини до світу, а навколо споглядання людиною природи. Людина не прагне змінити хід подій чи керується корисністю, а намагається зрозуміти взаємозв'язки світу.

Романтизм сакралізує природу, населяє її міфічними істотами, природа виступає як жива, вона співпереживає з людиною.

Народницька традиція кін. ХІХ – поч. ХХ ст. вказує на важливість слідування за природою. Втрата свого „ґрунту", невігластво у відношенні до природи породжує екзистенційну кризу, ставить взагалі під питання можливість подальшого існування людини. Традиційне природокористування в Україні характеризувалося, таким чином, відсутністю прагнення підкорити світ чи пасивно підкоритися йому.

Проте, в ХХ ст. заклики до наукових відкриттів, до змагання з природою, до включення природи в соціалістичну господарську діяльність, не сприяли, а то й взагалі, – перекреслювали можливість природоохоронної діяльності. Відбувалося витіснення традиційних способів господарювання.

Розглянуто також спроби відродити первісні уявлення та давні релігії в неоязичницьких духовно-релігійних течіях, які виникли в 90-х роках ХХ ст. (Великий Вогонь, Рідна Українська Віра). Однак подібні спроби не набули поширення та не мали особливого впливу. Хоча елементи традиційного відношення варто не лише зберігати, а й відроджувати та впроваджувати.

Звернуто увагу на комплекс проблем, які відображають сучасний стан справ у сфері екології та природокористування в Україні (економічні, освітні, виховні, світоглядні, законодавчі). Звичайно, було б не коректно, обминути й позитивні зрушення в цій сфері. Так, особливої оцінки заслуговує, наприклад, діяльність Київського еколого-культурного центру.

ВИСНОВКИ

1. Екологічна ситуація, що її переживає сучасна світова спільнота, зумовлена негуманістичним відношенням людини до природи. Тому вимагається зміна і у відношенні, і у спрямованості людського пізнання та діяльності. Це зумовлено тим, що риси негуманістичного відношення поширилися не лише на сферу взаємодії людини та природи, а й тим що людські домагання у сфері пізнання та діяльності поширилися вже на сферу самої людини. І проблема існування людини залежить тепер вже не лише від можливості екологічної катастрофи як довершеного факту, а від неї самої, від втручання в існування її сучасників та майбутнього покоління. Тому маємо проблему позбавлення самоцінності не лише природи, а й людини.

2. Разом із прагненням довести наше відношення до природи до рівня суб'єкт-суб'єктних відносин (що мали б стати умовою гуманістичного відношення людини) нас не повинно залишати прагнення виправити ситуацію, коли вже можна говорити про те, що суб'єкт-об'єктні відносини людини з природою поширилися на сферу міжособистісних стосунків. Ми мусимо зробити спробу виправити ситуацію з інструменталістським поводженням із природою, та уникнути поглиблення подібної ситуації в людській сфері.

3. Оскільки у суспільній свідомості цілеспрямовано формується уявлення про те, що сучасні відкриття в галузі дослідження людини лише розширять її можливості, та й, взагалі, поле свободи та вибору людини, мусимо працювати над межами втручання в сферу особистого, щоб уникнути остаточного нівелювання особистості, з метою уникнення дегуманізацій культури, суспільства та самої людини. Втративши уявлення про гуманістичні взаємовідносини між людьми, ми втратимо орієнтир, на який мали б спиратися, вносячи зміни у відносини людини до природи. Крім того, на основі яких етичних цінностей ми будемо змушені будувати ці відносини, якщо етичні цінності людського співіснування зазнають непоправних змін? Тому, прагнучи виробити нову етику поводження з природою, мусимо зберігати й етику міжлюдських взаємин.

4. Слід шукати засобів виходу не лише з екологічної, а й антропологічної кризи. І зміни мають стосуватися всіх сфер життя, а не окремо етики, екологізації науки, освіти і т.д.

5. Нам необхідно докластися до формування нового типу відношення людини до природи та самої людини, яка має центруватися не на одній стороні проблеми (як це пропонують екоцентристи чи антропоцентристи), а будуватися на розумному балансі задля збереження існування не лише людини чи природи зокрема, а їх разом.

Loading...

 
 

Цікаве