WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Розглянуто основні риси первісного світогляду, що визначали особливості відношення до природи: людина тут постає як така, що не виділена з природи, вона – частина космосу; за ідолами, тотемами і т.д. – природні стихії; первісним людям властиве, в основному, споглядальне відношення до природи; первісний світогляд природоцентричий, але уявлення про природу характеризуються антропоморфізмом (що знаходить своє відображення в етизації природи – наділенні її позитивними чи негативними характеристиками в залежності від ступеню пізнаності та освоєності); споглядальний характер відношення первісної людини до природи виражається і в художньому та релігійному відображенні дійсності. Таким чином, ми спостерігаємо і прояви любові та поваги до природи, і утилітарне відношення з метою виживання та пристосування світу до себе.

У другому підрозділі другого розділу „Ідейні засади відношення до природи в християнстві" привертається увага до проблем формування природокористування на основі релігійного світогляду. Розглянуто один із можливих варіантів творення людиною релігії: через відокремлення від природи до обожнення своєї (людської) сутності та нівелювання, внаслідок цього, самоцінності природи, позбавлення її рівноправності з людиною. Звернуто увагу, з одного боку, на творчу активність людини в процесі творення релігії (через розширення можливостей пізнання до розширення соціально-практичної діяльності і навпаки), з іншого боку, на вплив релігії, яка з часом інституціоналізується, на людину.

Розглянуто аргументи як проти антропоцентризму християнства, так і на його захист. Так критика спрямована, перш за все, на історію створення людини, яка викладена в Старому Заповіті. Зокрема, Л.Уайт вважає, що Бог передбачив своє творіння виключно для користі людини. Людина виступає як особлива, привілейована істота в порівнянні з іншими живими істотами, що привело до відповідного відношення до оточення. Саме ж християнство не створило „кодексу" розумного, обережного поводження з природою. Більше того, серед аргументів критики – момент вчення про необхідність спрямувати всі теперішні людські діяння та зусилля на досягнення вічного майбутнього, яке не буде пов'язане з земним, тлінним існуванням. Тому треба дбати про своє спасіння, а „новий світ" – це і „нова природа".

Проте, аргументи висувають не лише для обґрунтування критики християнства, а й для його захисту. Р.Атфілд звертає нашу увагу на можливість існування й інших чинників утилітарного відношення до природи, тому що екологічна криза охопила й ті країни, які ніколи не були християнськими, на те, що Біблія містить розуміння самоцінності всього живого, а це передбачає бережливе відношення до природи, вона вимагає помірності в бажаннях, аскетизму і щодо втручань в навколишній світ.

Проаналізовано ще один аспект християнства – теологія, яка несвідомо готувала ідеологічне підґрунтя, що зробило згодом цілком легітимним панування над природою. Східна церква формувала уявлення про світ як гармонійне ціле, що є відображенням його творця та божественної ментальності. Східна церква піднімає тлінне до нетлінного через пізнання світу, який має божественне походження, і, таким чином, підходить до гуманістичного відношення людини до природи. Західна ж церква поступово відходить від розуміння природи як сукупності природних символів, вона намагається зрозуміти премудрість Божу шляхом розкриття того, як влаштоване та діє Його творіння. Через це, Л.Уайт, зокрема, розглядає сучасні природничі науки як екстраполяцію натуральної теології, а сучасну техніку пояснює як реалізацію християнського догмату про трансцендентність людини по відношенню до природи і повноцінне панування над нею.

У третьому підрозділі третього розділу „Синтез науково-технічного мислення та природокористування" проаналізовано науку та техніку з точки зору їх причетності (чи не причетності) до екологічної кризи. З одного боку, вони розглянуті як одні з причин зміни відношення людини до природи та до самої себе; з іншого, як можливий засіб відвернення екологічної кризи.

Людина намагається створити раціональну картину світу, де панують абстракції. Природа знову стає нижчою, нерівноцінною, вона – механізм, який можна дослідити, а вивчення її закономірностей дасть можливість над нею панувати. І ось тут ми маємо той момент, що унеможливив становлення гуманістичного відношення до природи на засадах класичної науки – розділення світу на суб'єкт – людину та об'єкт – природу, що намагається здолати некласична наука. Відношення людини до природи втрачає ціннісний аспект. Природа-об'єкт – це щось нерівноцінне людині, пасивне, що підлягає не лише пізнанню, а й перетворенню.

Однак, в силу певних обставин, ми спостерігаємо, що відбувається поширення відношення до природи як до об'єкта своїх зазіхань, і на людину, яка поступово перетворюється на біологічний матеріал, з яким можна працювати (наприклад, клонування, генне моделювання). Цей факт змушує побачити, що ми змінюємо основи людської моралі, свободи, відповідальності. Найгіршим є те, що проблема не викликає занепокоєння, а подібні наукові досягнення подаються як благо, як щось таке, що розширює людські можливості. Звичайно, в таких дослідженнях є свої позитиви, але слід уникнути некритичного оптимізму, забуваючи, що людина – не лише тілесна істота, а й така, що здатна до трансцендентування.

В цьому контексті постає в черговий раз не нова, але від того не менш актуальна, проблема етичної відповідальності науковця, де є необхідність спрямовувати зусилля не на його ідеологічне обмеження, а на виховання людини, яка в майбутньому присвятить себе науковій творчості на принципах гуманізму, що впливало б на вибір науковцем як мети, так і засобів наукового пізнання.

Звернуто увагу і на проблеми розвитку техніки в його позитивних (прогрес людини) та негативних (формування споживацького відношення до природи) наслідках. Техніка розглянута, по-перше, як така, що має вплив на природу, є засобом підкорення природи для задоволення людських потреб. По-друге, вона здійснює вплив на людину, відчужує останню від її праці та себе самої, робить її елементом великого механізму. Техніка не є чимось виключно позитивним, вона є невід'ємною частиною, наприклад, воєнних дій, які, завдають шкоди іншим живим істотам (не людям), що взагалі не причетні до вказаних подій.

Вимога нашого часу вже інша. Тому ми мусимо звернутися до некласичної (чи постнекласичної) науки, специфіка якої в тому, що вона може виступати засобом формування гуманістичного відношення людини до природи через розвиток нових напрямків наукового пізнання, екологізацію науки, створення нової філософії природи (йдеться про розвиток екологічної філософії, біорегіоналізму, соціальної екології, екологічної етики і т.д.).

У третьому розділі „Коеволюція в системі „природа-людина-культура" йдеться про актуальні проблеми цих складових системи. У першому підрозділі „Усунення опозиції „культура-природа" в умовах сучасності" розглянуто особливості відношення до природи в залежності від того, що лежить в його основі: відношення до природи як до об'єкта, чи суб'єкта, що мало б стати основою гуманістичного відношення до природи, аж до усунення понять „суб'єкт" та „об'єкт", на чому наполягає постнекласична наука.

Через визнання за природою статусу об'єкта чи суб'єкта людської діяльності та пізнання прослідковано зміну відношення до природи навіть у спробах дефініції останньої: так, наприклад, античному суспільству властиве розуміння природи як чогось глобального, Універсуму, природа допомагає людині самовдосконалюватися. Тому саме тут ми можемо побачити засновки гуманістичного відношення до природи, тоді як з розвитком науки та індустріальним ростом є підстави говорити про розгляд природи як джерела енергії, ресурсів (зустрічаємо поняття „біосфера", „біотехносфера").

Поступово людина відмежовує природу від себе та протиставляє її культурі. Однак у сучасних умовах, коли говорять про необхідність відродження гармонійних відносин із природою, ми спостерігаємо повернення до розуміння природи як чогось самостійного, самоцінного та такого, що не можна цілком осягнути людським розумом.

Loading...

 
 

Цікаве