WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Прогнозування та профілактика ускладнень при штучному перериванні незапланованої вагітності на ранніх термінах (автореферат) - Реферат

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому розвитку теоретичного вивчення та практичного втілення результатів у царині екологічної проблематики, виявленню нових аспектів взаємовідношень людини та природи. Положення роботи дають змогу розширити межі традиційного бачення відношення людини до природи, що склалося історично під впливом антропоцентричної установки щодо світу. Матеріали дисертації можуть бути залучені до розробки курсів, спецкурсів з екологічної етики, проблем сучасної науки, глобальних проблем сучасності, програм із захисту довкілля, а також сприяти організації процесу екологічної освіти та виховання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та складові дисертаційного дослідження відображені та обговорені на конференціях: ІІІ Львівсько-Варшавському семінарі „Філософія науки" (19-28 жовтня 2002 року, м. Львів), на міжнародній конференції „Людинознавчі філософські читання. Гуманізм. Людина. Спілкування." (11-13 жовтня 2002 року, м. Дрогобич), IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (24-26 квітня 2003 року, м. Харків), на міжнародній науково-теоретичній конференції „Філософія І.Канта і сучасність" (13-14 травня 2004 року, м. Дніпропетровськ).

Структура роботи. Мета та задачі дослідження зумовили наступну структуру роботи: дисертаційне дослідження складається зі вступу, 3 розділів, 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (182 найменування). Обсяг основного тексту становить 154 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертації окреслюється предметне поле проблематики філософського дослідження гуманістичного відношення людини до природи та стан його розробки, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт та предмет дослідження, сформульована його наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, окреслені методологічні засади дисертації, її теоретична та практична значущість. Також наведений перелік апробацій результатів дослідження, подана структура роботи.

У першому розділі „Відношення людини до природи в історико-філософських дослідженнях" основна увага приділена з'ясуванню стану розробки проблеми через аналіз „західної" та „східної" парадигми відношення до природи.

У підрозділі 1.1. „Антропоцентризм та екологізм „західної" парадигми відношення до природи" розглядається антропоцентризм як центральна установка щодо світу та природи зокрема.

Звернено увагу на те, що антропоцентричний погляд на моральність поставлений під сумнів із ряду причин: 1) з розвитком екології виникла потреба узгодити екологічне розуміння світу з етичним, щоб надати еквівалентного статусу і людині, й іншим живим істотам; 2) боротьба за права живих істот виявила необхідність визнати їх самоцінними та вказала на те, що ми несемо за них відповідальність; 3) через зміни в самій людській моралі, оскільки останні досягнення у сфері генетики та клонування змушують переглянути питання свободи та вільного вибору людини, та й, взагалі, етики співжиття. Крім того, ми постанемо, ще не встигнувши завершити проект формування гуманістичного відношення до природи, перед необхідністю відмовитись від нього чи починати будувати його на основі нової міжлюдської етики.

Слід зауважити, що на адресу антропоцентризму звучать і аргументи захисту. Так, Дж.Пассмор вважає, що дискредитував себе не антропоцентризм, а деспотизм по відношенню до природи.

В підрозділі 1.1. також розглянуто дві традиції відношення до природи в межах „західної" парадигми в їх історичному розвитку – „традицію керування" та „традицію співробітництва", дослідженням яких свого часу займався Л.Василенко. „Традиція керування", що сягає своїм корінням у давні культури Близького Сходу та була звинувачена в нав'язуванні спонукань до боротьби людини з природою, зберігає свої впливи аж до сучасності і розглядається тепер вже як можливий засіб для здолання екологічної кризи.

Ідейним підґрунтям „традиції керування", часів її формування у культурі Близького Сходу, було визнання природи реальністю не священною, а її „керівником" – людину. В становленні цієї традиції важливу роль відіграла грецька культура, хоча її внесок оцінюється неоднозначно. Так, з одного боку, в ній людина розглядається як така, що належить до двох світів – природного та духовного. Вона не бачить себе поза ними обома. Людина античної культури – споглядач, що забезпечує їй почуття гармонії зі світом та з самою собою.

Проте, в античності, а згодом і в ранньому Середньовіччі, з'являються й інші тенденції: на перший план виходить платонізм з його дуалізмом духовного та природного (варто згадати „світ ідей" та „світ речей" Платона; еманацію Єдиного до найнижчого його ступеню – матеріального світу у неоплатонізмі) і теорією трансцедентально зорієнтованого пошуку істини.

В основу „традиції керування" лягло також біблійне вчення про людину як вершину творіння, що єдина серед інших живих істот має владу над природою, що сприяло формуванню відповідної гносеологічної та соціально-практичної позиції людини в світі, яка передбачала нерівність людини та природи.

Ренесансний антропоцентризм, з одного боку, поглибив привласнюючі тенденції людини, з іншого, естетизує, одухотворює природу. Доба Нового часу, з її установкою на раціоналізм, бачить природу великим механізмом, який можна пізнати за допомогою розуму та наукових методів, а згодом, керуючись знанням природних законів, змінювати її, керувати нею аж до повного підкорення людині. Через подібний оптимізм із-поза уваги випала необхідність створити перешкоди використанню наукових знань у діяльності, яка руйнує природу.

Виділяють також „традицію співробітництва", згідно якої людина покликана вдосконалювати природний світ, відкривати його потенції. Тут виключається утилітаризм чи інструменталізм по відношенню до природи. Прикладом такого відношення може бути доба романтизму, для якої природа – самоцінна; вчення про біофілію як про вроджену схильність людини до благоговіння перед життям, Е.Уілсона; вчення А.Швейцера про благоговіння перед життям як результату росту самосвідомості людини та процесу етичного самовдосконалення.

Антропоцентричному підходу в сучасних дослідженнях протиставляється біоцентричний, представники якого (О.Леопольд, Д.Лавлок, Л.Уайт) приймають людину як істоту, яка належить до природи, включена в природний порядок речей, що склався незалежно від неї та не може підлягати зміні.

У підрозділі 1.2. „Екофільність та утилітарність відношення людини до природи в„східній" парадигмі" розглядаються ідейні засновки відношення до природи на Сході, екофільні та утилітарні тенденції філософських та релігійних вчень.

Так, екофільні тенденції прослідковуються у конфуціанстві (лише людина, яка дотримується Дао та йде шляхом чесноти, щоб досягнути рівня „благородного мужа", зможе адекватно відноситись до природи, не прагнучи зиску від неї); даосизмі, який орієнтований на недуальне сприйняття світу, на необхідність жити в згоді з природними законами, закликає до споглядання, а не до втручання в природні процеси.

Основа екофілії джайнізму та індуїзму – в ідеї карми, переродження людей в іншу живу істоту після смерті, та ідея ахімсе як заборони заподіювати шкоду живому. Однак у цих ідеях виявляється й інший аспект. Ідея карми в цьому відношенні антропоцентрична, бо, згідно неї, природа має цінність лише через те, що в живих істотах чи неживих предметах може мешкати душа померлої людини. Тому, завдаючи шкоду тварині чи рослині (а в них – померлому) людина ризикує тим, що в наступному житті її душа може переселитися в нижчі істоти, а не в людське тіло. Цінність буддизму в тому, що він спонукає до помірності у споживанні, до не агресивності стосовно природи, до визнання її самоцінності.

Розглянуто також утилітарні тенденції східних вчень: зокрема, даосизм не виробив чітких правил для регулювання відношення до природи, конфуціанство відводить виняткову роль людині в природі, бо лише вона може впливати на світ.

У другому підрозділі першого розділу звернуто увагу на особливості ісламу, який займає проміжне місце між західною та східною культурами. Основний принцип ісламу – принцип єдності буття, де немає окремо світу божественного та світу земного. Світ – самоцінний, самодостатній по відношенню до людини, яка, в свою чергу, повинна його берегти, уникати надмірностей не лише у власному житті, а й у природі. Людина відповідальна за все, що відбувається на землі.

У другому розділі „Єдність гносеологічного та соціально-практичного як особливість гуманістичного відношення людини до природи" розглядаються фактори формування відношення людини до природи. У першому підрозділі другого розділу „Синкретизм гносеологічного та соціально-практичного у міфологічному відношенні до природи" розглянуто особливості міфологічного сприйняття природи в кількох аспектах. З одного боку, відношення первісної людини до природи можна кваліфікувати як гармонійне, бо саме в такому його варіанті проявляється своєрідний синтез ціннісного відношення до природи. З іншого боку, як це не парадоксально, міф можна розглядати як, по-перше, примітивну „філософію техніки" в первісній культурі, як прообраз нового – технічного способу освоєння людиною природи; по-друге, як причину перших екологічних криз через те, що складно говорити про гармонію з природою, коли на перший план виходить проблема виживання.

Loading...

 
 

Цікаве