WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Функціональні порушення уродинаміки нижніх сечових шляхів у хворих на діабетичну нейропатію (автореферат) - Реферат

Функціональні порушення уродинаміки нижніх сечових шляхів у хворих на діабетичну нейропатію (автореферат) - Реферат

Протягом наступних 3 міс (через 6 міс після операції) в умовах утримання тварин на НКД, менопаузи і введення ЕКСО в щурів груп 3-5 відзначається подальший зріст ступеня атрофії кістки альвеолярного відростка щелеп, у той час як у тварин груп 6 і 7 спостерігається зниження даного показника, найбільш виражене в групі з остеопластикою колапаном (р<0,05), що, очевидно, пов'язане з присутністю в препараті не тільки ГАП і колагену, але і терапевтичної дози антибіотика лінкоміцину, що забезпечує пролонгований антимікробний ефект відносно пародонтопатогенної мікрофлори, яка ініціює місцеві механізми резорбції альвеолярної кістки.

Необхідно також зазначити, що в усіх групах щурів, яким вводили ЕКСО, через 6 міс після операції показник ступеня атрофії альвеолярного відростка нижче, ніж у групі 2 без застосування ЕКСО, що вказує на виражені пародонтопротекторні властивості даного препарату.

Установлено також, що утримування тварин на НКД викликає вірогідне підвищення активності лужної фосфатази в кістковій тканині (з 43,413,38 нкат/г до 55,923,77 нкат/г, р<0,05), що можна пояснити компенсаторною реакцією на зниження надходження основних мінеральних компонентів з їжею. Через 3 і 6 міс після операції показники активності ЛФ у щурів, що утримуються на НКД, залишаються вірогідно підвищеними порівняно з щурами контрольної групи 1, але визначається тенденція до зниження даного показника в міру збільшення віку тварин і настання менопаузи.

Введення ЕКСО і проведення операції на верхній щелепі незалежно від застосування різних остеопластичних матеріалів спричинює вірогідне збільшення активності ЛФ у стегновій кістці через 3 і 6 міс після операції. Максимальні значення активності ЛФ кісткової тканини визначені в групі 5 з остеопластикою ГАП і трикальційфосфатом (р<0,001 у порівнянні з групою 2).

Вивчення активності кислої фосфатази в кістковій тканині, маркера остеокластичної резорбції кістки, показало значне збільшення активності даного ферменту в щурів, що утримуються на НКД – у 3,2 рази (з 1,320,24 нкат/г до 4,180,28 нкат/г, р<0,001). Проведення операції, особливо з застосуванням замінників кістки, і введення ЕКСО гальмують зріст активності КФ, що, очевидно, пов'язано з інтенсифікацією остеогенезу в альвеолярній кістці, компенсаторним посиленням процесу ремоделювання кісткової тканини скелета і перевагою процесів кісткоутворення (маркер ЛФ) над процесами резорбції кістки (маркер КФ).

Найнижчі показники активності КФ у кістковій тканині виявлені через 3 міс після операції в групах тварин з остеопластикою ГАП (1,700,26 нкат/г) і комбінації ГАП і трикальційфосфату (1,170,09 нкат/г). Через 6 міс після операції на фоні тривалого застосування ЕКСО показники активності КФ залишилися практично на тім же рівні в групах щурів 3-7, у той час як у групі 1 відзначено вірогідне збільшення даного показника (з 1,880,32 нкат/г до 2,820,59 нкат/г, р<0,05), що характеризує посилення резорбції кісткової тканини скелета.

Аналізуючи отримані результати, треба зазначити, що найнижчі значення активності КФ відповідають самим високим показникам активності ЛФ і щільності стегнової кістки (група 5 з остеопластикою гідроксіапатитом і трикальційфосфатом через 6 міс). Ця закономірність підтверджує, що КФ кістки є індикаторним ферментом її резорбції, а ЛФ – індикатором формування кістки.

За результатами дослідження активності протеолітичних ферментів у кістковій тканині установлено, що активність деструктивного ферменту еластази в гомогенатах стегнової кістки збільшується у щурів, що утримуються на НКД, у 4,4 рази (з 1,440,16 мккат/г до 6,310,25 мкат/г, р<0,001) порівняно з щурами на дієті віварію, і продовжує зростати в міру прогресування остеопорозу в умовах НКД і настання менопаузи з максимальними значеннями через 6 міс після операції (група 2 до операції - 6,310,25 мкат/г, через 3 міс - 7,050,29 мкат/г, через 6 міс - 9,540,35 мкат/г, р<0,001). У контрольній групі щурів (група 1) також спостерігається достовірне збільшення активності еластази кістки через 3 і 6 міс після операції (з 1,440,16 мкат/г до 4,530,62 мкат/г, р<0,001), що свідчить про те, що з настанням менопаузи руйнується не тільки мінеральний компонент кістки, але і її органічний матрикс – колаген.

Проведення операції з застосуванням різних остеокондуктивних матеріалів і щоденне уведення ЕКСО протягом 3 місяців вірогідно знижують активність еластази в стегновій кістці (р<0,001). Найменші показники активності еластази визначаються в групах з остеопластикою ГАП (2,660,34 мкат/г) і комбінації ГАП і трикальційфосфату (2,070,14 мкат/г). Через 6 міс показники активності еластази в групах 3-7 вірогідно збільшуються, що, очевидно, також обумовлено зростаючим віком тварин і періодом менопаузи.

Загальна протеолітична активність (ЗПА) кісткової тканини не перетерплює істотних змін у щурів, що утримуються на НКД. Після проведення операції на верхній щелепі показники ЗПА через 3 і 6 міс виявилися вірогідно зниженими відносно аналогічних показників у хибнооперованих щурів, що утримуються на дієті віварію, (р<0,05) і підвищеними відносно показника до операції. Через 3 міс після операції з використанням остеопластичних матеріалів і введення ЕКСО відзначена загальна тенденція до збільшення ЗПА кісткової тканини, найбільш виражена в групі 5 з остеопластикою ГАП і трикальційфосфатом (р<0,005). Через 6 місяців ЗПА вірогідно збільшується у всіх групах тварин з остеопластикою, з максимальними значеннями показників у групах 4 і 5. При цьому величина ЗПА в більшості випадків прямо пропорційна щільності стегнової кістки. Цей факт вказує на творчу функцію групи протеолітичних ферментів, умовно позначених ЗПА.

Проведені патоморфологічні дослідження показали подібний вплив різних остеокондуктивних матеріалів на регенерацію кістки в ділянці штучно створеного дефекту альвеолярного відростка. Істотних розходжень у терміні і якості регенерації кісткової тканини в групах 4-7 не виявлено. Різницю визначали лише в тривалості існування запальної реакції в навколозубних тканинах. Але, аналізуючи результати патоморфологічних досліджень можна зробити висновок про те, що все-таки найбільш повноцінна і рання регенерація кістки визначається при імплантації комбінації ГАП і трикальційфосфату.

У результаті проведених клінічних досліджень установлено, що комплексна терапія ГП II-III ступеня, обов'язковим елементом якої є хірургічне лікування, а саме клаптеві операції з імплантацією в кісткові кишені остеокондуктивних матеріалів, приводить до ліквідації запального процесу в тканинах пародонта, сприяє відновленню утрачених функцій пародонта і дозволяє досягти тривалої стабілізації патологічного процесу в тканинах пародонта, що підтверджується позитивною динамікою зміни об'єктивних пародонтальних індексів і результатами рентгенографії щелеп у віддалені терміни спостереження. Позитивні результати лікування відзначені в усіх хворих, незалежно від віку і вихідного структурно-функціонального стану кісткової тканини скелета.

Порівнюючи показники, що характеризують вихідний стан пародонта в різних вікових групах (до лікування), необхідно відзначити, що в старшій групі хворих (45-60 років) спостерігається тенденція до погіршення гігієни порожнини рота (за індексом Грін-Вермільона), але при цьому знижується інтенсивність запальної реакції (зниження індексу РМА, індексу кровоточивості, ПІ Рассела), що обумовлено превалюванням деструктивно-резорбтивних процесів над запальними. Це підтверджується і даними рентгенологічних досліджень. У хворих ГП II-III ступеня 18-35 років на ортопантомограмах відзначається виражена деструкція альвеолярної кістки, активні вогнища плямистого остеопорозу, резорбція міжальвеолярних перегородок у границях від 1/2 і більш 2/3 довжини кореня зуба, вертикальний тип резорбції кістки – множинні кісткові кишені. При аналогічному рентгенологічному обстеженні хворих ГП 45-60 років, крім зазначених вище симптомів, визначається склеротична перебудова кісткової тканини і змішаний тип резорбції кістки – поєднання горизонтальної і вертикальної резорбції, що гірше в прогностичному плані хірургічного лікування ГП.

Loading...

 
 

Цікаве