WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Антиоксидантні властивості та молекулярна будова природних і синтетичних фенолів та n-вмісних гетероциклів (автореферат) - Реферат

Антиоксидантні властивості та молекулярна будова природних і синтетичних фенолів та n-вмісних гетероциклів (автореферат) - Реферат

Дотримання алгоритму діагностики дозволило скоротити період обстеження пацієнтів з підозрою на післяопераційний холедохолітіаз до одної доби. Етапне обстеження давало відповіді на питання про наявність біліарної патології, наявність конкрементів жовчних протоків, топічну діагностику холедохолітіазу, його ускладнення, супровідну патологію, що, відтак, давало змогу визначити час, обсяг і метод хірургічного лікування пацієнта.

У процесі роботи провели порівняльний аналіз ендоскопічного транспапілярного, лапароскопічного та відкритого методу усунення післяопераційного холангіолітіазу, встановили ефективність екстракорпоральної ударнохвильової біліарної літотрипсії при цій патології. Найбільш достовірним критерієм адекватності обраної тактики усунення рецидивного та резидуального холедохолітіазу вважали найближчі та віддалені результати лікування.

Результати лікування пацієнтів з післяопераційним холедохолітіазом оцінювали порівнянням: частоти та характеру інтраопераційних ускладнень; тривалості оперативного втручання або маніпуляції; тривалості стаціонарного лікування; ефективності того або іншого способу лікування; частоти ускладнень, які виникали у післяопераційному періоді; віддалених результатів.

Під час виконання ендоскопічних транспапілярних, лапароскопічних та відкритих оперативних втручань відзначалися ускладнення. У переважній кількості випадків їх вважали інтраопераційними ситуаціями, які обумовлені особливостями: злуковим процесом у черевній порожнині внаслідок попереднього втручання; жовтяницею та порушенням згортання крові. У всіх випадках вони були незначними, не впливали на подальший хід операції і перебіг післяопераційного періоду. Під час сеансів екстракорпоральної ударнохвильової біліарної літотрипсії не відзначено ускладнень.

Пацієнт з підозрою на ПХ

Зібрати скарги пацієнта, анамнез захворювання

Проведення УЗД ОЧП, ФЕГДС

Об'єктивне обстеження хворого

Лабораторне обстеження

Чи є ознаки біліарної гіпертензії?

Кінець алгоритму

Чи виявлено розширення

ЖП?

Оцінка можливості проведення ЕРХПГ

Топічна діагностика, виявлення ускладнень, супровідної патології

(Кінець третього етапу).

Проведення СКТ, МРТ

Проведення черездренажної холангіографії

Проведення ЕРХПГ

Чи можливе проведення ЕРХПГ ?

Діагноз: післяопераційний холедохолітіаз

(Кінець другого етапу)

Чи виявлено конкременти ЖП, ВСДПК?

ні

так

Чи є дані про патологію біліарної системи?

ні

так

Чи є підвищення рівня білірубіну,

ЛФ?

ні

так

Обгрунтована підозра на механічну перешкоду жовчовідпливу

(Кінець першого етапу)

ні

так

Ульразвукова оцінка жовчних проток

Обгрунтована підозра на післяопераційний холедохолітіаз

(Кінець другого етапу)

ні

так

ні

Чи є зовнішній дренаж холедоха?

так

ні

так

У пацієнта ПХ немає

Рис.2. Алгоритм діагностики післяопераційного холедохолітіазу

Переваги малоінвазивних способів усунення післяопераційного холедохолітіазу полягають також в меншій тривалості та інвазивності втручання. Отже, ЕПСТ, залежно від ситуації, тривала від 7 до 35 хвилин (в середньому 183,2 хвилини), сеанс екстракорпоральної ударнохвильової літотрипсії в середньому продовжувався 171,3 хвилини. Пацієнтам І та ІІІ групи не проводили загального знеболення.

Лапароскопічна холедохолітотомія в середньому тривала 1288,6 хвилини, відкрита холедохолітотомія 957,8 хвилини. Незважаючи на статистично істотно довшу тривалість лапароскопічних втручань (р<0,05), їх хворі сприймали краще. Скорочувався період знаходження пацієнтів у стаціонарі і термін післяопераційної реабілітації.

Термін перебування у стаціонарі пацієнтів з післяопераційним холедохолітіазом становив: 6,511,2 дня у пацієнтів першої групи; 14,12,3 – у хворих другої групи; 10,71,6 – третьої і 20,72,9 – четвертої групи (р<0,05). За результатами нашого дослідження, термін перебування пацієнтів у стаціонарі свідчить про більшу ефективність в цьому плані малоінвазивних втручань (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,720,06).

Ефективністю того чи іншого способу лікування вважали відношення кількості пацієнтів, у яких проведено видалення конкрементів холедоха, до загальної кількості хворих, у яких застосовувався цей спосіб.

Ефективність лікування післяопераційного холедохолітіазу в наших спостереженнях складала: 86,2% при застосуванні ендоскопічних транспапілярних методів; 100% – при лапароскопічному лікуванні холедохолітіазу після попередньої ендоскопічної папілосфінктеротомії; 88,9% – при застосуванні екстракорпоральної ударнохвильової літотрипсії; 100% – при відкритих оперативних втручаннях.

Післяопераційні ускладнення, за результатами нашого дослідження, виникали при всіх способах усунення післяопераційного холедохолітіазу. Їх спостерігали у 6 (13,4%) хворих І групи, у 3 (33,3%) хворих ІІ групи, у 4 (22,2%) хворих ІІІ групи й у 21 (52,5%) хворого ІV групи. Проте результати свідчать, що серйозніші ускладнення, які впливають на терміни стаціонарного лікування або призводять до повторних втручань, частіше виникають у пацієнтів після відкритих операцій.

Безпосередні результати лікування оцінювали, враховуючи ефективність того або іншого способу, кількість і характер інтраопераційних та ранніх післяопераційних ускладнень. Добрими результатами лікування вважалися ті випадки, коли досягали усунення холедохолітіазу і корекцію супровідної патології, коли під час операції не спостерігалися ускладнення, які впливали на обсяг або тривалість втручання, а перебіг післяопераційного періоду не супроводжувався ускладненнями, які збільшували термін стаціонарного лікування хворих.

Випадки, коли у пацієнтів з післяопераційним холедохолітіазом досягалося повне очищення протокової системи від конкрементів, але під час операції або у ранньому післяопераційному періоді виникали ускладнення, відносили до задовільних результатів лікування. Корекцію цих ускладнень та їх наслідків вдавалося провести консервативними заходами; не збільшувалися або незначно подовжувалися терміни стаціонарного лікування.

Незадовільними результатами лікування вважали ті випадки, коли при застосуванні методу не досягали видалення всіх конкрементів з жовчних протоків; коли під час лікування виникали серйозні ускладнення, які потребували повторних операцій або які значно подовжували терміни стаціонарного лікування хворих.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що добрі безпосередні результати лікування були у 39 (86,6%) пацієнтів першої групи; у 6 (66,7%) – другої групи; у 14 (77,8%) – третьої й у 19 (47,5%) пацієнтів четвертої групи.

Якщо провести порівняльний аналіз, то можна відзначити, що хороші результати лікування дещо частіше відслідковуються в першій та третій групах (статистично, тим не менше, різниця не істотна, р>0,05). З іншого боку, незадовільні результати лікування істотно частіше відзначено в четвертій групі (р<0,05). Ілюстраційне відображення викладеного наведено на рис. 3.

Рис. 3. Безпосередні результати лікування пацієнтів з післяопераційним холедохолітіазом

Оцінку віддалених результатів проводили за підсумками анкетування та клінічного обстеження пацієнтів у часі від шести місяців до трьох років після проведення лікування.

В анкетному опитуванні звертали увагу на ознаки, найхарактерніші для хворих після перенесених оперативних втручань, які в основному формують суб'єктивну оцінку якості життя:

1. Астенічний синдром: загальна слабкість, зниження активності і працездатності.

2. Больовий синдром: тупий постійний біль в епігастрію, біль у правому підребер'ї після їжі, біль в лівому підребер'ї та епігастрії після їжі з іррадіацією у спину, переймоподібний біль.

3. Ознаки біліарної гіпертензії: періодичні пожовтіння склер і шкіри, знебарвлені випорожнення, темно-коричневий колір сечі, наростаюча жовтяниця.

4. Диспепсичний синдром: зниження апетиту, здуття живота, порушення випорожнення й гіркота в ротовій порожнині, відчуття важкості й переповнення в шлунку.

  1. Дефекти передньої черевної стінки.

  2. Підвищення температури тіла.

Всі пацієнти відповіли на анкетне опитування у післяопераційному періоді. Повністю не мали скарг і почували себе задовільно 87 (77,7%) опитаних. Результати лікування цих хворих на післяопераційний холедохолітіз вважали добрими.

Відомості стосовно змін за результатами анкетування пацієнтів у часі від шести місяців до трьох років від проведення лікування наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Порівняння частоти синдромів перед лікуванням і після лікування післяопераційного холедохолітіазу

Синдроми

І група пацієнтів

n= 45

ІІ група пацієнтів

n=9

ІІІ група пацієнтів

n=18

ІV група пацієнтів

n=40

Перед лікуванням

Після лікування

Перед лікуванням

Після лікування

Перед лікуванням

Після лікування

Перед лікуванням

Після лікування

Loading...

 
 

Цікаве