WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Стан гемодинаміки, оксидантної та антиоксидантної систем при гострих лейкозах у дітей (автореферат) - Реферат

Стан гемодинаміки, оксидантної та антиоксидантної систем при гострих лейкозах у дітей (автореферат) - Реферат

Публікації. Матеріали дисертації висвітлені в 5 самостійних статтях, опублікованих у провідних фахових журналах, які рекомендовані ВАК України для публікацій результатів дисертаційних досліджень, 2 тезах Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю. Отримано дві раціоналізаторські пропозиції.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 147 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення отриманих результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, який містить 260 джерел: вітчизняних — 192, іноземних — 68. Дисертаційна робота ілюстрована 17 таблицями та 15 рисунками. Додатки займають 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкт та методи дослідження. Згідно з поставленою метою та завданнями роботи обстежили 137 хворих на персистуючу БА середньої тяжкості із загостренням середньотяжкого ступеня. Чоловіків було 63 (46,0 %), жінок — 74 (54,0 %), віком від 18 до 60 років. Контроль склала група із 25 практично здорових осіб.

Верифікацію діагнозу та лікування хворих на персистуючу БА середньої тяжкості проводили з урахуванням рекомендацій "Інструкції про діагностику, клінічну класифікацію та лікування БА" (наказ МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р.).

До початку стаціонарного етапу лікування в залежності від призначеної терапії усіх хворих рандомізували на 2 групи (основну і контрольну), які були співставними за віком, статтю, ступенем тяжкості та тривалістю перебігу захворювання.

Хворі контрольної групи (25 осіб) протягом 3 – 4 тижнів, в умовах стаціонару, та послідуючих 6 місяців, в амбулаторних умовах, отримували перорально преднізолон у дозі 30 мг/доба на протязі 7 – 10 днів, беклометазон у дозі 750 мкг/добу або інший інгаляційний глюкокортикостероїд в еквівалентній дозі, 2-агоністи короткої дії (сальбутамол) 3 – 4 рази на добу протягом 3 – 5 днів, а потім — у разі необхідності.

Пацієнтам основної групи (112 осіб) призначили на такий же термін комплексне лікування: терапію, як і у пацієнтів контрольної групи, на стаціонарному етапі лікування, а також на 3-му та 6-му місяці амбулаторного лікування поєднували з прийомом уролесану (по 10 крапель 3 рази на день), темтусину-С (по 1 пакетику 2 рази на день) та лісобакту (по 2 таблетки 3 рази на день) впродовж 18–20 днів.

Комплексне обстеження хворих на БА проводили за допомогою сучасних клініко-інструментальних та лабораторних методів дослідження до початку та при закінченні стаціонарного лікування, а також через 3 та 6 місяців після закінчення стаціонарного лікування.

Усім хворим стан ФЗД оцінювали за результатами аналізу кривої "потік-об'єм" з використанням спірографа „СПІРОКОМ" (ХАІ Україна). Визначали (в % від належних) рівні наступних показників: об'єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), форсовану життєву ємність легень (ФЖЄЛ), пікову об'ємну швидкість видиху (ПОШ), миттєву об'ємну швидкість на рівні видиху 25 % ФЖЄЛ (МОШ25), миттєву об'ємну швидкість на рівні видиху 50 % ФЖЄЛ (МОШ50), миттєву об'ємну швидкість на рівні видиху 75 % ФЖЄЛ (МОШ75). Наявність зворотності бронхіальної обструкції визначали за результатами фармакологічної проби з 2-агоністом короткої дії — приріст ОФВ1 більше 15 % або 200 мл через 15 – 20 хвилин після прийому сальбутамолу у дозі 200 мкг.

Стан ПОЛ визначали за вмістом малонового діальдегіду (МДА) та дієнових кон'югатів (ДК) в сироватці крові за методикою H. Placer (1968), АОС — за рівнем активності в сироватці крові церулоплазміну (Цп) та насиченості трансферину (Тф) залізом (ТФ) (Г.О. Бабенко, 1968). Вміст СМП (СМП — СМП254 та СМП280) в сироватці крові визначали за методикою Н.И. Габриеляна та співавт. (1969), IgG і α2-макроглобуліну — імуноферментним методом. Концентрацію метаболітів ОА визначали спектрофотометричним методом на імуноферментному мікросмужковому фотометрі „Stat Fax 303 plus" („Awareness Techonology Inc.", США), з використанням набору для визначення оксиду азоту „Assay Designs Total Nitric Oxide" (США).

Для визначення ЯЖ у хворих на БА використали міжнародний опитувальник SF-36 у версії міжнародного Центру дослідження ЯЖ (МЦИКЖ, г. Санкт-Петербург, 1998).

Усім хворим виконували клінічний аналіз крові, сечі та мокротиння, аналіз крові на цукор, електрокардіаграфію; за наявності показань — визначали рівень показників коагулограми, білірубіну, білків крові та активність амінотрансфераз; проводили рентгенографічне дослідження органів грудної клітки та ультразвукове дослідження внутрішніх органів.

Обробку результатів дослідження проводили загальноприйнятим методом варіаційної статистики (Лапач С.М., Губенко А.В., Бабич П.М., 2001). Описова статистика (кількість, середнє значення та його похибка, частота, процент) наведена для всіх показників дослідження з урахуванням їх типу (кількісний, якісний). Для визначення рівня статистичної значимості (р), зміни від вихідного рівня та кореляції між показниками використовували комп'ютерну програму "Statistica for Microsoft". Різницю між показниками вважали статистично достовірною за умови p < 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. У пацієнтів обох клінічних груп основними факторами ризику виникнення загострення БА були перенесені гострі вірусні інфекції (у 24,0 % хворих контрольної групи та у 25,0 % — основної), порушення вимог астма-контролю (у 20,0 та у 18,8 %, відповідно) і фізичне перевантаження (у 16,0 та у 13,4 %, відповідно) (табл. 1).

Таблиця 1

Частота основних факторів ризику загострення у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості, абс. число (%)

Фактор ризику загострення

Група хворих

контрольна

основна

Перенесені гострі вірусні інфекції

6 (24,0)

28 (25,0)

Позалегеневі хронічні вогнища інфекції

2 (8,0)

10 (8,9)

Фізичне перевантаження

4 (16,0)

15 (13,4)

Паління тютюну

3 (12,0)

10 (8,9)

Порушення вимог астма-контролю

5 (20,0)

21 (18,8)

Зміни психоемоційного стану

1 (4,0)

8 (7,1)

Дія хімічних аерозолів і забрудненого повітря (полютантів)

2 (8,0)

8 (7,1)

Дія природних факторів і метеорологічних умов

1 (4,0)

2 (1,8)

Відсутні

3 (12,0)

8 (7,1)

За результатами дослідження ФЗД на початку стаціонарного лікування у хворих обох груп визначили однаково виражені (р > 0,05) помірні порушення бронхіальної прохідності: ОФВ1 становив (62,26 2,59) % у пацієнтів контрольної групи та (63,31 3,29) % — основної, зворотність ОФВ1 — (29,35  2,56) та (32,11  3,24) %, відповідно (табл. 2).

Після стаціонарного етапу лікування у хворих контрольної групи достовірно (p < 0,05) збільшились (практично до нормальних значень) рівні усіх показників ФЗД (наприклад, рівень ОФВ1 досяг (80,42 2,92) % від належних значень) та зменшився приріст ОФВ1 до (21,33  2,21) %. Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування зберігалась лише тенденція (р > 0,05) до подальшого покращання бронхіальної прохідності у пацієнтів цієї групи (ОФВ1 становив (85,13 2,56) % та (91,21 3,65) %, відповідно) та зменшення зворотності ОФВ1, яка складала (18,54  2,56) % та (15,36  2,35) %, відповідно.

Під впливом комплексного лікування у пацієнтів основної групи така позитивна спрямованість динаміки покращання стану ФЗД була більш вираженою: рівень ОФВ1 становив (88,80 2,73) % по закінченні стаціонарного лікування, (96,32 2,51) та (105,22 2,68) % відповідно через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування, а приріст ОФВ1 після проби з бронхолітиком — (20,18  3,11) %, (11,21  2,35) % та (8,11  2,23) %, відповідно. Такою ж була спрямованість динаміки решти показників ФЗД — їх значення були достовірно (p < 0,05) більшими як при порівнянні з попереднім етапом обстеження, так і при порівнянні з такими аналогічного етапу обстеження контрольної групи.

Наведені дані свідчать про достовірне покращання бронхіальної прохідності внаслідок зменшення інтенсивності запального процесу в бронхах у пацієнтів обох клінічних груп, однак в більший мірі у пацієнтів, які отримували комплексну терапію.

На початку стаціонарного лікування у хворих контрольної групи рівень МДА становив (92,13  5,59) мкмоль/л, у хворих основної — (93,81  6,35) мкмоль/л, що достовірно (p < 0,05) більше такого ((54,65  7,45) мкмоль/л) групи практично здорових осіб (табл. 3).

Рівень ДК у хворих контрольної групи складав (5,89  0,74) ум. од., а у пацієнтів основної — (5,64  0,68) ум. од., що також достовірно (p < 0,05) більше такого ((1,45  0,37) ум. од.) групи практично здорових осіб. Достовірної різниці концентрації МДА та ДК між групами хворих не було (р > 0,05).

Loading...

 
 

Цікаве