WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Функціональний стан вегетативної нервової системи при гострому та хронічному пієлонефриті у дітей старшого шкільного віку (автореферат) - Реферат

Функціональний стан вегетативної нервової системи при гострому та хронічному пієлонефриті у дітей старшого шкільного віку (автореферат) - Реферат

Необхідність аналізу основних понять пропонованої дисертаційної роботи зумовлена, насамперед, складністю самої проблеми, що досліджується, наявністю різних підходів у тлумаченні понять "свідомість", "самосвідомість", "етнічна свідомість", "свідомість нації", "національна самосвідомість" у філософській, психологічній та педагогічній літературі.

Проблеми формування свідомості, її сутність, співвідношення свідомості і самосвідомості цікавили ще мислителів Стародавнього світу, періоду Середньовіччя, епохи Відродження.

Видатні вчені Європи XVII–XІХ ст. Р. Декарт, Д. Локк, Ф. Гегель, Л. Фейєрбах досліджували проблеми походження самосвідомості. На їхню думку, вона може виникнути лише у процесі спілкування, виступаючи в різних формах і проходячи різні ступені свого розвитку.

Проблеми національної свідомості і самосвідомості розглядали у своїх працях філософи-марксисти ХІХ–ХХ ст., зокрема філософи радянського періоду (В. Іванов, О. Спіркін, В. Шинкарук та ін.). Найважливішими ознаками національної самосвідомості, і водночас чинниками її формування, вони вважали рідну мову, історію, традиції, культуру, релігію тощо.

На їхню думку, школа, особливо національна, покликана давати знання про минуле свого народу, сприяти засвоєнню надбань рідної культури, виховувати патріотичні переконання, почуття обов'язку і честі, волю, характер, готовність до праці для громадського добра.

Сучасні дослідження філософів Л. Дробижевої, В. Єгорова, В. Мандрагелі показують, що одним із найважливіших компонентів національної самосвідомості є уявлення про історичне минуле народу. Етапи формування самосвідомості особистості, її компоненти у кожному віковому періоді розглядали дослідники Л. Фрідман та І. Кулагіна.

Проблеми формування свідомості розглядали у своїх працях відомі вчені-психологи: М. Антонець, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, О. Кононко, В. Москалець та ін., які стверджували, що свідомість індивіда формується під впливом суспільної свідомості, а самосвідомість є одним із рівнів взаємодії індивіда з суспільством.

Учені – філософи, психологи і педагоги – вважають, що за своєю сутністю самосвідомість є вищим рівнем відображення дійсності і регуляції людської діяльності, на якому людина піднімається до усвідомлення своєї відмінності, своїх інтересів та цілей діяльності і свідомо регулює цю діяльність.

Надзвичайно важливим у вивченні національної самосвідомості є педагогічний аспект. Спираючись на загальнофілософські концепції і дослідження психології та соціології, педагогіка розглядає проблеми національної самосвідомості в основному з практичної точки зору, аналізуючи форми, методи і шляхи її формування у навчально-виховному процесі.

Проблема формування свідомості і самосвідомості особистості знаходила і знаходить своє відображення у працях майже всіх видатних педагогів. Зокрема Б. Грінченко, М. Костомаров, С. Томашівський та ін., вважали ідею формування національної самосвідомості головним завданням національного виховання.

Великий внесок у розробку проблеми формування національної самосвідомості на уроках історії України зробили видатні українські педагоги і культурно-освітні діячі: Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Рудницький, С. Русова, В. Старосольський, В. Сухомлинський, В. Целевич.

Культурологічний підхід до національної самосвідомості здійснено у ряді наукових досліджень А. Бойка, М. Боришевського, В. Жмира, В. Мартинюка, Т. Мацейків, Ю. Римаренка, Б. Ступарика, Д. Тхоржевського та ін.. Вони вважають, що історико-культурна спадщина українського народу є основою формування національної самосвідомості. Шлях до гармонійного існування людства вони пов'язують з розвитком і усвідомленням національних культур.

Проблемі виховання національної самосвідомості у процесі вивчення окремих предметів і в ході позакласної праці присвячені дисертаційні дослідження Г. Гуменюк, Г. Кловак, У. Нетаврованої, Л. Паламарчук, В. Чорнобай. Зокрема, вони розробляли методику формування національної самосвідомості учнів на уроках географії, трудового навчання, української літератури, а також засобами туристсько-краєзнавчої роботи.

На основі аналізу наукової літератури встановлено, що педагогічними умовами формування національної самосвідомості є:

– націоналізація школи, тобто наближення її до потреб та інтересів народу;

– національне виховання, яке передбачає формування національної свідомості підростаючого покоління;

– підготовка і виховання національно свідомих учителів;

– спрямованість роботи вчителів на формування в учнів на кожному етапі навчання завершеного світосприймання;

– визначення майбутнього національного ідеалу і прагнення до його досягнення;

– знання мови, історії, мистецтва, кращих традицій і звичаїв народу;

– виховання любові до Батьківщини, почуття обов'язку перед нею, високої відповідальності;

– виховання власної гідності, волі, характеру, працездатності, готовності до праці не заради матеріальних інтересів і честолюбства, а найбільше для громадського добра, готовності до участі у продовженні культурно-історичних традицій свого народу.

Ми розглядаємо національну самосвідомість як усвідомлення особою приналежності до своєї нації, що проявляється у вивченні свого народу, його матеріальної і духовної культури, в оволодінні національними і загальнолюдськими цінностями, перетворенні цих знань у переконання, в особистісні орієнтири, спрямуванні своєї діяльності на благо народу, на розбудову української держави.

Національна самосвідомість включає: знання і уявлення про свою націю, про її історичне минуле і сучасне, знання про матеріальну і духовну культуру, знання рідної мови, усвідомлення того становища, яке займає культура народу у світовому історичному процесі. Таким чином, у структурі національної самосвідомості центральне місце займає історичний компонент.

Вчені-історики й педагоги досліджують не лише інформаційний, суто науковий аспект історії, але й педагогічний, виховний, особливо вплив вітчизняної історії на формування свідомості підростаючого покоління.

Роль історії у процесі формування національної самосвідомості учнів досліджували О. Вишневський, Н. Григор'єв, М. Грушевський, О. Дорошкевич, Л. Калініна, П. Клименко, Л. Ломако, І. Лернер, О. Удод та ін. На їхню думку, однією з головних цілей навчання історії є формування історичної свідомості, яка відіграє вирішальну роль у соціалізації молодого покоління, його залучення до вирішення головних проблем суспільного розвитку, виховання активної життєвої позиції.

На шкільному курсі історії України лежить відповідальність за формування історичної пам'яті, що є основою історичної свідомості і однією з найважливіших складових національної самосвідомості.

Виділяють три рівні національної самосвідомості: 1) позаосвітній (побутовий), пов'язаний з індивідуальним досвідом і соціальним оточенням кожної особи; 2) освітній, зумовлений формуванням певної системи поглядів на минуле, яке відбувається у навчальному закладі; 3) науковий, що ґрунтується на теоретичному осмисленні історичного процесу. На кожному рівні історична освіта базується на визначеному колі історичних знань.

У курсі історії України у 7–9 класах закладено великий виховний потенціал. Зокрема, знання основного змісту історичного процесу, що характеризується значним динамізмом і драматичністю, засвоєння спадщини матеріальної і духовної культури українського народу, історичне осмислення уроків минулого сприяє формуванню раціонально-логічного компонента національної самосвідомості учнів; вивчення сторінок героїчної боротьби українського народу проти іноземних завойовників за незалежність і власну державу сприяє вихованню почуття патріотизму, гордості за свій народ і його видатних історичних осіб, любові до рідної землі, України, і є основою емоційно-спонукального компонента національної самосвідомості; цілеспрямована робота вчителів історії з виховання в учнів готовності до праці і захисту своєї країни, вироблення в них вміння використовувати набуті знання на практиці, бережливого ставлення до пам'яток матеріальної і духовної культури, здатності до самоаналізу і самооцінки сприяє формуванню потенційно-діяльнісного компонента національної самосвідомості учнів.

Loading...

 
 

Цікаве