WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Медико-соціальна характеристика формування хвороб системи кровообігу у сільського населення та удосконалення надання йому медичної допомоги (авторефер - Реферат

Медико-соціальна характеристика формування хвороб системи кровообігу у сільського населення та удосконалення надання йому медичної допомоги (авторефер - Реферат

Статистичне опрацювання результатів проводилося на персональному комп'ютері типу "Pentium-II" з використанням програмної системи "Biostat". Вираховувалися значення середньої величини (М), середньоквадратичного відхилення (SD), помилки середньої величини (m), критерію достовірності t і значення достовірності р. Для оцінки значимості відмінностей одержаних результатів в різних групах хворих був використаний тест Ст'юдента.

Р
езультати дослідження і іх обговорення.
У хворих з ІХС та ХСН II ФК за класифікацією NYHA до початку призначеної терапії рівні ФНП-альфа (рис.1), ІЛ-1-бета (рис.2) та ІЛ-10 (рис.3) у сироватці крові були достовірно вищими, ніж у осіб контрольної групи, що свідчить про гіперактивацію системи цитокінів у цієї категорії хворих. Слід зазначити, що у пацієнтів з ІХС та ХСН III ФК за класифікацією NYHA рівні ФНП-альфа (рис. 1) та ІЛ-1-бета (рис.2) у сироватці крові були достовірно вищими, ніж у осіб контрольної групи та хворих з та ІХС та ХСН II ФК за класифікацією NYHA;

Рис.1 Рівень ФНП-альфа у включених в дослідження пацієнтів.

Примітка. Достовірна різниця між рівнем ФНП-альфа у осіб контрольної групи та пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК (р < 0,01), у осіб контрольної групи та хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01), пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК і хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01).

а рівень ІЛ-10 у (рис.3) сироватці крові достовірно нижче, ніж у осіб контрольної групи та хворих з та ІХС та ХСН II ФК за класифікацією NYHA, що свідчить про гіперактивацію прозапальних цитокінів та пригнічення протизапальних цитокінів у цієї категорії хворих.


Рис.2 Рівень ІЛ-1-бета у включених в дослідження хворих.

Примітка. Достовірна різниця між рівнем ІЛ-1-бета у осіб контрольної групи та пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК (р < 0,01), у осіб контрольної групи та хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01), пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК і хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01).


Рис.3Рівень ІЛ-10 у включених в дослідження хворих.

Примітка. Достовірна різниця між рівнем ІЛ-10 у осіб контрольної групи та пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК (р < 0,01), у осіб контрольної групи та хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01), пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК і хворих з ІХС та ХСН III ФК (р < 0,01).

Виявлений тісний кореляційний зв'язок між рівнями ФНП-альфа та ІЛ-1-бета, ФНП-альфа та ІЛ-10, а також ІЛ-1-бета та ІЛ-10 сироватки крові у включених в дослідження хворих. Необхідно відмітити, що ступень кореляції була залежна від тяжкості ХСН. Так, у пацієнтів з ІХС та ХСН II ФК коефіцієнт кореляції (r) між рівнями ФНП-альфа та ІЛ-1- бета сироватки крові склав 0,663, між рівнями ФНП-альфа та ІЛ-10 сироватки крові – 0,621, між рівнями ІЛ-1-бета та ІЛ-10 сироватки крові – 0,598; у пацієнтів з ІХС та ХСН III ФК коефіцієнт кореляції між рівнями ФНП-альфа та ІЛ-1-бета сироватки крові склав 0,721, між рівнями ФНП-альфа та ІЛ-10 сироватки крові – - 0,612, між рівнями ІЛ-1-бета та ІЛ-10 сироватки крові – - 0,584 відповідно. Також при проведенні кореляційного аналіза досліджених показників виявлені наступні зв'язки: ФНП-α з ФК ХСН (r=0,54) та ФВ ЛШ (r=-0,36).

Аналіз стану системи цитокінів у пацієнтів, що страждають на ішемічну хворобу серця та хронічну серцеву недостатність, на фоні різних схем лікування приведений нижче.

У хворих Ia групи (особи з ІХС та ХСН II функціонального класу, що приймали базисну терапію (аспірин, пролонговані форми нитратів, діуретик, антагоніст альдостерону) та інгібітор АПФ еналаприлу малеат, рівень ФНП-α декілька збільшився з 53,84 + 2,78 пг/мл до 60,99 + 2,82 пг/мл, рівні ІЛ-1β та ІЛ-10 в сироватці крові практично не змінилися: рівень ІЛ-1β зменшився з 24,96 + 2,9 пг/мл до 22,29 + 2,48 пг/мл, рівень ІЛ-10 збільшився з 24,81 + 3,64 пг/мл до 27,08 + 3,17 пг/мл. Частота серцевих скорочень через 3 місяці спостереження суттєво не змінювалась: з 92,3 + 4,8 до 89,2 + 4,2 за хвилину. На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення товщини задньої стінки лівого шлуночка (з 1,22 + 0,24 см до 1,18 + 0,177 см) та розміру ЛП (з 3,79 + 0,42 см до 3,71 + 0,32 см) та тенденція до збільшення ФВ (з 48,35 + 6,3 % до 53,24 + 5,3 %). Слід зазначити, що на тлі лікування інгібітором АПФ декілька зменшувались кількість епізодів ішемії за добу, середня тривалість больових нападів, тривалість безбольової ішемії міокарду та сумарна добова тривалість ішемії. За даними 6-хвилинного навантажувального тесту з ходьбою у хворих IA підгрупи середня дистанція до лікування склала 375,5 + 29,6 м, а після - 402,3 + 31,6 м. Слід відзначити, що у цієї категорії хворих зареєстровано недостовірне зменшення ІММЛШ (з 124,31 + 9,51 г/м2 до 120,26 + 9,32 г/м2

У хворих з ІХС та ХСН II функціонального класу, якім на тлі базисної терапії призначали еналаприлу малеат та селективний бета1-адреноблокатор бісопролол (Iб група), рівні досліджуваних цитокінів достовірно зменшувалися: рівень ФНП-α з 60,3 + 3,86 пг/мл до 44,19 + 3,22 пг/мл (р < 0,05), рівень ІЛ-1β - з 23,3 + 1,93 пг/мл до 15,49 + 1,74 пг/мл, рівень ІЛ-10 - з 26,91 + 2,04 пг/мл до 21,22 + 1,3 пг/мл.. ЧСС у хворих Iб групи на фоні проведеної терапії суттєво зменшувалась: 91,2 + 4,5 за хвилину до лікування та 78,2 + 4,3 за хвилину після лікування відповідно (р < 0,05).

На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення розміру ЛП (з 3,83 + 0,42 см до 3,7 + 0,32 см), достовірне зменшення товщини задньої стінки лівого шлуночка (з 1,2 + 0,02 см до 1,13 + 0,02 см, p < 0,05), достовірна різниця між розмірами КСО (достовірне зменшення з 83,11 + 7,21 до 60,37 + 6,01, p<0,05) та КДО (достовірне зменшення зі 155,09 + 4,3 до 141,09 + 3,9, p<0,05), суттєве покращення ФВ (достовірне збільшення з 46,41 + 3,4% до 57,24 + 3,1%). Достовірно зменшувались кількість епізодів ішемії за добу (з 4,8 + 0,5 до 2,95 + 0,4, p<0,05), середня тривалість больових нападів (з 7,5 + 0,7 хв до 5,0 + 0,6 хв, p<0,05), тривалість безбольової ішемії міокарду (з 16,5 + 3,3 хв до 7,4 +2,9 хв, p<0,05) та сумарна добова тривалість ішемії (з 64,2 + 10,5 хв до 23,4 + 9,3 хв, p<0,05). За даними 6-хвилинного навантажувального тесту з ходьбою у пацієнтів IБ підгрупи суттєво збільшилась толерантність до фізичного навантаження (середня дистанція ходьби достовірно збільшилася з 367,3 + 19,5 м до 426,2 + 20,3 м, р < 0,05).

Крім того, зареєстровано недостовірне зменшення індексу маси міокарду лівого шлуночка (з 126,19 + 10,11 г/м2 до 119,96 + 9,41 г/м2).

У пацієнтів з ІХС та ХСН III функціонального класу яким була призначена базисна терапія та еналаприл (IIA група), виявлено достовірне зростання рівнів ФНП-α (з 131,5 + 11,07 пг/мл до 159,7 + 14,34 пг/мл, p<0,05) та ІЛ-1β (з 41 + 2,86 пг/мл до 52,2 + 3,86 пг/мл, p<0,05), рівень ІЛ-10 в сироватці крові цей групи хворих практично не змінювався (з 4,9 + 0,55 пг/мл до 3,96 + 0,28 пг/мл. ЧСС у хворих IIа групи на фоні проведеної терапії суттєво не змінювалась: 95,4 + 7,3 за хвилину до лікування та 86,3 + 4,2 за хвилину після лікування відповідно. На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення розміру лівого передсердя (з 4,91 + 0,42 см до 3,71 + 0,32 см) та товщини задньої стінки лівого шлуночка (з 1,27 + 0,24 см до 1,22 + 0,16 см), тенденція до збільшення ФВ (з 38,46 + 6,3% до 43,24 + 5,3%). На тлі лікування інгібітором АПФ декілька зменшувались кількість епізодів ішемії за добу, середня тривалість больових нападів, тривалість безбольової ішемії міокарду та сумарна добова тривалість ішемії. За даними 6-хвилинного навантажувального тесту з ходьбою у хворих IIА підгрупи толерантність до фізичного навантаження суттєво не змінювалася (середня дистанція збільшилася з 264,8 + 31,4 м до 281,3 + 32,1 м відповідно).

У хворих IIа групи спостерігалось недостовірне зменшення індексу маси міокарду лівого шлуночку на тлі застосування інгібітору АПФ (з 132,31 + 5,25 г/м2 до 124,26 + 4,78 г/м2).

Відзначалося достовірне зменшення рівнів ФНП-α (з 149,26 + 18,06 пг/мл до 98,83 + 5,97 пг/мл, р < 0,01), ІЛ-1β (з 40,98 + 2,35 пг/мл до 34,59 + 4,46 пг/мл, р < 0,01), рівень ІЛ-10 крові практично не змінився (з 6,84+ 0,88 пг/мл до 5,84 + 0,74 пг/мл) у хворих з ІХС та ХСН III функціонального класу, що приймали на тлі базисної терапії інгібітор АПФ еналаприлу малеат та селективний бета1-адреноблокатор бісопролол (IIб групи). Частота серцевих скорочень через 3 місяця лікування достовірно зменшилась (92,8 + 6,4 за хвилину до лікування та 76,1 + 3,2 за хвилину після лікування відповідно (р < 0,05). На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення розміру лівого передсердя (з 4,95 + 0,42 см до 4,72 +0,32 см),достовірне зменшення КСО (з 101,15 + 7,21 мл до 80,75 + 6,01 мл, p<0,05), КДО (з 163,12 + 2,3 мл до 156,02 + 1,9 мл, p<0,05) та товщини задньої стінки лівого шлуночка (з 1,31 + 0,03 см до 1,23 + 0,02 см, р < 0,05), достовірне збільшення ФВ (з 37,99 + 3,2% до 48,24 + 2,3%). Достовірно зменшувались кількість епізодів ішемії за добу (з 5,9 + 0,6 до 3,98 + 0,5, p<0,05), середня тривалість больових нападів (з 8,9 + 0,9 хв до 5,2 + 0,8 хв, p<0,05), тривалість безбольової ішемії міокарду (з 19,3 + 3,9 хв до 8,1 +3,5 хв, p<0,05) та сумарна добова тривалість ішемії (з 70,3 + 12,1 хв до 28,79 + 11,2 хв, p<0,05). За даними 6-хвилинного навантажувального тесту з ходьбою у пацієнтів IIБ підгрупи достовірно збільшилася толерантність до фізичного навантаження (до лікування – 254,8 + 18,4 м, після лікування – 315,5 + 19,1 м, р < 0,05)

У хворих IIб групи спостерігалось недостовірне зменшення індексу маси міокарду лівого шлуночку на тлі застосування інгібітору АПФ та бета-адреноблокатору (з 134,19 + 4,35 г/м2 до 127,96 + 4,42 г/м2). Як видно з вищезазначеного, адекватний контроль стану системи цитокінів спостерігався тільки у пацієнтів Iб групи (хворі на ішемічну хворобу серця та хронічну серцеву недостатність II функціонального класу за класифікацією NYHA, що приймали інгібітор АПФ та бета-адреноблокатор на тлі базисної терапії). Застосування лише інгібітора АПФ на тлі базисної терапії практично не впливало на рівні цитокінів у хворих на ішемічну хворобу серця та хронічну серцеву недостатність II функціонального класу за класифікацією NYHA (IA група), а прийом інгібітора АПФ на тлі базисної терапії хворими з ішемічною хворобою серця та хронічною серцевою недостатністю III функціонального класу за класифікацією NYHA (IIA група), супроводжувався достовірним збільшенням рівнів прозапальних цитокінів, тоді як рівень протизапального – ІЛ-10 – не змінювався. Крім того, рекомендована терапія не викликала адекватної корекції системи про- та антизапальних цитокінів у осіб IIб групи (хворі на ішемічну хворобу серця та хронічну серцеву недостатність III функціонального класу за класифікацією NYHA, що приймали інгібітор АПФ та бета-адреноблокатор на тлі базисної терапії).

Loading...

 
 

Цікаве