WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Емоційна стійкість людинита її діагностика (автореферат) - Реферат

Емоційна стійкість людинита її діагностика (автореферат) - Реферат

Результати дослідження та їх обговорення. Критична доза опромінення для ікри R. esculenta і, відповідно, температура виявилися дещо вищими, ніж для пуголовків (табл.1, 2).

Таблиця 1

Смертність ікри R. esculenta

при різних дозах поглиненої радіації (n=3)

Умови досліду

Смертність MΔM, %

Поглинена доза, Дж/г

Тривалість опром-ня, c

Початкова т-ра, C

Кінцева т-ра, C

Після викльову

Через 30 днів

0 (контроль)

0

+18.5

+18.5

4.50.5

4.50.5

65

45

+18.5

+34.0

5.00.6

6.30.6

75

60

+18.5

+36.5

22.52.3

27.22.4

110

75

+18.5

+45.0

706

857

П р и м і т к а. Статистична похибка тут та в інших таблицях розрахована для 95% довірчої імовірності та віднесена до загального числа піддослідних особин.

Так, після опромінення в дозі 65Дж/г результати, отримані в дослідах з ікрою, статистично не відрізнялися від контрольних – смертність становила 5%. У той же час після опромінення в дозі 63Дж/г для пуголовків смертність становила 23%, фактично як після опромінення в дозі 75Дж/г для ікри. І, врешті, доза опромінення 110Дж/г виявилася згубною для переважної більшості ікринок – 70%. В обох випадках, однак, відмічено явне зростання смертності зі збільшенням дози мікрохвильової радіації, що підтверджено і на інших досліджуваних нами об'єктах.

Накопичувального ефекту радіації у дослідах на пуголовках не спостерігалося. Одноразове опромінення в дозі 82 Дж/г виявилося для них смертельним, а чотири послідовних опромінення пуголовків в дозі 40 Дж/г, що склали сумарну дозу 160 Дж/г, не вплинули на життєздатність особин. Цей же факт підтвердили і подальші спостереження за пуголовками, що виклюнулися із опроміненої ікри. Вони показали, що найбільша смертність спостерігається відразу після опромінення (табл.1). Ймовірно, що при разовому опроміненні рівень гіпертермії і інтервал часу, протягом якого піддавалася навантаженню система термокомпенсації, досягли критичного значення, а при повторних опроміненнях вони лишалися незначними і організм встигав повністю відновлюватися до отримання наступної дози.

Таблиця 2

Смертність пуголовків

R. esculenta при різних дозах поглиненої радіації (n=3)

Умови досліду

Поглинена доза, Дж/г

Тривалість впливу, c

Початкова

т-ра, C

Кінцева

т-ра, C

Смертність

MΔM, %

Д о с л і д 1

0 (контроль)

+18.5

+18.5

0

40

30

+18.5

+28.0

0

63

45

+18.5

+33.5

232

Д о с л і д 2

0 (контроль з нагріванням)

60

+18.5

+38.0

111

82

60

+18.5

+38.0

962

Д о с л і д 3

0 (контроль з охолодженням)

60

+3

+16.5

0

90

60

+3

+24.5

0

Важливим є порівняння даних,отриманих при опроміненні пуголовків в дозі 82Дж/г і звичайному нагріванні, а також при опроміненні в дозі 82Дж/г і в дозі 90Дж/г з попереднім охолодженням. Як видно з таблиці2, і при мікрохвильовому опроміненні в дозі 82Дж/г, і при звичайному нагріванні температура води була однаковою – +38С, але якщо у першому випадку пуголовки практично не виживають, то у другому, тобто при перебуванні у воді, підігрітій звичайним шляхом, смертність становить усього 11%. Тут можна було б зробити висновок про те, що смертність пов'язана саме із дозою надвисокочастотного випромінювання – 82Дж/г, яка для пуголовків є смертельною. Проте результати, отримані при опроміненні з попереднім охолодженням, уточнюють це припущення.

Адже при опроміненні в цій же дозі, але за умови нижчих початкової і кінцевої температур, смертність дорівнює нулю. Тобто, у випадку опромінення в дозах 82Дж/г і 90Дж/г із попереднім охолодженням, виходить навпаки – при однаковій дозі опромінення вирішальною є температура.

Оскільки дециметрове мікрохвильове випромінювання є більш дійовим порівняно з еквівалентним по енергії тепловим впливом і характеризується не лише температурним, але й радіаційним ефектом, воно може виявляти локальний тепловий вплив на клітини та тканини, що призводить до нерівномірного поглинання енергії (Зубковаидр.,1989; Carpenteretal.,1971; Большаковидр.,1996). Щодо механізму локальних перегрівів ми пропонуємо таку модель: під дією електромагнітних хвиль відбувається поляризація системи (наприклад, клітини), напрямок якої (знак) змінюється з частотою генерації. Ця частота може збігтися із власною механічною частотою досліджуваної системи– виникне резонанс. При цьому передача енергії буде максимальною від поля до об'єкта. Відбудеться локальний перегрів аж до руйнації біологічної системи. Оскільки біооб'єкти складні та неоднорідні, то завжди знайдеться окрема ділянка, власна частота якої буде дорівнювати частоті поля. Тому, переважна більшість частот електромагнітної радіації можуть бути впливовими і вибірково викликати мікрорезонансні ефекти.

Таким чином, температурний і радіаційний ефекти при НВЧ опроміненні пов'язані між собою, тобто радіаційний вплив залежить від початкової температури, за якої перебував організм під час опромінення.

Комарі краще витримували нагрівання середовища до високих температур, ніж пуголовки, але закономірності реакції на опромінення збереглися такі ж: смертність зі збільшенням дози зростала; при опроміненні з попереднім охолодженням відсоток комах, що дійшли до стадії імаго, вірогідно від контрольних показників не відрізнявся (табл.3); найбільша загибель спостерігалася через добу після опромінення. Так, у випадку прямого опромінення в дозі 92Дж/г личинок першої стадії на другий день експерименту живими лишилося 62% личинок, а на кінець досліду 52% (рис.1).

Відразу після опромінення відбулося різке зниження чисельності, а потім і контрольні показники, і дослідні, фактично, утворили паралельні прямі, тобто відбулося природне зменшення кількості особин.

Досліди з комарами мали також відповісти на питання, чи є водна компонента первинним акцептором при дії електромагнітного поля і чи відбувається "запам'ятовування" водою набутих під час опромінення змін, як стверджується у ряді досліджень з опроміненням води хвилями міліметрового діапазону (Пономаревидр.,2000; Казаченкоидр.,1998).

Однак, у дослідах на личинках комарів нами не було отримано результатів, які б свідчили про "пам'ять" води, тобто, про те, що зміни, викликані дією поля, зберігаються певний час. Опромінена вода не зменшила виживання, а, значить, не зберегла будь-яких змін, які б вплинули на розвиток комарів.

Таблиця 3

Виживання личинок C. p. molestus І стадії

при різних дозах поглиненої радіації (n=3)

Умови досліду

Поглинена доза, Дж/г

Тривалість впливу, c

Початковат-ра, C

Кінцева т-ра, C

Виживання через добу

Вихід імаго, %

Д о с л і д 1

0 (контроль)

0

+18.5

+18.5

991

861

92

25

+18.5

+40.5

626

525

128

30

+18.5

+49.0

0

0

0 (нагрівання)

30

+18.5

+40.0

972

861

0 (нагрівання)

30

+18.5

+45.0

0

0

Д о с л і д 2

0 (контроль з охолодженням)

0

0

+18.5

884

822

151(опромінен-ня з попереднім охолодженням)

45

0

+36.0

894

833

78 (опромінена вода без личинок)

55

0

+18.5

963

863

Д о с л і д 3

0 (контроль)

0

+21.5

+21.5

963

763

44 (20-ти разове опромінення)

30

(20 разів)

+21.5

+32.0

963

763


 
 

Цікаве

Загрузка...