WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Роль нейрогуморальної активації, ендотеліальної дисфункції та порушень сигнальної трансдукції в прогресуванні гіпертонічної хвороби і можливості їх ме - Реферат

Роль нейрогуморальної активації, ендотеліальної дисфункції та порушень сигнальної трансдукції в прогресуванні гіпертонічної хвороби і можливості їх ме - Реферат

Результати дослідження та їх обговорення. Використаний нами підхід базується на визнанні ключової ролі нейро-гормональної активації, ендотеліальної дисфункції і порушень внутріклітинної сигнальної трансдукції в прогресуванні артеріальної гіпертензії. В проведеному дослідженні в тромбоцитах хворих на ГХ знайдено збільшення базального рівня внутріклітинного кальцію і приросту його концентрації у відповідь на стимуляцію ангіотензином II. Активність Са2+-АТФази мембран еритроцитів у хворих на ГХ була нижчою, ніж у групі контролю. Звертає увагу збільшення базальної концентрації внутріклітинного Са2+ у міру прогресування АГ. Таким чином, як показники зміни концентрації внутріклітинного Са2+, так і активність Са2+-АТФази, є чутливими параметрами, що відображають тяжкість ГХ

У хворих на ГХ, що мали перевантаження кліток кальцієм, у порівнянні з хворими, що мали меншу концентрацію Са2+, спостерігалися вищі рівні ангіотензину II і протеїнкінази С і зниження активності цАМФ і цГМФ, що, з одного боку, свідчить про наявність сигнального зв'язку: ангіотензин II - АТ1-рецептор - протеїнкіназа С - базальний і стимульований кальцій, а з іншого - про дефіцит циклічних нуклеотидів (цАМФ і цГМФ), що беруть участь в регуляції рецепторної активації кліток (вазоділатація - вазоконстрикція) (табл. 2).

Активність Са2+-АТФази у хворих на АГ, що мали перевантаження кліток Са2+, була нижче, ніж в групі хворих, що мали меншу концентрацію внутріклітинного Са2+, що свідчить про додатковий внесок Са2+-АТФази в регуляцію цього процесу.

Одержані дані про порушення мобілізації кальцію і активації протеїнкінази С можна розглядати як чинник, що формує патологічну клітинну відповідь на зовнішні стимули, такі як ангіотензин II і ендотелін. Активація протеїнкінази С є важливим параметром, що відображає тяжкість АГ, та є чинником активації клітинного росту.

Оцінка показників сигнальної трансдукції в реалізації ефектів ангіотензину II дозволила встановити їх посилення навіть при м'якій АГ. При помірній АГ ці відхилення наростають і досягають максимуму у хворих з тяжкою АГ. Тобто відхилення в даній системі не тільки відображають гуморальну активацію, але й є самостійними патогенетичними чинниками виникнення і прогресування ГХ.

Крім кальцій-залежних в патогенезі АГ важливу роль відіграють процеси, що конформують розподіл біологічно активних молекул на рівні судинного ендотелію. Критерієм для визначення хворих з вираженою дисфункцією ендотелія слугувало відхилення активності ендотеліну чи/або цГМФ більш, ніж на 2  від середнєстатистичних значень у хворих на АГ. Для хворих на АГ з вираженою ендотеліальною дисфункцією у порівнянні з хворими, що мали її незначні прояви, було характерним збільшення активності ангіотензина II, ендотеліна та зниження активності цГМФ, брадикініна і калікрєїна. Тобто динаміка чинників з вазопресорною активністю (ангіотензин II і ендотелін) носила протилежний характер по відношенню до чинників, що мають вазодепресорну активність (цГМФ, брадикінін і калікрєїн). Отже, для хворих на АГ з вираженою ендотеліальною дисфункцією була характерна переважаюча активність пресорних гуморальних чинників на фоні виснаження депресорних, забезпечуючих вищий тонус судин і більш виражене ремоделювання компонентів серцево-судинної системи у порівнянні з хворими на АГ з незначною ендотеліальною дисфункцією (табл. 3).

Одержані дані свідчать, що зміна активності ендотеліну, цГМФ і пов'язаних з цими месенджерами рецепторів є чинником розвитку ГХ. У цих умовах модулюється активність систем, регулюючих клітинний об'єм, що має важливе значення для контролю структурної цілісності і проникності ендотеліального моношару, перекручується дія вазоактивних речовин на гладком'язові клітини судин, підвищується тонус судинної стінки (Kato H., Shibasaki F., 2001). Регуляторні шляхи, що опосередковані ендотеліном і цГМФ у хворих на ГХ, переходять у режим надмірної активності і призводять до підвищення серцевого викиду, порушення вазодилатації та посиленому ремоделюванню компонентів серцево-судинної системи.

У хворих на ГХ у порівнянні з групою контролю знайдене збільшення рівня ангіотензину II, АПФ і у більшості випадків - активності реніна, що свідчить про активацію циркулюючої ланки РАС. У значної частини хворих на ГХ знайдене збільшення активності хімази. Встановлено, що визначаючим в активації хімази у хворих на ГХ є зниження активності або виснаження її інгібіторів в сироватці крові, що сприяє формуванню АПФ-незалежного шляху перетворення ангіотензину.

Активація тканинної ланки РАС свідчить не тільки про значну автономність її функціонування в порівнянні з циркулюючою ланкою, але й про активність, що поступово збільшується, в міру прогресування ГХ. Звідси витікає, що при м'якій АГ переважає АПФ-залежний шлях перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, а підвищення 1-ІП дозволяє утримувати рівень хімази, в гомеостатічних межах. При помірній і тяжкій АГ, відбувається виснаження компенсаторних можливостей 1-ІП і 2-МГ, внаслідок чого відбувається гіперактивація хімази, підвищується утворення ангіотензину II, що призводить до посилення вазоконстрикції.

Аналіз механізмів формування ГЛШ припускає внесок у цей процес гемодинамічних і негемодинамічних чинників, властивих патогенезу ГХ. У обстежених нами хворих на ГХ частота визначення типів ГЛШ розподілялася таким чином: 9 % склали хворі з нормальною геометрією ЛШ, 13 % - з концентричним ремоделюванням ЛШ, 43 % - з концентричною ГЛШ і 35 % - з ексцентричною ГЛШ.

Частота виявлення ГЛШ в дослідженні залежала від тяжкості АГ і склала: при м'якій АГ - 44%, при помірній - 55%, при тяжкій - 100%. При м'якій АГ переважали хворі з концентричною ГЛШ (44 %) і з концентричним ремоделірованням ЛШ (32 %). Хворі з нормальною геометрією ЛШ склали 24 %. Ексцентричну ГЛШ не мав жоден хворий м'якою АГ. При помірній АГ переважали хворі з концентричною ГЛШ (33 %) і з концентричним ремоделюванням ЛШ (29 %). Зменшилося число хворих з нормальною геометрією ЛШ до 16 %. У 22 % хворих з помірною АГ знайдена ексцентрична ГЛШ. При тяжкій АГ більше, ніж у половини хворих спостерігалася ексцентрична ГЛШ (53 %) і у 47 % була знайдена концентрична ГЛШ. Хворих з нормальною геометрією і концентричним ремоделюванням ЛШ при тяжкій АГ не було. Таким чином, встановлено, що характер ремоделювання ЛШ багато в чому визначається тяжкістю АГ: при м'якій і помірній АГ переважають хворі з концентричним ремоделюванням і концентричною ГЛШ, а при тяжкій АГ - з ексцентричною ГЛШ.

У хворих на АГ з нормальною геометрією ЛШ найбільші відхилення мали: базальна і стимульована концентрація Ca2+ в клітинах, 2-МГ, ЕДФ, протеїнкіназа С, 1-ІП, актин, ангіотензин II, цГМФ, хімаза і АПФ (табл. 6). У хворих з концентричним ремоделюванням ЛШ найбільші відхилення мали: 2-МГ; стимульована і базальна концентрації Ca2+ в клітинах, ЕДФ, 1-ІП, АПФ і протеїнкіназа С. У хворих з концентричною ГЛШ найбільші відхилення мали: стимульована і базальна концентрації Ca2+ в клітинах, ЕДФ, протеїнкіназа С, 2-МГ, АПФ, Nа+,K+-АТФаза, цАМФ, 1-ІП, Cа2+-ATФаза, цГМФ, хімаза, ангіотензин II, ендотелін, брадикінін. У хворих з ексцентричною ГЛШ найбільші відхилення мали: стимульована і базальна концентрації Ca2+ в клітинах, ЕДФ, протеїнкіназа С, 2-МГ, ангіотензин II, Nа+,K+-АТФаза, АПФ, 1-ІП, Cа2+-ATФаза, химаза і цГМФ.

Таким чином, концентрична і ексцентрична ГЛШ у хворих на АГ, у порівнянні з нормальною геометрією ЛШ і з його концентричним ремоделюванням, є наслідком більшої гуморальної активації і мають зв'язок з тяжкістю АГ.

"Біполярний" підхід дозволяє оцінити структурні патерни ГЛШ на основі виділення двох домінантних чинників: маси ЛШ і товщини його стінки. Рангова кореляція відхилень гуморальних показників від контролю при різних типах ремоделірованія ЛШ вказує на те, що між структурами існує тісний зв'язок. ГЛШ формується на єдиній гуморальній основі, характерній для патогенезу АГ. Однак, в зв'язку з тим, що кореляційні відмінності між групами хворих на АГ складають від 42% до 61%, для виділення із структури гуморальних зв'язків детермінант ГЛШ взяли по одному показнику, що виявив найсильніший зв'язок з іММЛШ і ВТМ.

Встановлено, що патерн нормальної геометрії ЛШ формують дві кореляційні осі. Потенцюючий вплив на іММЛШ мають протеїнкіназа C, Na+,K+-АТФаза, стимульована концентрація Ca2+ в клітинах. На значення ВТМ впливають цАМФ і ЕДФ. Інтеграція елементів функціональної системи дає можливість підтримувати фізіологічні співвідношення іММЛШ і ВТМ: іММЛШ < 150 г і ВТМ < 0,45.

Для патерна концентричного ремоделювання ЛШ характерні кореляційні вісі: на іММЛШ впливають рівні ендотеліна, цГМФ і ЕДФ, а ВТМ визначають рівні актина, активність Ca2+-АТФази і хімази. Головним чинником впливу на іММЛШ є ендотелін, а на ВТМ - актин. При концентричному ремоделюванні ЛШ не знайдено єдиної кореляційної структури для іММЛШ і ВТМ: іММЛШ < 150 г, а ВТМ > 0,45.

Loading...

 
 

Цікаве