WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Роль нейрогуморальної активації, ендотеліальної дисфункції та порушень сигнальної трансдукції в прогресуванні гіпертонічної хвороби і можливості їх ме - Реферат

Роль нейрогуморальної активації, ендотеліальної дисфункції та порушень сигнальної трансдукції в прогресуванні гіпертонічної хвороби і можливості їх ме - Реферат

Проведене дослідження гуморальних показників. Визначення активності реніна плазми (АРП, нгмл/год.) та протеїнкінази С (пкМоль 32Р/мг білка/хв) в тромбоцитах проводили радіоімунологічним методом з використанням стандартних наборів реактивів фірм DRG International (США) та Amersham Pharmacia Biotech (Велика Британія) на приладі для радiохiмiчних дослiджень БЕТА-2 (Росія). Визначення активності ангіотензина II (А II, пг/мл), брадикініна (нмоль/л), ангіотензин-перетворюючого фермента (АПФ, ОД/мл, де 1 ОД активності АПФ – це кількість ферменту, що необхідна для вивільнення 1 мкМ гіппурової кислоти в 1 хв. на 1 л сироватки при 37оС), ендотеліна 1 циклічних аденозин-монофосфата (пмоль/мл) та гуанозин-монофосфата (пмоль/мл) в плазмі крові проводили імуно-ферментним методом з використанням стандартних наборів реактивів фірм DRG International та ICN (США), АТ "Біоімуноген" (Росія). Активність хімази, α1-інгібітора протеїназ (1-ІП, г/лгод.) і 2-макроглобуліна (2-МГ, г/лгод.) в сироватці крові визначали з використанням тест-систем, що були розроблені в Інституті терапії АМН України. Кількісне визначення активності та концентрації гормонів (гуморальних факторів) проводили на мікростриповому спектрофотометрі "StatFax 303 Plus" (США).

Співвідношення структурних білків еритроцитарних мембран (%) визначали методом електрофореза в акриламідном гелі. Активність натрій-калієвої (Nа+,K+-АТФаза, нМ Рн/мг білка/хв) і кальциєвої (Са2+-АТФаза, нМ Рн/мг білка/хв) АТФаз мембран еритроцитів, а також активності калікреїну (ОД/мл) та ендогеного дігіталісоподібного фактору (ЕДФ, нмоль/л) в сироватці крові вивчали спектро-фотометричним методом (Федотов Е.А., 1984, Пасхіна Т.С., Кринська А.В., 1974, Hamlyn J., 1999) з використанням спектрофотометру СФ-16 (Росія). Визначення показників рецепторзалежного транспорту кальцію в тромбоцитах (базальної та стимульованої концентрації Ca2+ в тромбоцитах, нМ/л) проводили за допомогою флюорисцентного зонду quin-2 спектрофлюориметричним методом з використанням спектрофлюориметру "Hitachi 850" (Японія).

Клінічні і гемодинамічні показники у хворих на ГХ визначали в базальних умовах при надходженні в клініку, після першого лікувального періоду (через 7 – 10 днів з моменту госпіталізації) та в кінці стаціонарного курсу лікування (через 24 - 30 днів з моменту госпіталізації). Кожний раз АТ вимірювали тричі з інтервалом в 3 - 5 хв. в сидячому положенні хворого, за рівень АТ приймали його середнє значення. Гуморальні і мембрано-клітинні показники в групах хворих визначали в базальних умовах при поступленні в клініку і в кінці стаціонарного курсу лікування. Клінічні показники у хворих на ГХ визначали також через 5 років амбулаторного лікування. В групі контролю клинічні, гемодинамічні, гуморальні та мембрано-клітинні показники визначали в базальних умовах. Забор крові проводили із ліктьової вени в пластикові пробірки з попередньо внесеними антикоагулянтами.

Математичний аналіз даних був проведений методом варіаційної статистики. Системний аналіз сукупностей ознак, що вивчаються, проводився методом кореляційно-регресійного аналізу, рангових кореляцій, кореляційних структур. Прогнозування течії, ефективності лікування, виникненя ускладнень проводилося за даними катамнестичного спостереження з використанням прогностичних коефіцієнтів. Для комп'ютерної обробки даних були створені бази даних у системі "Microsoft FoxPro 2.6", використовувалася статистична програма "Statistics 5.0".

Призначенню ліків хворим на м'яку і помірну АГ передував 7 денний період плацебо (на амбулаторному етапі). Короткочасні підйоми АТ, спостережувані в цей період у деяких хворих, купірувалися прийомом комбінованих антигіпертензивних препаратів (адельфан, крістепін). Протягом першого лікувального періоду (7-10 днів монотерапії) хворі одержували один з препаратів: 1) інгібітор АПФ (еналапріл, 20 мг/дб., періндопріл, 8 мг/ дб. або каптопріл, 50 мг/ дб.); 2) АТ1-блокатор (лозартан, 100 мг/ дб. або ірбесартан, 150 мг/ дб.); 3) бета-блокатор (атенолол, 100 мг/ дб. або метопролол, 150 мг/ дб.); 4) антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, 40 мг/дб. або амлодіпін 10 мг/дб). Повним антигіпертензивним ефектом вважали зниження систолічного АТ нижче 140 мм рт. ст., а діастолічного АТ - нижче 90 мм рт. ст. до кінця першого лікувального періоду. У цих випадках хворі продовжували одержувати монотерапію ще 20 днів.

Решта хворих включалася в 2-й лікувальний період (3 тижні) – період комбінованої терапії. Хворим, що одержували іАПФ або АТ1-блокатор, додатково призначали тіазидний діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.). Хворим, що одержували бета-блокатор або антагоніст кальцію, додатково призначали іАПФ або тіазидний діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.).

Хворим з тяжкою АГ за 7 днів до надходження в клініку знижували дози антигіпертензивних препаратів до мінімально допустимих. Лікування хворих з важкою АГ складалося з двох періодів. Протягом першого лікувального періоду (7-10 днів) хворі одержували один з варіантів терапії: 1) іАПФ (еналапріл, 20 мг/дб., каптопріл, 75 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.) (деяким хворим призначався тільки еналапріл або каптопріл); 2) АТ1-блокатор (лозартан, 100 мг/дб. або ірбесартан, 150 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.); 3) бета-блокатор (атенолол, 100 мг/дб. або метопролол, 150 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.); 4) антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, 40 мг/дб. або амлодіпін 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.).

У разі повного антигіпертензивного ефекту хворі продовжували одержувати терапію ще 20 днів. Решту хворих включали в 2-й лікувальний період (3 тижні). Хворим, що одержували іАПФ, додатково призначали тіаз. діуретик. Хворим, що одержували комбіновану терапію, до складу якої входив бета-блокатор, антагоніст кальцію або АТ1-блокатор, додатково призначали іАПФ (еналапріл, 20 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.). За наявності нападів стенокардії додатково призначалися нітрати пролонгованої дії (нітросорбіт), при клінічних проявах тяжкої хронічної СН – пітльові діуретики (фуросемід) та серцеві глікозиди (строфантин, дігоксин).

В групу з тяжкою АГ включали хворих з резистентністю до терапії. Резистентною вважали АГ, якщо при призначенні комбінації 3-х – 4-х антигіпертензивних препаратів з різних фармакологічних груп в адекватних дозах не вдавалося досягти цільового рівня АТ. Хворі на тяжку АГ з резистентністю до ліків отримували комбінації препаратів: 1) іАПФ (еналапріл, до 40 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб) (або комб. препарат – кристепін, адельфан, сінепрес); 2) АТ1-блокатор (лозартан, 100 мг/дб. або ірбесартан, до 300 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.) (або комб. препарат); 3) іАПФ (еналапріл, до 40 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.), бета-блокатор (атенолол, 100 мг/дб. або метопролол, 150 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб) (або комб. препарат); 4) іАПФ (еналапріл, до 40 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.), антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, до 80 мг/дб. або амлодіпін, 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.); 5) іАПФ (еналапріл, до 40 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.), АТ1-блокатор (лозартан, 100 мг/дб. або ірбесартан, до 300 мг/дб.), антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, до 80 мг/дб. або амлодіпін, 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.); 6) бета-блокатор (атенолол, 100 мг/дб. або метопролол, 150 мг/дб.), антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, до 80 мг/дб. або амлодіпін, 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.); 7) іАПФ (еналапріл, до 40 мг/дб. або періндопріл, 8 мг/дб.), бета-блокатор (атенолол, 100 мг/дб. або метопролол, 150 мг/дб.), антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, до 80 мг/дб. або амлодіпін, 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.) (або комб. препарат); 8) бета-блокатор (атенолол, 100 мг/дб. або метопролол, 150 мг/дб.), антагоніст кальцію (ніфедіпін-ретард, до 80 мг/дб. або амлодіпін, 10 мг/дб.) та тіаз. діуретик (гідрохлортіазид, 25 мг/дб.) (або комб. препарат). Рандомізацію пацієнтів по варіантах лікування проводили методом послідовних номерів.

На амбулаторному етапі, впродовж 5 років, всі хворі на ГХ, що були включені в дослідження, продовжували прийом підібраної комбінації антигіпертензивних препаратів. Через 5 років хворі були розділені на 2 групи: до 1-ої групи увійшли пацієнти, що регулярно приймали антигіпертензивні препарати (більше 9 місяців впродовж 1 року) (250 чол.). До 2-ої групи увійшли хворі, які нерегулярно приймали антигіпертензивні препарати (менше 9 місяців впродовж 1 року) (185 чол.). В межах кожної з вказаних груп хворі в свою чергу підрозділялися по складу комбінації препаратів і наявності або відсутності (резистентність) клінічного ефекту.

Loading...

 
 

Цікаве