WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів (автореферат) - Реферат

Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів (автореферат) - Реферат

До загальних вимог сучасного ринку праці до менеджера у дослідженні віднесені, насамперед, високий професіоналізм і знання вітчизняного, європейського і світового ринків у поєднанні з володінням сучасними інформаційними технологіями, підприємницький спосіб життя й мислення, автономний, творчий розум, готовність до ризику з усвідомленням того, наскільки далеко можна зайти в рамках структури корпорації.

У контексті того, що стратегія розвитку України пролягає в напрямі євроінтеграції і в процесі підготовки майбутніх менеджерів слід орієнтуватися і на вимоги якщо не світового, то принаймні загальноєвропейського ринку праці, у роботі акцентується увага: 1) на тенденції появи всеєвропейського ринку праці, який у найближчому майбутньому значною мірою впливатиме на університетські пропозиції, 2) на необхідності регулювання транснаціональної освіти, адже сьогодні в цій сфері існує правовий вакуум.

Урахування сучасного стану національного та загальноєвропейського ринків праці дозволило згрупувати основні вимоги до професійної підготовки сучасних менеджерів у дві специфічні групи – професійні й особистісні вимоги. Професійна складова включає спеціальну й управлінську компетентність. Особистісна – інтелектуальні, психологічні та соціальні якості особистості.

Другий підрозділ розділу "Культура як механізм громадянського укорінення особистості в полікультурний соціум Об'єднаної Європи" присвячено дослідженню адаптаційної складової соціалізації, що реалізується шляхом засвоєння норм і цінностей полікультурного соціуму, притаманного Європейському Союзу. Причому культура в роботі постає не просто механізмом соціалізації, але й механізмом громадянського укорінення особистості в полікультурний соціум об'єднаної Європи.

Спираючись на концепцію укорінення, розроблену французькою мислителькою С.Вейль, автор показує безпосередній зв'язок укорінення особистості з її соціалізацією, демонструючи розгортання цих процесів через механізми культури. У цьому контексті наголошується, що сьогодні триває складний процес переходу від моностилічної до стабільної полістилічної культурної організації, що резонує і з глобалізаційними процесами. Підкреслюється, що важливою рушійною силою подолання сучасного знекорінення постають освіта й самоосвіта особистостей – вони можуть забезпечити найбільш суттєву особистісну, етнічну або культурну самоідентифікацію, відкриваючи тим самим шлях до самопізнання, уможливлюючи укорінення людини у світ національної та загальноцивілізаційної культур.

Культура при цьому є, з одного боку, суспільним результатом соціалізації окремих особистостей, а з іншого – детермінантою подальшого особистісного й суспільного розвитку. Відповідно культурна діяльність постає як двобічний процес соціалізації.

У третьому підрозділі другого розділу "Механізми професійної соціалізації особистості майбутнього менеджера засобами особистісно-орієнтованої парадигми освіти" окреслюються основні характеристики, проблеми та закономірності поширення в українському освітньому просторі особистісно-орієнтованої парадигми освіти. У цьому контексті автором проаналізовані освітні моделі традиційної педагогіки: соціально-педагогічна, предметно-дидактична та психологічна, на основі яких зроблено висновок про те, що технології, які існували в минулому, були орієнтовані на реалізацію інформативної, а не розвиваючої функції.

Аналіз освітньої ситуації доводить, що навіть у розвинених країнах у більшості випадків зберігається адаптаційна парадигма з приматом в освіті інтересів і пріоритетів держави, а не тих, кого навчають. Відхід від державного і централізованого управління до децентралізації (автономії) з обов'язковим урахуванням інтересів студентів – суть освітньої парадигми сучасної вищої школи.

Серед існуючих підходів до механізмів соціалізації у роботі виділені соціально-педагогічні механізми, що обумовлюються парадигмальними уявленнями про розвиток особистості та характер педагогічної діяльності, а також специфікою особистісно-орієнтованого підходу до організації освітнього процесу. У контексті освіти майбутніх менеджерів аналізуються методологічна, професійна й загальнокультурна компетентність та їх співвідношення.

Виділено такі основні соціально-педагогічні механізми соціалізації студентів – майбутніх менеджерів: цілісний освітній процес ВНЗ як інтеграція змістовних і процесуальних компонентів національного освітнього середовища, навчальної і позанавчальної діяльності студентів; діалогове спілкування в процесі взаємодії з різноманітними агентами соціалізації; процеси особистісного самовизначення і самовиховання; організаційна психологія та організаційна культура. Моделювання і реалізація вказаних механізмів на основі особистісно-орієнтованого підходу є практичним втіленням нової гуманістичної освітньої парадигми.

Особистісно-орієнтоване навчання і виховання як процес створення умов для прояву особистісних функцій, а не адаптації до ззовні заданих параметрів, технологічно може бути зведений до проектування виховних (проблемних) ситуацій. Показано, що особистісно-орієнтована ситуація містить у собі механізми формування суб'єктності, які одночасно виступають і умовами її функціонування і подальшого сталого розвитку.

Розроблені історико-методологічні та теоретичні передумови створюють ґрунт для третього розділу дисертації "Праксіологічний аналіз професійної підготовки майбутнього менеджера в Україні".У першому підрозділі "Специфіка формування конкурентноздатного менеджера в національній системі вищої освіти України" показано, що особистісно-орієнтована безперервна освіта управлінських кадрів сьогодні ґрунтується на таких специфічних принципах: 1) психологічне обґрунтування системи навчання й виховання майбутніх менеджерів (що реалізується в безпосередньому взаємозв'язку з економічними, технологічними, інформаційними, соціокультурними та іншими напрямами); 2) орієнтація професійної підготовки управлінців на індивідуальні особливості спеціаліста; 3) зосередження уваги системи освіти і самого майбутнього управлінця на розвитку особистості; 4) безперервність освіти; 5) проектування, планування та моделювання управлінського розвитку та управлінського шляху в системі управління (з урахуванням, знов-таки, потенційних можливостей особистості); 6) забезпечення зворотного зв'язку (за посередництвом періодичного оцінювання здібностей керівника, результативності його управлінської діяльності); 7) максимальне наближення навчання до реальної практики за допомогою ділових ігор, створення проблемних ситуацій практичного спрямування тощо; 8) урахування в освітньому процесі елементів професійної деформації; 9) створення ситуацій ризику та конфліктів для формування навичок із їх розв'язання; 10) індивідуалізація підготовки управлінських кадрів на основі планів управлінського розвитку; 11) охоплення системою підготовки майбутніх управлінців керівників усіх рівнів; 12) діалогова узгодженість дій викладачів і студентів.

У контексті цих принципів обґрунтовується застереження, що орієнтація на Болонську конвенцію не повинна призвести до надмірної перебудови вітчизняної системи вищої освіти. Остання потребує розробки національної стратегії та здійснення трьох видів змін – структурних, функціональних і ресурсних, і це стосується зокрема й системи підготовки менеджерів. Важливо, що повноцінна реалізація права на вищу освіту за вибором вимагає від держави і ВНЗ корекції умов набору, запровадження нових форм навчання, розробки програм, орієнтованих на підвищення кваліфікації людей, які вже мають певний освітньо-кваліфікаційний рівень.

У другому підрозділі "Напрями та шляхи оптимізації підготовки національних кадрів управління в контексті Болонського імперативу" показано, що стратегічною метою нагального розвитку національної системи вищої освіти загалом є включення до Болонських перетворень, що диктує один із основних напрямів удосконалення сучасної підготовки студентів – майбутніх менеджерів. Водночас конкретизовано потенційні проблеми, які можуть загрожувати процесу реформування системи вищої освіти України в обраному напрямі, та продемонстровано, що в деяких аспектах сучасні характеристики національної освітньої системи виграють перед принципами Болонської декларації.

Loading...

 
 

Цікаве