WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у віддалений період після аварії на чорнобильській АЕС (автореферат) - Реферат

Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у віддалений період після аварії на чорнобильській АЕС (автореферат) - Реферат

Рис. 4. Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у дітей різного віку, які проживають не незабруднених (158 дітей, I група) і на забруднених радіонуклідами територіях (195 дітей, II група).

Підвищення частоти реактивації ЦМВ (лабораторні характеристики – наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgM та високоавідних анти-ЦМВ антитіл класу IgG) було підтверджено нами при комплексному обстеженні 91 учасника ЛНА. Вона становила 14,28%, що було вище, ніж в контрольній групі 127 осіб відповідного віку та статі (5,51%, ч2 = 4,89; p<0,05), які обстежувались в той же період часу, та відповідала показнику в групі 85 обстежених вагітних (11,76%). Група вагітних відома як група ризику по реактивації ЦМВ (Matsunaga T. et al., 2002). Інформативність ПЛР в діагностиці реактивації ЦМВ була низькою – тільки у 7,4% випадків реактивація ЦМВ супроводжувалась появою вірусу в крові пацієнтів. З метою підтвердження цих даних ми провели обстеження 51 дітей з діагнозом вродженої ЦМВ-інфекції. Позитивний результат ПЛР в цій групі був отриманий у 47,05% хворих. Це відповідає даним літератури, що реактивація ЦМВ супроводжується появою ДНК вірусу у сироватці крові переважно у осіб з грубими порушеннями клітинного імунітету (Boeckh M. et al., 2003).

Клінічними проявами реактивації ЦМВ в учасників ЛНА були ГРЗ-подібний синдром, тривалий субфебрилітет, збільшення розмірів печінки, підвищення активності амінотрансфераз сироватки крові при відсутності лабораторних даних щодо наявності вірусних гепатитів В і С, лімфоцитоз, папульозний висип неясного генезу, лімфаденопатія, слабкість, дратівливість, порушення сну, невідповідність скарг і клінічних проявів спектру наявної соматичної патології.

Подальший аналіз, проведений в групах учасників ЛНА, реконвалесцентів ГПХ та в контролі, виявив асоціацію між ЦМВ-серопозитивністю та наявністю певних нозологічних форм соматичних захворювань. За цим розділом досліджень обстежено 1017 осіб. Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл у соматичних хворих була вище (76,86%; антитіла виявлені у 608 з 791 хворих), ніж у практично здорових донорів (49,11%; антитіла виявлені у 111 з 226 осіб; p<0,0001).

В контрольній групі наявність анти-ЦМВ антитіл асоціювалась з захворюваннями на хронічні гастрити (15,78% серед ЦМВ-позитивних і 4,16% серед ЦМВ-негативних; p<0,05), інші захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (39,47% і 16,67%, відповідно; p<0,01), артрити (16,67% і 4,16%; p<0,05), хронічні бронхіти (18,42% і 6,25%; p<0,05), цукровий діабет (12,28% і 2,08%; p<0,05). Крім того, для ЦМВ-позитивних осіб було характерним поєднання патології ШКТ і бронхолегеневої системи порівняно з ЦМВ-негативними. Хвороби цих систем одночасно визначались у 4,16% обстежених без наявності анти-ЦМВ антитіл і у 13,19% осіб з виявленими анти-ЦМВ антитілами (ч2 = 4,67; p<0,05). Серед негематологічних хворих, незалежно від виду соматичної патології, прослідковувався негативний кореляційний зв'язок між присутністю анти-ЦМВ антитіл і рівнем гемоглобіну (r = -0,5130; p<0,05) та вмістом еритроцитів в периферичній крові (r = -0,3853; p<0,05).

Серед учасників ЛНА, що мали сироваткові анти-ЦМВ антитіла, вірогідно частіше, ніж серед ЦМВ-негативних, були відмічені захворювання ШКТ (84,86% і 42,5%; p<0,0001), зокрема хронічні гастрити (31,25% і 12,5%; p<0,01) і хронічні холецистити (15,78% і 5,0%; p<0,05), артеріальна гіпертензія (34,53% і 16,25%; p<0,01), хронічні бронхіти (36,84% і 16,25%; p<0,01), артрити (12,5% і 3,75%; p<0,05). Крім того, для ЦМВ-серопозитивних учасників ЛНА було характерним поєднання захворювань ШКТ та хронічних бронхітів: всі хворі на хронічні бронхіти мали захворювання ШКТ. Для учасників ЛНА, що не мали анти-ЦМВ антитіл, поєднання захворювань цих двох систем зустрічалось лише у 69,23% (ч2 = 38,06; p<0,0001).

В групі реконвалесцентів ГПХ серед ЦМВ-позитивних хворих порівняно з ЦМВ-негативними частіше зустрічались хронічні гастрити (54,45% і 23,53%; p<0,05) та хронічні бронхіти (32,67% і 17,64%; p<0,1). Ці захворювання були діагностовані у 66,34% ЦМВ-позитивних реконвалесцентів ГПХ, тоді як 70,59% ЦМВ-негативних реконвалесцентів ГПХ їх не мали (ч2 = 8,34; p<0,01). Наявність хронічного гастриту корелювала з титром анти-ЦМВ антитіл (r = 0,3120; p = 0,009). Серед хворих з негематологічними захворюваннями знайдена негативна залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і вмістом еритроцитів (r = -0,5473; p = 0,0001), гемоглобіну (r = -0,5016; p = 0,0001), а також лейкоцитів в периферичній крові (r = -0,3076; p = 0,018). Оскільки в групі реконвалесцентів ГПХ існує залежність титрів анти-ЦМВ антитіл від отриманої дози зовнішнього опромінення, ми провели розрахунок часткових коефіцієнтів кореляції титрів анти-ЦМВ антитіл і дози опромінення при постійних значеннях змінних захворюваності. Наявність соматичної патології не впливала на взаємозв'язок титрів ЦМВ та величини отриманої дози. Для прикладу наведемо зміни коефіцієнта кореляції титрів анти-ЦМВ антитіл і дози опромінення (r = 0,3244; р = 0,028) при контролі захворюваності на хронічні гастрити (r = 0,3142; р = 0,036); хронічні гастрити і хронічні бронхіти (r = 0,3106; р = 0,04). Водночас залежність від двох вказаних факторів, що визначається множинним коефіцієнтом кореляції, була значно вища r1.23 = 0,4769. Це свідчить на користь асоціації ЦМВ-позитивності в групі реконвалесцентів ГПХ як з наявністю соматичної патології, так і отриманою дозою зовнішнього опромінення.

Підвищена частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у сироватці крові контингентів, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, зростання частоти реактивації ЦМВ-інфекції і виявлена асоціація ЦМВ-серопозитивності з певними колом соматичних захворювань стали передумовою для наступного етапу досліджень – аналізу особливостей перебігу вказаних захворювань у ЦМВ-серопозитивних пацієнтів.

Аспект взаємодії ЦМВ з іншими вірусними інфекціями був проаналізований при обстеженні 105 учасників ЛНА, у яких водночас були виявлені антитіла до вірусу гепатиту С (HCV). Порівняння проведено з контрольною групою 263 учасників ЛНА, які не мали анти-HCV антитіл. З комплексу клініко-лабораторних симпомів (підвищення активності амінотрансфераз у сироватці крові, пальпаторні та УЗД-ознаки збільшення печінки, диспептичні скарги, сверблячка шкіри, субфебрилітет, лімфаденопатія та деякі інші) вірогідно частіше у осіб, носіїв анти-HCV антитіл, зустрічалось підвищення активності амінотрансфераз (37,41% в основній і 15,59% в контрольній групі; ч2 = 14,64, p<0,01). Підвищення активності амінотрансфераз ми розглядали як об'єктивний критерій порушення функцій печінки, що відповідає загальновизнаному алгоритму діагностики вірусного гепатиту С і розцінюється як один з основних показників активності процесу (Порохницкий В.Г., 2002). При проведенні множинного регресійного аналізу до значущих факторів, які впливали на цей параметр, входили: наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgG в комплексі з антитілами до T. gondii (r = 0,3418, p<0,0001); чоловіча стать (r = 0,3553, p<0,0001); серологічні ознаки перенесеного вірусного гепатиту В в анамнезі (r = 0,2896, p = 0,003), тільки у ЦМВ-позитивних хворих – підвищення абсолютного вмісту CD8+ Т-лімфоцитів (r = 0,5745, p = 0,005). Побудоване з урахуванням цих параметрів рівняння логістичної регресії дозволило вірно передбачити вірогідність підвищення активності амінотрансфераз у 89,52% пацієнтів. Висловлено припущення, що ЦМВ може потенціювати гепатотропну дію HCV шляхом впливу на паренхіму печінки або через підвищення активності цитотоксичних Т-лімфоцитів. Слід відзначити, що при високих та середніх титрах анти-HCV антитіл на частоту підвищення амінотрансфераз у обстежених осіб не впливає наявність анти-ЦМВ антитіл, але при низьких титрах анти-HCV антитіл підвищення активності ферментів спостерігалось майже виключно у ЦМВ-позитивних хворих (табл. 2). Із зростанням титрів анти-ЦМВ антитіл у хворих також асоціювалось збільшення розмірів печінки (r = 0,3365, p = 0,005).

Таблиця 2

Активність аланінамінотрансферази (АлАТ) у сироватці крові учасників ЛНА, носіїв анти-HCV антитіл

Титр антитіл до HCV

Високий, n = 11

Середній, n = 28

Низький, n = 66

Наявність антитіл до ЦМВ

ЦМВ+,

n = 5

ЦМВ-,

n = 6

ЦМВ+,

n = 18

ЦМВ-,

n = 10

ЦМВ+,

n = 49

ЦМВ-,

n = 17

Кількість осіб (%) з підвищеною активністю АлАТ

2

(40%)

2

(33,3%)

7

(38,8%)

3

(30%)

22

(44,8%)

3

(17,6%)

Вірогідність

> 0,05

> 0,05

< 0,05

Вплив ЦМВ-серопозитивності на імунологічну реактивність організму прослідковувався у хворих на хронічні захворювання ШКТ та бронхолегеневої системи.

В групі обстежених 115 учасників ЛНА, хворих на хронічні гастрити, виявлена висока частота анти-ЦМВ антитіл (84,34%), незалежно від форми захворювання, та асоціація між титрами анти-ЦМВ антитіл і концентрацією IgA у сироватці крові (r = -0,4107; p<0,05). Низька концентрація IgA була притаманна тільки ЦМВ-позитивним хворим (1,96 + 0,05 г/л), тоді як у ЦМВ-негативних вона становила 2,29 + 0,04 г/л (p<0,05). Як показали Kato S. et al. (1999), саме в цій фракції імуноглобулінів сконцентровані антитіла проти H. Pylori – етіологічного агента пептичної виразки та більшості форм хронічних гастритів. Це дозволяє припустити, що зниження концентрації антитіл до H. pylori у ЦМВ-позитивних хворих на хронічні гастрити може порушувати імунологічний захист проти бактеріальних збудників цього захворювання. Крім того, у ЦМВ-позитивних хворих, порівняно з ЦМВ-негативними, частіше зустрічались інші захворювання ШКТ (79,38% і 50%; ч2 = 6,95, p<0,01) та хронічні захворювання бронхолегеневої системи (47,42% і 22,23%; ч2 = 3,92, p <0,05).

В групі 164 обстежених учасників ЛНА, хворих на хронічні бронхолегеневі захворювання, знайдена висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (90,24%), яка перевищувала відповідний показник серед 65 неопромінених хворих на бронхолегеневі захворювання (70,76%; ч2 = 13,63; p<0,001). Частота реактивації ЦМВ-інфекції, визначена по наявності у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл класу IgM, була однаково високою як у хворих, учасників ЛНА (18,18%), так і неопромінених хворих (13,4%). В учасників ЛНА, хворих на хронічний необструктивний бронхіт, виявлена залежність титру анти-ЦМВ антитіл від дози зовнішнього опромінення (r = 0,3575; p<0,05). У хворих на хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ) ЦМВ-позитивність поєднувалась з підвищенням вмісту у периферичній крові CD8+ Т-лімфоцитів (30,78 + 0,86 порівняно з 26,74 + 1,78 у ЦМВ-серонегативних хворих; р<0,05), тенденцією до зниження кількості CD4+ Т-лімфоцитів (39,25 + 0,79 і 43,21 + 1,56, відповідно), зниженням імунорегуляторного CD4/CD8 індексу (1,40 + 0,06 та 1,77 + 0,19, відповідно; р<0,05). Враховуючи можливість CD8+ Т-клітин потенціювати бронхообструкцію через синтез цитокінів ІЛ-1 та -IFN (Agostini C. et al., 2003), ЦМВ, впливаючи на імунологічні параметри організму, може брати участь у патогенезі ХОБ. Як підтверження цьому припущенню, можна розцінити отримані нами дані щодо більш частих приступів ядухи серед хворих на ХОБ, що мали анти-ЦМВ антитіла у середньому та високому титрі порівняно з хворими, в яких анти-ЦМВ антитіла не виявлялись або виявлялись у низькому титрі (ч2 = 4,71; p<0,05); тенденцію до зниження показників функції зовнішнього дихання.

Серед обстежених 45 учасників ЛНА, хворих на цукровий діабет ІІ типу, спостерігалась негативна кореляційна залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і вмістом CD4+ Т-лімфоцитів (r = -0,4267; p = 0,015), хелперно-супресорним співвідношенням (r = -0,3603; p = 0,043) та тенденція до зростання кількості CD8+ Т-лімфоцитів (r = 0,3478; p = 0,051). У хворих з виявленими анти-ЦМВ антитілами у високому титрі частіше зустрічалась артеріальна гіпертензія (ч2 = 6,50; p<0,05). Коефіцієнт кореляції між титрами анти-ЦМВ антитіл і наявністю артеріальної гіпертензії становив r = 0,4219 (p<0,05). Більш того, три випадки перенесеного інфаркта міокарду в цій групі хворих відбулись у пацієнтів з високими титрами анти-ЦМВ антитіл. Слід зазначити, що середній вік хворих з відсутністю або низьким титром, середнім та високим титрами анти-ЦМВ антитіл вірогідно не розрізнявся: 50,71 + 4,38; 51,05 + 3,62 і 52,22 + 3,27 років відповідно.

Як і інші дослідники (Horvath R. et al., 2000), при обстежені 50 хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарду, ми виявили високу частоту анти-ЦМВ антитіл (92%). У 22 хворих одночасно були присутні антитіла і до C. trachomatis. Поєднання серологічних ознак двох інфекцій (проти наявності ознак тільки інфікування ЦМВ або C. trachomatis) було асоційовано з нестабільним перебігом стенокардії напруги (ч2 = 4,11; p<0,05), підвищенням вмісту триглицеридів (2,68 + 0,61 ммоль/л проти 2,21 + 0,51 ммоль/л, p<0,05), ліпопротеїнів дуже низької щільності (1,41 + 0,14 ммоль/л проти 0,96 + 0,09 ммоль/л, p<0,05) і фібриногену (4,77 + 0,41 г/л проти 2,70 + 0,36 г/л, p<0,05), що може обтяжувати перебіг атеросклерозу та свідчить про доцільність проведення антимікробної та противірусної терапії такому контингенту хворих.

Таким чином, отримані результати свідчать, що наявність серологічних ознак ЦМВ-інфекції можна вважати негативним чинником перебігу соматичних захворювань. На цій основі сформульована концепція ролі персистируючих вірусних інфекцій в реалізації соматичної патології у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення у зв'язку з аварією на ЧАЕС. На наш погляд, опромінення може виступати як прямий фактор реактивації латентного ЦМВ у постраждалих контингентів. Серед інших причин, які сприяють реактивації ЦМВ, слід відмітити непрямий вплив іонізуючого випромінення, а саме: ознаки вторинної імунної недостатності у вигляді змін регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів, що реєструвались у постраждалих тривалий період після аварії (Чумак А.А. и др., 2000). До реактивації ЦМВ призводять і різні соматичні захворювання. Це пов'язано з тим, що під впливом медіаторів запального процесу підвищується транскрипційна активність фактору транскрипції NF-B у вірус-інфікованій клітині, який активує промотор ЦМВ. В свою чергу, реактивація ЦМВ сприяє хронізації соматичних захворювань шляхом патологічних механізмів, що ініціюються білками віруса. Створюється порочне коло, яке можна розірвати, впливаючи на активність вірусної інфекції.

Loading...

 
 

Цікаве