WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Helicobacter pylori в хірургії гастродуоденальних виразок (автореферат) - Реферат

Helicobacter pylori в хірургії гастродуоденальних виразок (автореферат) - Реферат

З другої сторони, деякі автори (Логунов К.В., 1999, Черноусов А.Ф., Богопольський П.М., 2000), вважають за доцільне розглядати будь-яке виразкування СОШ як потенційно злоякісне і застосовувати відповідну хірургічну тактику.

З огляду на причини, перераховані вище, та отримані результати морфологічних досліджень, усім 8 хворим основної групи із виразкою шлунка виконано резекцію шлунка з метою радикального видалення як патологічного

17

субстрату (виразкового дефекту СОШ), так і ділянок пошкодженого шлункового епітелію з вогнищами атрофії та дисрегенераторних змін.

У даному дослідженні для уточнення вибору об'єму оперативного втручання у пацієнтів із поєднаними гастродуоденальними виразками вивчався також ступінь морфологічних змін у СОШ. Хронічний атрофічний гастрит діагностовано у 63,6% обстежених з виразкою ІІ типу за Johnson, товстокишковий тип кишкової метаплазії – у 9,1% та важку дисплазію епітелію шлунка – у 9,1%.

У цій підгрупі пацієнтів перевага надавалась резективним методам в зв'язку із небезпекою виконання органозберігаючих втручань при первинно-виразковій формі раку шлунка, а також із врахуванням порушень процесів регенерації в шлунковому епітелії. З огляду на вищеперераховане, 10 хворим із поєднаними гастродуоденальними виразками (Johnson II) виконано резекцію шлунка, і лише одному хворому виконано органозберігаючу операцію – СПВ, доповнену пілоропластикою за Finney. Останньому при морфологічному дослідженні встановлено діагноз хронічного неатрофічного гастриту без ознак кишкової метаплазії та дисплазії в СОШ.

Серед пацієнтів із дуоденальними виразками об'єм оперативного втручання у 54 (41,5%) – резекція шлунка, стільки ж хворих цієї підгрупи перенесли органозберігаючі операції; трьом хворим із виразкою ДПК виконано паліативну операцію.

Оперативне лікування з приводу неефективності консервативної терапії виконано 38 (34,2%) хворим з дуоденальною виразкою. 20 (18,0%) пацієнтам виконано резекцію шлунка в різному об'ємі – від антрумектомії до резекції 2/3 шлунка за Bilroth II. 18 (16,2%) хворим з дуоденальною виразкою за неефективності консервативних методів лікування виконано органозберігаючі операції.

Резекція шлунка у цієї підгрупи пацієнтів виконувалась при діагностованих морфологічно атрофічних та дисрегенераторних змінах у СОШ – це встановлено у 11 хворих (9,9%). Іншою умовою для виконання резекції шлунка було перенесення в анамнезі оперативних втручань з приводу виразкової хвороби ДПК: у 6 пацієнтів (5,4%) в анамнезі була виконана СПВ, після чого наступив рецидив захворювання; при цьому в одного хворого (0,9%), який переніс органозберігаючу операцію при обстеженні виявлено хронічний атрофічний гастрит з явищами кишкової метаплазії, що теж свідчило на користь резективного методу лікування. 4 (3,6%) хворих оперовані в анамнезі з приводу проривної дуоденальної виразки: їм було виконано ушивання перфорації. З них в одного при передопераційному обстеженні виявлено явища атрофії в шлунковому епітелії, ще в одного на фоні хронічного атрофічного гастриту діагностовано диспластичні зміни.

Серед пацієнтів зі встановленим діагнозом виразкової хвороби ДПК при декомпенсованому стенозі вихідного відділу шлунка виконували резекцію шлунка. Цю патологію діагностовано у 21 хворого (18,9%), з них у 4 (3,6%) декомпенсований пілородуоденальний стеноз поєднувався з пенетрацією виразки, двоє хворих оперовані в анамнезі з приводу перфоративної дуоденальної виразки.

18

При морфологічному дослідженні СОШ у пацієнтів із декомпенсованим стенозом вихідного відділу шлунка в 14 (12,6%) випадках діагностовано хронічний атрофічний гастрит, із них у 2 (1,8%) обстежених на фоні атрофії виявлено диспластичні зміни, в одного (0,9%) – явища кишкової метаплазії.

У хворих із субкомпенсованим стенозом виконувалась СПВ, доповнена дренуючими шлунок операціями, або резекція шлунка.

Резекція шлунка в 65 (50%) випадках виконувалась за Bilroth II в модифікації Hofmeister-Finsterer, 4 (3,1%) хворим виконано операцію резекція шлунка за Bilroth I, у трьох хворих (2,3%) об'єм резекції – антрумектомія в зв'язку з тим, що в анамнезі всі вони перенесли органозберігаючі операції: двоє – ізольовану СПВ, один СПВ, доповнену гастродуоденоанастомозом за Jabuley.

Серед органозберігаючих втручань СПВ із дренуючими шлунок операціями (найчастіше – гастродуоденоанастомозом за Jabuley) було виконано 24 (18,5%) хворим із виразковою хворобою ДПК, СтВ з пілоропластикою за Finney проведено 10 (7,7%) пацієнтам; СПВ, доповнену гастроентероанастомозом переніс 1 (0,8%) хворий і у 13 (10%) пацієнтів об'єм операції – ізольована СПВ. В одного хворого (0,8%) із поєднаною гастродуоденальною виразкою (Johnson II) виконано операцію СтВ з пілоропластикою за Finney. Шести хворим (4,6%), оперованим в ургентному порядку з приводу кровоточивої виразки ДПК виконано операцію: пілоропластика за Finney з прошиванням виразкового дефекту.

У випадках паліативних оперативних втручань трьом хворим (2,3%) накладено гастроентероанастомоз; всі вони на момент даного дослідження оперовані повторно, оскільки в анамнезі перенесли оперативні втручання з приводу виразкової хвороби: двоє – СПВ з дренуючою шлунок операцією, один – ушивання перфоративної виразки, доповнене ваготомією.

Оперативні втручання, виконані пацієнтам порівняльної групи умовно розділено на чотири види (радикальні, паліативні, симптоматичні та діагностичні). Радикальні оперативні втручання при раку шлунка виконано 57 хворим (50,4%); пухлина в них була невеликих розмірів, не виходила за межі шлунка за відсутності, або з незначним метастатичним ураженням регіонарних лімфатичних вузлів (T1-2-3N0-1-2M0). Паліативні операції виконано 14 хворим (12,4%) порівняльної групи з метою усунення первинного вогнища пухлинного росту. 4 хворим (3,5%) при великих розмірах новоутвора шлунка з явищами органічного стенозу виконано симптоматичні оперативні втручання – накладання гастроентероанастомозу. У 38 (33,6%) пацієнтів пухлина шлунка була великих розмірів, виходила за межі органа з наявністю віддалених метастазів (T3-4N2-3M1). Ці випадки визнані неоперабильними, і об'єм оперативного втручання обмежено діагностичною лапаротомією.

Згідно опублікованих даних частота помилок в клінічній діагностиці раку шлунка складає 22 – 25% (Р.К. Тащієв і співавт., 2004). У даному дослідженні на момент оперативного втручання у хворих порівняльної групи попередній передопераційний діагноз помилково був встановлений 24 (21,2%) пацієнтам. 16 (13,8%) хворим планувалась операція з приводу виразки шлунка, із них в одного

19

пацієнта оперативне втручання виконувалось в ургентному порядку з приводу кровотечі з виразки шлунка, при гістологічному дослідженні якої встановлено діагноз раку шлунка. 5 (4,4%) хворим планувалось оперативне втручання з приводу поєднаних гастродуоденальних виразкок (Johnson II) і при інтраопераційній ревізії у цих пацієнтів виявлено пухлину шлунка; один із них оперований ургентно з приводу кровотечі з дуоденальної виразки, при ревізії по малій кривині шлунка у нього виявлено виразковий дефект 2,5см в діаметрі з явищами малігнізації. 3 пацієнтів (2,7%) оперовані з приводу ускладнень виразкової хвороби ДПК: двоє хворих оперовані з приводу пілородуоденального стенозу і при ревізії в обох у препілоричному відділі виявлено неопластичний процес шлунка, один хворий оперований ургентно з приводу кровотечі з виразки ДПК, у нього при операції діагностовано пухлину антрального відділу шлунка.

Незважаючи на те, що широке застосування антигелікобактерної терапії в лікуванні гастродуоденальних виразок призвело до значного зменшення в останні роки планових оперативних втручань з приводу даної патології, звертає на себе увагу той факт, що кількість операцій, які виконувались пацієнтам з діагнозом раку шлунка, з року в рік залишається стабільною. Так, при аналізі оперативних втручань, які виконувались хворим порівняльної групи, виявлено, що кількість їх протягом досліджуваного періоду залишається сталою: у 1995 році з приводу раку шлунка оперовано 10 пацієнтів, у 2000 році – 12, в 2004 році, при закінченні даного дослідження – також 12. При цьому питома вага радикальних оперативних

втручань, які виконувались хворим порівняльної групи з приводу аденокарціноми шлунка, за період з 1995 по 2004 роки також не зазнала істотних змін.

За опублікованими в літературі даними (Р.К. Тащієв і співавт., 2004), частка ранніх форм раку шлунка, які виявляються при обстеженні в хірургічних стаціонарах, є низькою і складає в межах 5 – 7% від загальної кількості хворих із злоякісними ураженнями шлунка. В даному дослідженні ранній рак шлунка діагностовано у 8,8% пацієнтів порівняльної групи. Частково це можна пояснити випадковим діагностуванням пухлини шлунка при гістологічному дослідженні препаратів резекованого шлунка. З другої сторони, при застосуванні комплексного дослідження хворих (ретельного вивчення анамнезу, скарг пацієнтів; ендоскопічного дослідження шлунка з прицільними множинними біопсіями; морфологічного дослідження отриманих біоптатів СОШ на предмет важких дисрегенераторних та морфологічних змін), онкологічної настороженості при виборі методу оперативного втручання за останні роки дослідження вдалось покращити діагностику раннього раку шлунка серед пацієнтів порівняльної групи. Так, із 56 оперованих до 2000 року хворих, які складали порівняльну групу, хірургічні втручання при ранніх формах раку шлунка були виконані 3 пацієнтам, в наступний період серед 57 прооперованих, ранні стадії аденокарціноми шлунка діагностовано у 5.

Loading...

 
 

Цікаве