WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Медико-психологічна характеристика різних форм соматоформних розладів (психодіагностичні особливості, патопсихологічні механізми формування, принципи - Реферат

Медико-психологічна характеристика різних форм соматоформних розладів (психодіагностичні особливості, патопсихологічні механізми формування, принципи - Реферат

У цілому група хворих на СФР відрізнялася більшою кількістю осіб з високими рівнями нейротизму, ніж контрольна група здорових осіб, відповідно 52,274,35% та 30,008,37%, p<0,05, й значуще меншою кількістю осіб з низьким рівнем нейротизму – відповідно 15,903,18% та 46,679,11%, p<0,01 (табл. 3).

Таблиця 3

Розподіл рівнів нейротизму у хворих на соматоформні розлади (за даними методики Айзенка, у % m%)

Рівень нейротизму

1-а група (n=42)

2-а група (n=27)

3-я група (n=32)

4-а група (n=31)

контрольна група (n=30)

низький

7,143,97

7,415,04

21,887,31

29,038,15

46,679,11

середній

26,196,78

37,049,29

46,888,82

19,357,10

23,337,72

високий

47,627,71

44,449,56

21,887,31

29,038,15

20,007,30

дуже високий

19,056,06

11,116,05

9,385,15

22,587,51

10,005,48

Група хворих на СВД ССС відрізнялась переважанням осіб з високими рівнями нейротизму, у тому числі у кожного п'ятого хворого реєструвався дуже високий рівень нейротизму.

Біля половини хворих (46,888,82%) на СВД ШКТ мали середній рівень нейротизму, 21,887,31% – низький рівень, однак розбіжності з 1-ю та 2-ю групами за означеними показниками не досягали статистичної значущості.

Група хворих на СВД ДС за структурою розподілу рівнів нейротизму займала проміжне положення між 1-ю та 3-ю групами хворих і демонструвала переважання осіб з високим (44,449,56%) та середнім (37,049,29%) рівнями нейротизму.

Розподіл показників екстраверсії/інтроверсії у хворих на СФР також носив нерівномірний характер. Рівною представленістю екстра- і інтровертованості характеризувались група хворих на СВД ДС (при перевазі помірного ступеня екстра- і інтроверсії – відповідно 40,749,46% й 33,339,07%) і група хворих на СФР НСОЛ (при полярності розподілу за шкалою екстраверсії/інтроверсії). Інтровертованісттю відрізнялися хворі на СВД ШКТ із перевагою помірного (34,388,40%) і сильно вираженого (18,756,90%) ступеня інтроверсії. У групі хворих на СВД ССС превалювала помірна (38,107,49%) і виражена (30,957,13%) екстравертованість.

З 10 типів акцентуацій, які виделені за допомогою методики Леонгарда-Шмішека, у хворих на СФР зустрічалося 8, тоді як у здорових осіб контрольної групи – 5 типів. Питома вага хворих на СФР із акцентуаціями в порівнянні з контрольною групою була значуще вище (65,154,15% й 20,007,30% відповідно, р<0,001). Найпоширенішими в основній групі були акцентуації демонстративного типу (17,423,30%), потім йшли – дистимічна (10,612,68%) і афективно-екзальтована (9,852,59%) акцентуації, не зустрічалися гіпотимний і циклотимний типи акцентуацій.

У першій групі хворих найпоширенішими були демонстративна (16,675,75%), тривожно-боягузлива й афективно-екзальтована акцентуації (по 14,295,40%), не зустрічався педантичний тип. У другій групі переважали демонстративний тип акцентуації (25,938,43%), емотивний (14,816,84%) і афективно-екзальтований (11,116,05%) типи, не були представлені педантичний і збудливий типи. Третя група хворих характеризувалася перевагою осіб з дистимічною акцентуацією (25,007,65%), і відсутністю осіб зі збудливим типом акцентуації. У четвертій групі при деякій перевазі демонстративного й застрягаючого типів (відповідно 16,136,61% й 12,906,02%) були рівномірно представлені всі виділені типи акцентуацій.

За даними шкали самооцінки Спілбергера-Ханіна нами було проведено аналіз середніх величин реактивної й особистісної тривожності в досліджуваних групах хворих. У групах хворих на СВД ССС і СВД ДС були отримані близькі усереднені показники як особистісної, так і реактивної тривожності. Однак в 1-й групі відзначалася перевага показника особистісної тривожності над показником реактивної (відповідно 51,971,47 й 49,362,12 бала), тоді як в 2-й групі співвідношення було зворотним (48,882,24 й 51,781,85 бала відповідно показники особистісної й реактивної тривожності). Статистичної значущості дані розходження не досягали.

У групі хворих на СВД ШКТ при високому рівні усередненого показника особистісної тривожності (46,942,09 бала) показник реактивної тривожності відповідав помірному рівню (39,721,91 бала), що було значуще нижче, ніж аналогічні показники в 1-й й 2-й групах хворих (p<0,001 в обох випадках).

У групі хворих на СФР НСОЛ показники як особистісної, так і реактивної тривожності відповідали помірному рівню й відрізнялися високим розкидом даних. При цьому показник реактивної тривожності (41,273,06 бала) був значуще нижче, ніж в 1-й та 2-й групах (відповідно p<0,05 й p<0,01), розходження за середньогруповими показниками особистісної тривожності (43,252,97 бала) досягали статистичної значущості лише з 1-ю групою хворих (p<0,01).

Порівняльний аналіз провідної системи аналізаторів у хворих на СФР і здорових осіб був проведений за допомогою методики Ю.М. Орлова. Близько половини здорових осіб (40,008,94%) використовували візуальну систему в якості провідної, що було частіше, ніж використання інших систем. Розподіл інших систем аналізаторів у контрольній групі був рівномірним і не мав значущих відмінностей.

У всіх групах, так само, як й у групі хворих на СФР в цілому, найпоширенішими були кінестетична й змішана системи аналізаторів. Яскравіше всього ця тенденція простежувалася в групі хворих на СФР НСОЛ, де візуальна й аудіальна системи використовувалися як провідні лише в 12,906,02% спостережень.

Група хворих на СВД ССС трохи частіше демонструвала наявність візуальної провідної системи аналізаторів (19,056,06%), СВД ШКТ – аудіальної (18,756,90%), СВД ДС – рівномірну представленість візуальної й аудіальної систем (по 14,816,84%), однак ці розходження не досягали статистичної значущості.

При дослідженні соціального функціонування були отримані наступні результати. На момент обстеження більше половини (57,584,30%) хворих були одружені, лише незначна частина (15,153,12%) перебувала в розлученні. Статистично значущих розходжень між виділеними групами хворих за сімейним статусом виявлено не було.

Аналіз структурування вільного часу проводився за показниками: наявність хобі, заняття фізкультурою, вживання алкоголю й/або паління. У контрольній групі всі обстежені використовували хоча б один з даних способів структурування часу, тоді як в основній групі лише 4,551,81% хворих мали хобі, 1,521,06% вживали алкоголь, 7,582,30% палили, 5,301,95% займалися фізкультурою, причому заняття фізкультурою носили характер "параної здоров'я".

Переважна більшість хворих на СФР всіх досліджуваних груп (93,182,19%) відзначила наявність в анамнезі психотравми. При цьому біля половини хворих (41,664,29%) як фактор, що передував розвитку захворювання, вказали на втрату праці або конфлікт на робочому місці. Крім цього, на розлучення як фактор психотравматизації трохи частіше вказували хворі на СВД ДС і СВД ССС, а також хворі на СФР НСОЛ; на алкоголізм у родині – хворі на СВД ДС і СФР НСОЛ; на смерть чоловіка (жінки) – хворі на СВД ШКТ. Розподіл факторів психотравматизації в досліджуваних групах не мав статистично значущих розбіжностей.

Більшість обстежених хворих (69,704,00%) до звертання за психотерапевтичною допомогою потрапляли до різного роду цілителів. Найчастіше мотивом звертання до цілителів служила рекламна інформація, почерпнута з телепередач (35,875,00%) і непрофільної преси (34,784,97%). Основними джерелами одержання інформації, що мотивували звертання за профільною допомогою, були поради рідних і знайомих, а також направлення медпрацівників (55,304,33% й 31,824,05% відповідно). При цьому звертання до представника нетрадиційної медицини відбувалося в середньому після 4-го лікаря загальносоматичної практики, який був куратором пацієнта (4,070,14), звертання за профільною допомогою – у середньому лише після 7-го фахівця-куратора (7,290,07), що статистично значуще (p<0,001) свідчило про первинну зверненість саме до представників нетрадиційної медицини.

Для дослідження впливу захворювання на соціальний статус хворого, коло його інтересів, положення в суспільстві й мікросоціальному середовищі нами застосовувався опитувальник О.І. Сердюка для вивчення самооцінки соціальної значимості хвороби. Аналіз отриманих даних виявив неоднорідність значимості соціальних сфер для хворих на СФР при близькій поширеності соціалізації хвороби по групах – від 36,379,27% у групі хворих на СВД ДС до 40,957,59% у групі хворих на СВД ССС.

Для хворих на СВД ССС найпоширенішими сферами соціалізації хвороби були "матеріальний збиток" (78,576,33% безумовно позитивних відповідей), "обмеження кар'єри" (76,196,57%), "погіршення відносини до хворого на роботі" (71,436,97%).

Loading...

 
 

Цікаве