WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Стан кишкового бар’єру та хірургічна тактика за гострої непрохідності кишечнику (клініко-експериментальне дослідження) (автореферат) - Реферат

Стан кишкового бар’єру та хірургічна тактика за гострої непрохідності кишечнику (клініко-експериментальне дослідження) (автореферат) - Реферат

Неспроможність швів товстокишкового анастомозу виникла у 3 хворих, у 2 – її усунено консервативними заходами, в 1 – сформовано двоствольну колостому.

Стандартне лікування проведене у 46 хворих з обтураційною непрохідністю лівої половини товстої кишки. У 33 (71,7%) з них виконана операція Гартманна як перший етап лікування, у 9 (19,6%) – первинно-відновна операція. У решти хворих через виражену дилатацію петель кишечнику, переповнених вмістом, виконання первинно-відновних втручань було неможливим. У 20 (60,1%) хворих з 33 виконана операція Гартманна з видаленням первинної пухлини. Радикальний етап операції здійснювали після нормалізації стану хворих, у строки (37,6 9,2) днів.

Під час аналізу ускладнень встановлено, що у хворих, яких лікували за стандартними методами, частота ускладнень в 1,6 раз більша, ніж при застосуванні тільки ІЛК, і у 2,2 більша, ніж, після комплексного лікування.

Аналіз летальності в групі хворих з непрохідністю лівої половини товстої кишки свідчив, що з 18 померлих, у 12 з яких виконані радикальні втручання, у 9 – застосована стандартна, у 2 – комплексна програма, в 1 – ІЛК. Строки відновлення активної перистальтики у хворих, яким проводили стандартне лікування, становили у середньому (7,6 1,3) дня, ІЛК – (5,1 0,8) дня, комплексну програму – (4,2 0,5) дня. Відновлення складу мікрофлори кишечнику у цих підгрупах хворих спостерігали, відповідно, через (14,2 2,8), (9,4 1,2) і (8,3 0,7) дня. Тривалість лікування в стаціонарі при використанні стандартної програми з урахуванням строків виконання відновної колопластики становила відповідно (63,3 3,2), (19,4 2,3) і (13,5 1,2) дня.

На підставі аналізу результатів проведених експериментальних досліджень і клінічних спостережень за хворими з ГНК на різних рівнях опрацьований алгоритм лікування цієї категорії хворих. В ньому взяті до уваги тяжкість ЕТ, яку визначають за простими і загальнодоступними тестами за допомогою таблиці, що характеризують стан слизового бар'єру кишечнику, патогенетично обґрунтовані методи лікування і тактичні прийоми, що забезпечують зниження частоти післяопераційних ускладнень і летальності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нові аспекти вирішення наукової проблеми лікування хворих з гострою непрохідністю кишечнику, з огляду на стан слизового бар'єру кишечнику, процесу бактеріальної транслокації і виникнення ендотоксикозув різні строки після його виникнення, обґрунтовані можливість і доцільність виконання первинно-радикальних і первинно-відновних оперативних втручань, прогнозування і профілактики ускладнень.

1. Концентрація етіологічно значущих анаеробних мікроорганізмів у проксимальних відділах тонкої кишки понад 106 КУО/мл і аеробних – 109 КУО/мл на тлі стазу кишечнику і зниження мікроциркуляції є основним чинником порушення бар'єрної функції стінки кишки і зумовлює розлади складу і функції пристінкового слизу, пошкодження елементів покривного епітелію, транслокацію бактерій і їх токсинів у системний і периферійний кровоток.

2. Ступінь інфікування асоційованої з кишечником лімфоїдної тканини, перитонеального ексудату, портальної і системної венозної крові прямо залежить від концентрації етіологічно значущих мікроорганізмів, які містяться у просвіті тонкої кишки, незалежно від рівня непрохідності кишечнику. При цьому співвідношення концентрації імуноглобулінів і циркулюючих імунних комплексів при ендотоксикозі II – III ступеня в сироватці крові і просвіті тонкої кишки наближається до 1,0.

3. Концентрація фактора антиоксидантного захисту стінки кишки глутатіону в сироватці крові від (48,21 1,31) до (59,14 1,15) мкмоль/л відповідає рівневі колонізації просвіту порожньої кишки алохтонною мікрофлорою в концентрації 109 – 1012 КУО/мл і вище, руйнуванню пристінкового слизу, інфікуванню лімфатичних вузлів, перитонеального ексудату, внутрішніх органів, ендотоксикозу II – III ступеня і з високою вірогідністю (p < 0,01) свідчить про пошкодження слизового бар'єру кишечнику.

4. Висока непрохідність тонкої кишки характеризується функціональною спроможністю слизового бар'єру кишечнику, а виникнення ендотоксикозу зумовлене масивними втратами електролітів. Методом вибору її лікування є усунення непрохідності з збереженням пасажу, декомпресія кишки до рівня перешкоди, раннє ентеральне зондове харчування і проведення системної антибактеріальної терапії, що дозволяють знизити частоту ускладнень з 40 до 28%, летальність – з 31 до 16%.

5. Провідне місце в лікуванні хворих з низькою непрохідністю тонкої кишки посідають методи активної ентеральної детоксикації, зокрема, інтубація і декомпресія тонкої кишки, інтраопераційний лаваж з використанням запропонованого сольового розчину, селективна деконтамінації кишечнику, післяопераційна ентеральна терапія і раннє ентеральне зондовое харчування, які забезпечують зниження частоти післяопераційних ускладнень з 39,2 до 12,7%, летальність – з 12,6 до 6,4%.

6. Впровадження комплексної програми лікування хворих з низькою непрохідністю тонкої кишки у стадії декомпенсації, яка супроводжується перитонітом і ендотоксикозом II – III ступеня, дозволяє завершити оперативне втручання формуванням первинного анастомозу на петлях кишечнику, виведених у вигляді стоми. При довжині дистальної петлі понад 30 см варто віддавати перевагу розробленій методиці роздільного виведення стом, в інших ситуаціях – доцільно використовувати У-подібні анастомози з накладенням стоми на проксимальну петлю.

7. Застосування уніфікованої програми передопераційної підготовки і післяопераційного ведення хворих з непрохідністю правої половини товстої кишки у стадії декомпенсації дозволяє виконати первинно-радикальні втручання з приводу раку правої половини товстої і поперечної ободової кишки у 79,5% хворих, первинно-відновні – у 57,5%, при непрохідності, зумовленій іншими причинами, виконання первинно-відновних втручань можливе у 90% хворих; зменшити частоту післяопераційних ускладнень з 43 до 8,6%, летальність – з 12,3 до 9,6%

8. Використання комплексної програми лікування хворих з обтураційною непрохідністю лівої половини товстої кишки у стадії декомпенсації дозволяє виконати первинно-радикальні операції у 96,1%, первинно-відновні – у 86,3% з них, зменшити частоту післяопераційних ускладнень з 33,2 до 15,2%, летальність – з 9,3 до 5,9%, забезпечує ефективну реабілітацію і поліпшення якості життя оперованих хворих.

9. Застосування розробленого алгоритму лікування хворих з гострою непрохідністю кишечнику, запропонованих технічних прийомів: інтраопераційного очищення тонкої і товстої кишки за непрохідності кишечнику у стадії декомпенсації, методів профілактики неспроможності швів анастомозу і завершення оперативних втручань дозволяє виконати первинно-відновні операції при перитоніті і сумнівах щодо надійності анастомозу,зменшити частоту післяопераційних ускладнень при непрохідності правої половини товстої кишки – у 5 разів, лівої – у 3 рази, летальність – відповідно в 1,8 і 1,2 разу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Саенко В.Ф., Белянский Л.С., Маркулан Л.Ю., Шкарбан П.Е. Способ интраоперационной очистки толстой кишки // Клин. хирургия. – 1989. – № 2. – С. 67–68.

2. Саенко В.Ф., Белянский Л.С., Маркулан Л.Ю., Вирченко С.Б. Диагностика и лечение хронической непроходимости двенадцатипестной кишки // Клин. хирургия. – 1990. – № 5. – С. 66–67.

3. Тарасюк Б.А., Горбачев С.Ю., Белянский Л.С., Дюбенко Т.К. Значение компьютерной томографии в диагностике инородных тел // Клин. хирургия. – 1991. – № 11. – С. 73–74.

4. Лаврик А.С., Белянский Л.С., Маркулан Л.Ю., Диброва Ю.А. Хронический фибринозный осумкованный перитонит как редкая причина хронической непроходимости двенадцатиперстной кишки // Клин. хирургия. – 1992. – № 1. – С. 68–69.

5. Полинкевич Б.С., Белянский Л.С., Маркулан Л.Ю., Лаврик А.С. Применение этапного лаважа брюшной полости в лечении послеоперационного перитонита // Клін. хірургія. – 1996. – № 2–3. – С. 4–5.

Loading...

 
 

Цікаве