WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Предиктори суправентрикулярних порушень ритму у хворих на ішемічну хворобу серця в похилому віці (автореферат) - Реферат

Предиктори суправентрикулярних порушень ритму у хворих на ішемічну хворобу серця в похилому віці (автореферат) - Реферат

Показники, одиниці виміру

Хворі на ІХС без порушення серцевого ритму (n=80)

Хворі на ІХС ускладнену пароксизмами ФП (n=40)

Хворі на ІХС ускладнену частою СЕ (n=40)

день

ніч

день

ніч

день

ніч

RR, мс

83718

93018

78343

86231

71721

82142

SDNN-і, мс

37,31,4

42,11,8

29,71,3*

36,32,5*

30,35,1

43,62,5

SDANN, мс

89,53,7

102,56,2

77,47,1

81,34,8*

79,88,5

65,44,8*

RMSSD, мс

22,61,2

25,11,4

19,97,2*

24,33,1

16,12,7*

21,63,1

pNN50, %

3,70,06

4,80,08

3,30,01*

4,10,05*

2,80,3*

3,30,5*

LF, мс2

84764

1190110

92336

146292*

517,511,1*

146267*

LF, мс2

34033

51266

41051

61835

444,514,2*

56447

HF, мс2

21320

27121

19731

20113*

8032*

15248*

LF/HF

1,700,09

1,940,12

2,10,10*

3,00,32*

5,00,35*

3,720,31*

Примітка. * Р<0,05 при порівнянні з групою хворих на ІХС без порушення серцевого ритму.

Зниження SDANN (Р<0,05) в нічні години та SDNN-і (Р<0,05) протягом доби свідчить про зниження загальної варіабельності серцевого ритму, а достовірне збільшення VLF (Р<0,05) в нічний час та тенденція до збільшення VLF в денний час та LF протягом доби говорить про відносне переважання впливу симпатичної нервової системи на серцевий ритм у таких хворих, та збільшення ролі центральних регуляторних впливів. Доказом цьому твердженню може також бути достовірне збільшення LF/HF (Р<0,05) у хворих на ІХС з аритмією, що також є свідоцтвом переважання симпатикотонії (табл. 3). Таким чином у хворих на ІХС ускладнену суправентрикулярними аритміями виявлено більш виражений дисбаланс автономної регуляції серцевої діяльності із перевагою симпатичної гіперстимуляції, про що свідчить збільшення VLF та LF/HF, зменшення парасимпатичної складової (достовірне зменшення RMSSD, pNN50, HF) і як наслідок такого дисбалансу зменшення загальної складової ВСР. Таким чином, дисбаланс вегетативної нервової системи є фактором, що впливає як на початок пароксизму ФП, так і на існування частої суправентрикулярної екстрасистолії.

Згідно отриманим нами даним, частота виявлення ППП у групах практично здорових людей похилого віку, хворих на ІХС без порушень ритму і хворих на ІХС ускладнену пароксизмальною формою ФП та суправентрикулярною екстрасистолією становить відповідно 16%, 31% і 45,4 % та 69% (р<0,05). Ці дані свідчать про те, що частота виявлення ППП у групах з порушеннями серцевого ритму значно вище, ніж у хворих без аритмії. Наявність в обстежених групах ППП - маркера зони негомогенного проведення імпульсу в міокарді, відображає не тільки ризик виникнення, але й схильність до більше важкого плину аритмії у хворих на ІХС в похилому віці, оскільки пов'язано з більш вираженими анатомо-функціональними змінами міокарда в порівнянні із групою хворих, у яких цей показник відсутній. Також, наведені дані свідчать про наявність серед хворих на ІХС без порушень ритму групи осіб з підвищеним ризиком розвитку суправентрикулярних аритмій. Було також проаналізовано залежність ППП від діастолічної дисфункції ЛШ, ішемії міокарду, морфо-функціональних змін ЛП та ЛШ. Так було показано що у хворих з зареєстрованими пізніми потенціалами передсердь, в усіх вивчених групах, було виявлено достовірні розбіжності в розмірах передсердь, їх функції, тривалості добової ішемії, порушенні діастолічної функції.

згідно приведеним вище даним суправентрикулярні порушення ритму серця є наслідком і проявом морфо-функціональних змін міокарду передсердь. Таким чином наявність передсердної екстрасистолії дозволяє передбачити можливість більш неблагоприємного протікання ІХС у людей в похилому віці. Для обґрунтування цього припущення було проведено 3-х річне спостереження за хворими з суправентрикулярними порушеннями ритму. Як кінцева точка спостереження було вибрано виникнення постійної форми фібриляції передсердь. Такий вибір обумовлений тим, що постійна форма фібриляції передсердь є діагностованим ускладненням ІХС, що розвивається на тлі хронічного перевантаження, ішемії міокарду, дифузного склерозу передсердь і є свідченням виснаження компенсаторних можливостей міокарду передсердь (М.С.Кушаковський, 1999; С.А. Бойцов та ін., 2001, Г.В. Дзяк та ін., 2002; О.С. Сичов та ін., 2002, 2005).

Результати проведеного дослідження показали, що за період спостереження постійна форма фібриляції передсердь розвинулась у 17 хворих, що мали у фоновому стані часту суправентрикулярну екстрасистолію, що складає 42,5 % всієї групи та у 7 хворих (17,5 % групи), що мали у фоновому стані пароксизмальну форму фібриляції передсердь. При цьому пізні потенціали передсердь, як маркер анатомічного субстрату негомогенності проведення імпульсу по міокарду передсердь реєструвалися у фоновому стані у 71% хворих що виникла постійна форма фібриляції передсердь через 3 роки і 39 % зі збереженим синусовий ритмом у групі з пароксизмами фібриляції передсердь. В групі з частою суправентрикулярною екстрасистолією у фоновому стані пізні потенціали передсердь реєструвались у 82% з постійною формою фібриляції передсердь через 3 роки та 61 % хворих з синусовий ритмом. Ці дані підтверджують прогностичну значимість цього показника для оцінки ризику розвитку миготливої аритмії у хворих на ІХС в похилому віці.

Для визначення можливості прогнозування розвитку постійної форми фібриляції передсердь був проведений дискримінантний аналіз. Було показано, що найбільше значення для розвитку постійної форми фібриляції передсердь мають розміри лівого передсердя та зниження його скоротливої здатності. Для прогнозування можна використовувати дискримінантний коефіцієнт (ДК), що вираховується за формулою:

ДК=35,8ФВЛП-0,334Vмакс-17,2,

де ФВЛП– фракція викиду лівого передсердя,

V макс. – максимальний об'єм лівого передсердя.

При рівні ДК – 13,2 прогноз розвитку постійної форми розвитку фібриляції передсердь в найближчі 3 роки складає 63% ( у 63% хворих, у яких виникла постійна форма фібриляції передсердь, у фоновому стані ДК становив вище ніж 13,20, а про рівні ДК вище 15 – 85% ( 85% хворих з розвинутою фібриляцією передсердь мали у фоновому стані дискримінантний коефіцієнт вище 15).

Було також встановлено, що при наявності у хворого збільшених розмірів лівого передсердя для прогнозування розвитку фібриляції передсердь можна також використовувати співвідношення швидкості раннього наповнення лівого шлуночку в діастолу до швидкості під час систоли передсердь – Е/А. При рівні цього показника вище 1,0, що характеризує псевдонормальне наповнення лівого шлуночку під час діастоли, прогноз розвитку постійної форми фібриляції передсердь в найближчі 3 роки складає 80%, а при 1,1 –95%.

Таким чином результати довготривалого спостереження за хворими на ІХС показали що фібриляція передсердь у даної категорії хворих розвивається при значному гемодинамічному перевантаженні лівого передсердя, ішемічних змінах міокарда та підвищеній симпатичній активності і саме ці фактори можуть бути розцінені як передуючі розвитку постійної форми фібриляції передсердь. Про високу вірогідність розвитку цього стану можуть свідчити наявність частої суправентрикулярної екстрасистолії та пізніх потенціалів передсердь – маркерів наявності аритмогенного субстрату в передсердях.

висновки

в роботі представлено теоретичне обґрунтування і нове практичне рішення наукової проблеми, що полягає в характеристиці вікових та обумовлених ішемічною хворобою серця морфо-фукціональних змін міокарда лівого передсердя у практично здорових та хворих на ішемічну хворобу серця, що мають значення в виникненні суправентрикулярних порушень ритму.

  1. у здорових людей, при старінні, в міокарді лівих відділів серця виникають морфо-функціональні зміни: збільшуються розміри лівого передсердя зі зниженням його функціональних можливостей, порушується діастолічна функція лівого шлуночку, змінюється вегетативна регуляція серцевого ритму у бік зниження з відносною гіперсимпатикотонією що привертає до створення передумов гетерогенності міокарду.

  2. Наявність у хворих на ІХС з суправентрикулярними порушеннями ритму більш вираженого порушення розслаблення міокарду лівого шлуночку може свідчити, що діастолічна дисфункція відіграє значну роль в ремоделюванні лівого передсердя у хворих на ІХС в похилому віці.

  3. У хворих на ІХС з пароксизмами фібриляції передсердь спостерігається подальше морфо-функціональне ремоделювання лівого передсердя що проявляється в збільшенні його розмірів, зниженні скоротливої здатності, гемодинамічному перевантаженні за рахунок погіршення розслаблення лівого шлуночку і ці зміни можна розцінити як субстрат для виникнення і підтримання суправентрикулярних порушень ритму.

  4. У хворих на ІХС ускладнену частою суправентрикулярною екстрасистолією виявлено достовірно більшу тривалість добової ішемії міокарду ніж у хворих на ІХС ускладнену пароксизмами фібриляції передсердь та без порушень ритму (249,6230,8 хв. проти 66,383,6 та 27,060,31 відповідно), що говорить про більш важкий перебіг ІХС у цієї групи хворих, органічний характер аритмії, можливість розцінки суправентрикулярної екстрасистолії як маркеру ішемії передсердь.

  5. Пізні потенціали передсердь виявлені у 45,4% хворих на ІХС ускладнену пароксизмальною формою фібриляції передсердь і у 69% – суправентрикулярною екстрасистолією, що достовірно більше ніж у хворих на ІХС без порушень ритму та практично здорових людей похилого віку (31% та 16% відповідно). Це свідчить про більшу вираженість морфо-функціональних змін в міокарді лівого передсердя у хворих на ІХС з порушеннями ритму і є проявом неоднорідності проведення імпульсу по міокарду передсердь.

  6. у хворих на ІХС з суправентрикулярними аритміями має місце зниження варіабельності серцевого ритму з відносним переважанням симпатичної активності, що в поєднанні з ішемією міокарду є додатковим фактором порушень серцевого риму.

  7. виявлення значної поширеності пізніх потенціалів передсердь, збільшення розмірів лівого передсердя, збільшення тривалості зубця Р та підвищення тиску в легеневій артерії у хворих на ІХС в похилому віці з суправентрикулярними порушеннями ритму (пароксизмами фібриляції передсердь та частою суправентрикулярною екстрасистолією) дозволяє виділити ці ознаки в групу предикторів.

Loading...

 
 

Цікаве