WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Органопротективна аналгезія при невідкладних та планових лапароскопічних операціях у хворих похилого віку (автореферат) - Реферат

Органопротективна аналгезія при невідкладних та планових лапароскопічних операціях у хворих похилого віку (автореферат) - Реферат

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи повідомлені й обговорені: на ІІІ конгресі анестезіологів України (м. Одеса, 2000 р.), підсумковій науково-практичній конференції ЗДІУЛ (м. Запоріжжя, 2002 р.), ІХ Всеукраїнській науково-методичній конференції співробітників кафедр загальної хірургії вищих медичних навчальних закладів (м. Запоріжжя, 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні аспекти хірургічного сепсису" (м. Запоріжжя, 2003р.), Всеукраїнській конференції "Критичні стани: патогенез, діагностика, сучасні методи лікування" (м. Запоріжжя, 2005р.), засіданнях асоціації анестезіологів Запорізької області (2001 - 2005 рр.), розширеному міжкафедральному засіданні кафедр хірургічного профілю Запорізького медичного університету і Запорізької медичної академії післядипломної освіти, 2005 р.;

фаховому семінарі кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії, 2006 р.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових статей, з них - 3 самостійних і 6 у співавторстві, у тому числі 5 у фахових виданнях, зареєстроване 1 нововведення.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 149 сторінках машинописного тексту. Вона складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, узагальнення, висновків, практичних рекомендацій. Робота ілюстрована 21 таблицею, 25 рисунками обсягом 35 стор. Перелік використанної літератури включає 252 джерела, з яких 40 робіт з кириличною графікою і 212 робіт з латинською графікою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Для визначення оптимального методу післяопераційного знеболювання проведено обстеження 131 пацієнта у віці від 60 до 79 років після планових та ургентних лапароскопічних операцій. Як видно із табл. 1, анестезіологічний ризик обстеженних пацієнтів, який був обумовлений наявністю декількох супутніх захворювань, відповідав ASA II - у 26 пацієнтів, ASA III -у 104 хворих, ASA IV - у одного пацієнта.

Відповідно до завдань дослідження пацієнти були розподілені на 4 групи. У групу 1 увійшло 28 пацієнтів, у яких післяопераційну аналгезію проводили за традиційною схемою введенням опіоїдних аналгетиків. У 48 пацієнтів у групі 2 до початку операції застосовували запобіжне введення нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і клофеліну. Група 3 складалася з 29 пацієнтів, у яких була використана запобіжна аналгезія кетаміном. У групу 4 увійшло 26 пацієнтів, яким післяопераційне знеболювання забезпечували за допомогою фракційного введення локального анестетика у субплевральний простір правої половини грудної клітки. Розходжень за статевими ознаками, віком, тяжкістю супутньої патології та ступенем операційного ризику між групами не було (табл. 1).

Стандартна премедикація напередодні операції включала пероральний прийом 5 мг феназепаму 3-4 рази на добу і клофеліну - 0,15 мг на ніч. Премедикація безпосередньо перед операцією полягала у внутрішньовенному введенні 5 мг сибазону, 10 мг метоклопраміду. Оперативні втручання всім хворим були виконані в умовах тотальної внутрішньовенної анестезії зі штучною вентиляцією легенів. Протокол анестезії був ідентичним у всіх досліджуваних. Індукцію наркозу здійснювали пропофолом (1,5-2,2 мг/кг) і фентанілом (3-5 мкг/кг). Під час індукції проводили преоксигенацію (6-8 л/хв.). Інтубацію трахеї здійснювали після м'язової релаксації сукцинілхоліном (2 мг/кг) на фоні прекураризації піпекуронія бромідом (1мг). Штучну вентиляцію легенів проводили в режимі нормокарбії (FeCO2 –35-37 мм рт.ст., FiО2 - 30–40 %). Піковий тиск вдиху під час карбоксіперітонеуму не

перевищував 1,5 мм рт.ст. Підтримку анестезії здійснювали постійною інфузією пропофолу (5-10 мг/кг/год), фракційним введенням фентанілу (7-10 мкг/кг/год), піпекуронія броміду (0,04-0,06 мг/кг/30 хв). Інфузійна терапія проводилася сольовими розчинами (7–10 мл/кг/год). Під час операції проводили моніторинг артеріального тиску (АТ), частоти серцевих скорочень (ЧСС), SpO2 , FeCO2 за допомогою монітора "ЮТАС - ЮМ-300".

Таблиця 1

Демографічні данніта клінічна характеристика пацієнтів (ХSD, n)

Група

Показник

1(n=28)

2(n=48)

3(n=29)

4(n=26)

Вік (років)

65,65,2

65,85,6

65,74,6

66,85,1

Чоловіки/жінки

6/22

6/42

4/25

3/23

Маса тіла (кг)

76,814,5

79,214,3

77,112,4

79,215,1

АSA ІІ

5

9

6

6

АSA ІІІ

23

39

23

19

АSA IV

-

-

-

1

Планові/невідкладні операції

25/3

40/8

22/7

22/4

Тривалість операції (хв)

61,929,2

75,839,1

71,738,4

63,538,3

У групі 1 післяопераційна аналгезія починалася із внутрішньом'язового введення 75 мг діклофенаку за вимогою пацієнта. Надалі, знеболювання здійснювали внутрішньом'язовим введенням 5-10 мг морфіну кожні 8-12 годин.

У пацієнтів у групі 2 додаткову премедикацію починали за 40 хв. до початку індукції, призначали 0,15 мг клофеліну сублінгвально, а за 30 хв. до індукції внутрішньом'язово вводили 75 мг діклофенаку або 30 мг кеторолаку. Протокол додаткової премедикації в групі 3 з використанням запобіжного введення кетаміну відрізнявся тим, що за 10 хв. до індукції внутрішньовенно вводили 25-30 мг кетаміну. Післяопераційну аналгезію в пацієнтів у групах, де застосовували протоколи запобіжної аналгезії НПЗП, клофеліном і кетаміном, здійснювали внутрішньом'язовим введенням 75 мг діклофенаку або 30 мг кеторoлаку кожні 8 - 12 годин. Додаткове знеболювання здійснювали внутрішньом'язовим введенням 5-10 мг морфіну. Критерієм для призначення опіоїдних аналгетиків була інтенсивність післяопераційного болю, який оцінювався пацієнтом за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) більше 30 мм через 60 хв. після ін'єкції НПЗП.

У хворих групи 4 використовували методику правосторонньої субплевральної аналгезії: за 20-25 хв. до проведення загальної анестезії катетеризували субплевральний простір по задній підпахвовій лінії в VII або VIII міжребер'ї, через катетер вводили 10-15 мл 1 % розчину лідокаїну. Після досягнення правостороннього сенсорного блоку від Т4 до Т12 сегментів проводили індукцію загальної анестезії. Післяопераційну аналгезію у цих пацієнтів здійснювали субплевральним введенням 10-15 мл 0,25 % розчину бупівакаїну кожні 6-8 годин протягом 2-х діб. Показаннями для додаткового внутрішньом'язового введення 5-10 мг морфіну було посилення болю, який оцінювався пацієнтами більше 30 мм за ВАШ. Із третьої доби післяопераційну аналгезію в усіх групах здійснювали внутрішньом'язовим введенням НПЗП за вимогою пацієнта.

Ефективність лікування післяопераційного больового синдрому оцінювали за допомогою наступних критеріїв: тривалість безбольового періоду після закінчення операції, час вимоги першого введення аналгетика, сумарна доза морфіну за 48 годин після операції, кількість пацієнтів, що не потребують призначення морфіну. Реєстрували всі випадки післяопераційної нудоти й блювання (ПОНБ), перший самостійний підйом з ліжка, початок ентерального харчування, післяопераційний ліжко-день. Вираженість післяопераційного болю оцінювали за ВАШ і за шкалою вербальних оцінок (ШВО).

Показники гемодинаміки - середній артеріальний тиск (САТ), ЧСС, індекс Робертсона - подвійний добуток (ПД), сатурацію гемоглобіну артеріальної крові киснем (SpО2) - реєстрували на наступних етапах: до початку анестезії (1), після закінчення операції (2), через 1 годину (3), 3 години (4), 6 годин (5), 12 годин (6), наприкінці першої (7), другої (8) і третьої (9) доби після оперативного втручання. Перераховані показники порівнювали з відповідними належними величинами з урахуванням статі, віку та антропометричних даних.

Визначення ступеня впливу післяопераційного болю на вегетативний статус й оцінку органопротективних властивостей післяопераційної аналгезії проводили за допомогою холтерівського електрокардіографічного моніторування (реєстратор ЕКГ системи "Dia Card" модель 03100 АТЗТ "Сольвейг", м. Київ) протягом першої післяопераційної доби для виявлення різних видів аритмій, частоти епізодів ішемії міокарда, добової ЧСС.

Гуморальні прояви стресу оцінювали за рівнем глікемії (методом Hagedorn-Jensen) і концентрації кортизолу плазми крові (імуноферментним методом за допомогою тест-систем "СтероидИФА - кортизол" фірми "Алкор Био"). Дослідження концентрації кортизолу плазми крові й глікемії проводили на чотирьох етапах: 1) перед анестезією; 2) після закінчення операції; 3) через 24 години після операції; 4) через 48 годин після операції.

Loading...

 
 

Цікаве