WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

На 9-ту добу з моменту оперативного втручання, у хворих обох груп продовжувала зростати кількість Т- лімфоцитів, в основному за рахунок Т-хелперів. Імунорегуляторний індекс відповідав межам норми як в основній, так і контрольній групі. При порівнянні кількість Т-лімфоцитів в основній групі була достовірно вищою на 5,8 % та відповідала нижнім показникам норми. Кількість Т-хелперів в основній групі була більшою на 9,5 % порівняно з контрольною, однак не досягала рівня норми. Збільшився також відсоток активних Т- лімфоцитів на 12,65 %, який при порівнянні з контрольною групою був на 1,78 % більше. Показники неспецифічної резистентності організму на 9-ту добу нормалізувалися в хворих обох груп. Однак в основній групі фагоцитарне число, показники НСТ – тесту, стимульованого НСТ- тесту виявлялися на достовірно вищому рівні в порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи.

Отже, застосування в пацієнтів основної групи запропонованого дренажно-сорбційного пристрою дозволило підвищити імунологічну реактивність, що проявлялося в достовірно вищих показниках гуморального та клітинного імунітету, а також факторів неспецифічного захисту, у порівнянні з пацієнтами контрольної групи. В пацієнтів основної групи імунологічні показники досягали нормальних рівнів у більш ранні строки, у порівнянні з пацієнтами контролю.

Нормалізація температури у пацієнтів контрольної групи наставала на 4 – 5-ту доби після оперативного втручання, в основній - на 3-4-ту доби. В пацієнтів основної групи перистальтика виникала на 2-3-тю доби, в контрольній на 3-4-ту доби.

Показники лейкоцитарної формули в осіб, в яких післяопераційний період проходив без ускладнень, свідчили про затихання запального процесу, однак у пацієнтів основної групи показники лейкоформули досягали нормального рівня в більш короткі строки. Так, уже на 7-му добу після оперативного втручання кількість лейкоцитів та відсоток паличкоядерних нейтрофілів у пацієнтів основної групи були в межах норми, у той час як у пацієнтів контрольної групи зберігалися ознаки запалення.

Перебіг післяопераційного періоду ускладнився в семи пацієнтів контрольної групи та у двох основної групи, переважно у випадках гангренозного перфоративного апендициту з великою кількістю гнійного ексудату та зниженою реактивністю організму.

У двох осіб контрольної групи та в одного пацієнта основної групи на 3-4-ту доби в ділянці операційної рани виявлявся запальний інфільтрат, що супроводжувалося підвищенням температури тіла та збільшенням лейкоцитозу, рівень токсичності в цей період дещо підвищився.

В одного пацієнта контрольної групи післяопераційний період ускладнився утворенням сероми, що не супроводжувалося достовірними змінами лабораторних показників та рівня токсичності.

У трьох пацієнтів контрольної групи та 1 пацієнта основної післяопераційний період ускладнився нагноєнням рани. Це ускладнення спостерігалося переважно в пацієнтів із високим рівнем ендотоксикозу та значним зменшенням імунологічної реактивності при поступленні. Додатковим сприяючим фактором розвитку цього ускладнення була наявність у двох хворих контрольної та одного хворого основної групи надлишкової маси тіла. Про розвиток ускладнення в пацієнтів свідчило посилення болю в ділянці рани на 2-3-тю доби з моменту операції, збільшення температури тіла до 38-39°С, кількості лейкоцитів та збільшення "зсуву вліво", зменшення показників клітинного та гуморального імунітету. У пацієнтів без ускладнень в аналогічні терміни спостерігалося зменшення перелічених показників.

В одного пацієнта контрольної групи спостерігалися лігатурні нориці.

Середня тривалість перебування в стаціонарі в пацієнтів контрольної групи становила 11,50,45 дня, в пацієнтів основної - 9,31 0,57 дня.

Таким чином, використання в комплексному лікуванні хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом, дренування черевної порожнини, запропонованим дренажно-сорбційним пристроєм, дозволяє в порівнянні із загальноприйнятим лікуванням швидше знизити рівень ендотоксикозу, нормалізувати температуру, активізувати фактори неспецифічного захисту, клітинну та гуморальну ланку імунітету. Застосування запропонованого способу лікування дозволило зменшити кількість післяопераційних ускладнень та тривалість перебування хворих в стаціонарі.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведені результати експериментальних, лабораторних та клінічних досліджень детоксикаційних та деконтамінуючих властивостей сорбогелю в комбінації з мірамістином, обґрунтовано ефективність застосування в комплексному лікуванні дифузного перитоніту апендикулярного генезу запропонованого дренажно-сорбційного пристрою.

1. При експериментальному перитоніті уведення в черевну порожнину тварин основної групи контейнерів із сорбогелем призводить до зниження популяційного рівня мікрофлори кишкової палички на 48,7%, бактероїдів – на 50,4 %, фекальних ентерококів - на 56,9 %, знижує токсичність перитонеального ексудату та сироватки крові, показники якої на 36,8 % та на 15 % відповідно менші в порівнянні з контрольною групою тварин.

2. Найбільш вираженими детоксикаційними та деконтамінуючими властивостями щодо токсичних факторів та мікроорганізмів перитонеального ексудату сорбогель володіє в перші 12 годин контакту з ексудатом.

3. Застосування сорбенту в поєднанні з 0,01% мірамістином дозволяє знизити токсичність ексудату на 15 %, популяційний рівень мікрофлори- на 25% у порівнянні з показниками стендових досліджень, в яких застосовувався лише сорбент.

4. Застосування в хірургічному лікуванні хворих на дифузний перитоніт апендикулярного генезу запропонованого дренажно-сорбційного пристрою, дозволяє знизити популяційний рівень кишкової палички на 55,1 %, бактероїдів - на 44,4 %, фекального ентерокока – на 67,7 % у перитонеальному ексудаті, у порівнянні з хворими, що отримували загальноприйняте лікування.

5. Застосування сорбційного методу в хірургічному лікуванні хворих на дифузний перитоніт дозволяє швидше усунути запальний процес у черевній порожнині, що підтверджується клінічними спостереженнями (нормалізація температури, поява перистальтики і т.п.) та відповідними показниками загального аналізу крові, які нормалізувалися в пацієнтів основної групи в середньому на 2 доби раніше, порівняно з контрольною.

6. Перебіг дифузного перитоніту апендикулярного генезу супроводжується значним зниженням імунологічної реактивності. Інтраопераційне уведення хворим основної групи запропонованого дренажно-сорбційного пристрою сприяє підвищенню імунологічної реактивності, що проявляється в достовірно вищих показниках гуморального та клітинного імунітету, а також факторів неспецифічного захисту, у порівнянні з пацієнтами контрольної групи.

7. Застосування запропонованого способу лікування дозволяє знизити рівень ендогенної інтоксикації, зменшити тривалість перебування в стаціонарі з 11,4 2,82 дня у пацієнтів контрольної групи до 9,29 1,88 дня та кількість післяопераційних ускладнень з 15,3 % у хворих контрольної групи до 5,4 % хворих основної.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З метою адекватного визначення тяжкості стану хворих на перитоніт, доцільно поряд із загальноклінічними методами дослідження застосовувати методи визначення стану ендотоксикозу, показників клітинного та гуморального імунітету, а також неспецифічних факторів захисту, що дозволить вчасно виявити у пацієнтів зниження реактивності організму та розвиток післяопераційних ускладнень.

Враховуючи наявність у комбінації сорбогелю та мірамістину виражених детоксикаційних та деконтамінуючих властивостей щодо токсичних факторів та мікроорганізмів перитонеального ексудату, доцільно застосовувати його в комплексному лікуванні перитоніту.

Під час дренування черевної порожнини при перитоніті, раціональним є застосування запропонованого дренажно-сорбційного пристрою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1. Бочаров А.В., Білик І.І. Апендикулярний перитоніт. В кн.: Місцевий перитоніт / За редакцією проф. Б.О. Мількова. - Чернівці: Прут, 2001. –С. 134-144.

(особистий внесок здобувача полягає в участі написання глави, присвяченої апендикулярному перитоніту)

  1. Діагностика запального процесу в очеревинній порожнині у хворих на гострий апендицит, ускладнений перитонітом / Ю.Є. Роговий, А.В. Бочаров, М.М. Гресько, І.І.Білик // Буковинський медичний вісник. - 2002. - Т.6, №1. - С. 111-114.

(здобувач здійснив клінічну апробацію методики, статистичну обробку даних, оформив статтю до друку)

  1. Білик І.І. Детоксикаційні властивості комбінації ентеросгелю та сорбогелю при гнійному перитоніті // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2003. - Вип.20. - С. 168-170.

  2. Детоксикаційні та сорбційні властивості сорбогелю щодо гнійного перитонеального ексудату / Ф.Г. Кулачек, І.І.Білик, О.І. Іващук, О.А. Карлійчук, М. Дарагмех // Шпитальна хірургія. - 2004. - №4. - С. 118-121.

(особистий внесок здобувача полягає у виконанні експериментальних досліджень, інтерпретації отриманих даних, оформленні статті до друку)

  1. Білик І.І. Лікування перитоніту за допомогою нового дренажного пристрою // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. - 2006. - Т.5, №1. - С. 48-49.

  2. Деклараційний патент на винахід 49166А Україна, МПК G01N33/48, G01N33/53. Спосіб визначення адекватності реакції захисних сил організму на ендотоксикоз при перитоніті / Мільков Б.О., Білоокий В.В., Бурденюк І.Т., Домбровський Д.Б., Бочаров А.В., Білик І.І., Магаляс В.М. - № 2001021265; заяв. 22.02.2001; опубл. 16.09.2002 // Промислова власність. - 2002. - № 9. - 2 с.

Loading...

 
 

Цікаве