WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

В основній групі, порівняно з контрольною, мікроорганізми траплялися в значно менших концентраціях, що свідчить про наявність у сорбогелю мікробосорбційних властивостей. Високий відсоток елімінації сорбентом через 24 години з моменту його уведення мали фекальні ентерококи, кишкова паличка, стафілококи, клостридії та бактероїди. Найбільший коефіцієнт домінування мали бактероїди та ешерихії.

Таким чином, проведені експериментальні дослідження засвідчили наявність у сорбенту виражених деконтамінуючих властивостей щодо мікроорганізмів, які відіграють роль у підтримці та прогресуванні експериментального перитоніту.

Паралельно з бактеріологічним дослідженням нами проводилося визначення рівня токсичності крові тварин за даними ПТ та ПЕСВК. Через 6 годин із моменту моделювання перитоніту тривалість життя парамецій зменшилася на 24,2 % порівняно з вихідним рівнем, а в наступні 6 годин - ще на 24 %. Аналогічна динаміка спостерігалася також за показниками ПЕСВК.

Через 24 години з моменту моделювання перитоніту, в контрольній групі спостерігалося збільшення ендотоксикозу, що свідчило про прогресування запального процесу в черевній порожнині. Так, за даними ПТ, тривалість життя парамецій зменшилася до 6,410,17 хв та продовжувала знижуватися. Через 36 годин вона становила 5,890,17 хв, що на 52, 5% менше вихідного рівня. За даними ПЕСВК, рівень ендотоксикозу в контрольній групі збільшився через 24 та 36 годин із моменту моделювання перитоніту на 33,5 % та 36,4 % відповідно.

Тимчасом в основній групі прояви ендотоксикозу були суттєво меншими. Через 12 годин із моменту уведення контейнерів тривалість життя парамецій збільшилася на 0,40 хв і була на 15 % більшою в порівнянні з контрольною групою. Через 36 годин ПТ становив 8,020,15 хв, на 2,13 хв більше ПТ у контрольній групі. Через 36 годин із моменту моделювання перитоніту та відповідно через 24 години з моменту уведення контейнерів із сорбогелем рівень ПЕСВК становив 1,330,02Ч10ˉІОмˉ№смˉ№, що, в порівнянні з контрольною групою, менше на 33,08 %.

Паралельно з визначенням рівня ендогенної інтоксикації нами в терміни, які відповідали повторним розкриттям черевної порожнини експериментальних тварин, проводилося визначення токсичності гнійного перитонеального ексудату. Сорбент, який 12 годин знаходився внутрішньоочеревинно проявляв виражені детоксикаційні властивості щодо токсичних факторів перитонеального ексудату, що проявилося в збільшенні тривалості життя парамецій на 14 % порівняно з вихідним рівнем. Цей показник був вірогідно вищим ( р < 0,001) порівняно з ПТ ексудату контрольної групи.

За даними ПЕЕ, токсичність ексудату тварин контрольної групи збільшувалася пропорційно збільшенню тривалості перитоніту. Ексудат собак основної групи володів меншою токсичністю, яка зменшувалася протягом контакту з контейнером, наповненим сорбентом.

З метою більш детального дослідження динаміки всмоктування сорбентом токсичних речовин, нами проведені стендові дослідження на перитонеальному ексудаті, який був отриманий інтраопераційно у хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом.

Дослідження ексудату без сорбенту засвідчило, що вже через 2 години інкубації тривалість життя парамецій зменшилася на 7,6 %, а протягом наступних 6 години – ще на 13,06 %. Високий рівень токсичності, за даними ПТ, визначався також через 10 годин інкубації і був на 5,1 % вищим порівняно з токсичністю через 8 годин. Загалом, протягом 12 годин інкубації, токсичність ексудату порівняно з вихідним рівнем збільшилася на 26,8 %. Через 16 годин ПТ менший порівняно з вихідним рівнем на 35,5 %, через 20 годин – на 44,2 %. Токсичність ексудату протягом 24 годин інкубації зросла на 47,3%. Аналогічна динаміка спостерігалася також і за даними ПЕЕ. Найбільший приріст токсичності визначався в перші 4 години інкубації. У наступні терміни спостерігалося рівномірне збільшення показника ПЕЕ, який через 12 годин становив 0,710,01Ч10ˉІОмˉ№смˉ№, надалі токсичність продовжувала збільшуватися. Через 24 години токсичність ексудату становила 0,600,01Ч10ˉІОмˉ№смˉ№.

Додавання до ексудату сорбенту знижувало його токсичність. Так, тривалість життя парамецій вже через 2 години інкубації зросла на 8,9 % порівняно з вихідним рівнем, а протягом 2 наступних годин ще на 3,32 %. Значне зменшення токсичності спостерігалося також у термін від 6 до 8 годин інкубації. Протягом наступних термінів тривалість життя парамецій зростала і через 12 годин досягла 10,361,06 хв, що на 41,5 % вищий від показника ексудату без сорбенту. За даним ПЕЕ, найбільш виражені властивості до детоксикації сорбент проявляв у перші 2 години. У цей період токсичність зменшилася на 33 % порівняно з вихідним рівнем. При наступній інкубації токсичність продовжувала знижуватися, спостерігався вірогідно нижчий її рівень в порівнянні з ексудатом без сорбенту. Через 12 годин інкубації показник ПЕЕ досягав 1,290,01Ч10ˉІОмˉ№смˉ№, що на 44,9 % більше в порівнянні з ексудатом, який інкубувався без сорбогелю.

Отже, найбільш виражений детоксикуючий ефект сорбента проявлявся в перші 4 години з моменту його занурення в ексудат та початку інкубації. Протягом наступних термінів дослідження властивості сорбенту зберігалися, що проявлялося вірогідно довшою тривалістю життя парамецій та вищим показником ПЕЕ, хоча були менш вираженими, що, на нашу думку, зв'язане зі зниженням сорбційної ємності сорбенту зі збільшенням тривалості контакту з ексудатом.

Нами було проведено 15 серій стендових досліджень з вивчення ефективності поєднаного використання сорбенту та антисептика. У 1-й групі досліджень ексудат інкубувався без сорбенту та антисептика, у 2-й групі до 10 мл ексудату додавали 1г сорбогелю, у 3-й групі, крім сорбенту, до ексудату додавали 1 мл 0,01 % мірамістину.

Після 12-годинної інкубації видовий склад ексудату хворих був представлений 6 видами мікроорганізмів із різних таксономічних груп. У 1-й групі досліджень спостерігалося збільшення кількості всіх видів мікроорганізмів, які були виявлені до інкубації. Найбільший приріст популяційного рівня спостерігався у фекальних ентерококів (17,9 %), дещо меншим був у бактероїдів (16 %) та кишкової палички (7,8 %). У 2-й групі досліджень всі мікроорганізми траплялися в менших кількостях, що можна пояснити деконтамінуючими властивостями сорбогелю. У 3-й групі досліджень видовий склад мікроорганізмів не змінився, однак зменшилася частота виявлення бактероїдів на 20 %, фекальних ентерококів, епідермальних стафілококів та пептострептококів - на 6,7 %. Популяційний рівень мікрофлори достовірно менший у порівнянні з 1-ю та 2-ю групами досліджень, що є наслідком, на нашу думку, бактерицидного впливу антисептика та сорбційними властивостями сорбенту. Зменшення кількості мікроорганізмів призводило до зниження токсичності перитонеального ексудату в 2-й та 3-й групах.

Отже, протягом інкубації ексудату з додаванням сорбенту та антисептика, спостерігалося зниження популяційного рівня мікрофлори та показників токсичності, які були найнижчими в порівнянні з іншими групами. Комбінація сорбенту та антисептика зберігала свої детоксикаційні та деконтомінуючі властивості щодо токсичних факторів та патогенних мікроорганізмів перитонеального ексудату протягом усього терміну інкубації, однак найбільш виражені властивості спостерігалися протягом перших 12 годин інкубації.

Наступний етап наших досліджень був присвячений вивченню ефективності застосування комбінації сорбент - антисептик у комплексному лікуванні хворих на деструктивні форми апендициту, що ускладнилися дифузним перитонітом.

Проведений аналіз клініко-лабораторного обстеження хворих обох груп засвідчив, що в більшості пацієнтів наявність ускладнень пояснюється значною тривалістю захворювання. Так, 63,2 % хворих звернулися за медичною допомогою в термін з 24 до 48 годин. У 6,6 % випадків хворі були госпіталізовані після 48 годин із моменту захворювання.

При поступленні в більшості осіб визначався лейкоцитоз та зсув лейкоцитарної формули вліво, проте в 15 % пацієнтів контрольної та 19 % основної групи, кількість лейкоцитів становила до 9 Г/л, що, згідно з більшістю даних літератури, відповідає межам норми.

Визначення ЛІІ засвідчило наявність ендотоксикозу в обох групах і більш об'єктивно демонструвало його рівень порівняно з окремими показниками лейкограми. Проте у 8 % випадків ЛІІ відповідав нормі, що зменшувало його інформативність щодо визначення рівня ендогенної інтоксикації і пояснювалося, на нашу думку, низькою реактивністю організму відповідних хворих. Все сказане дає змогу дійти висновку про необхідність використання більш точних методів для визначення рівня ендотоксикозу при перитоніті.

З метою більш точної діагностики ендотоксикозу, нами розроблено метод оцінки функціонального стану захисних сил організму, відповідно до інтенсивності ендотоксикозу у хворих на гострий гнійний перитоніт (деклараційний патент на винахід № 49166А). Нами проводилося визначення питомої електропровідності сироватки венозної крові та зіставлення цих даних із даними лейкоформули (лейкоцити, паличкоядерні нейтрофіли). Зменшення кількості лейкоцитів на тлі збільшення паличкоядерних нейтрофілів та зменшення питомої електропровідності венозної крові свідчить про невідповідність реакції організму на ендотоксикоз. Проведений нами аналіз показав, що в 5 пацієнтів контрольної та 6 хворих основної групи на фоні збільшення відсотка паличкоядерних нейтрофілів та зменшення ПЕСВК визначалися нормальні показники кількості лейкоцитів. Це, на нашу думку, свідчить про значне зниження реактивності організму, що пов'язане з високим рівнем ендогенної інтоксикації, яка є наслідком прогресування перитоніту. Тому, особливого значення набуває своєчасна діагностика та ефективна детоксикаційна терапія таких хворих.

Loading...

 
 

Цікаве