WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе - Реферат

Публікації

За темою дисертації опубліковано 12 друкованих праць, із них 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, та 7 друкованих робіт у матеріалах і тезах конференцій та симпозіумів, у співавторстві один із розділів монографії.

Окрім того, за результатами досліджень отримано 3 деклараційні патенти на винахід та 4 раціоналізаторські пропозиції.

Обсяг і структура дисертації.

Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису методів дослідження та матеріалу, 2 розділів власних досліджень, їх аналізу та узагальнення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації- 162 сторінки, з них 120 сторінок основної частини. Робота ілюстрована 40 таблицями і 21 рисунком. Список літератури містить 306 джерел вітчизняних і зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження був проведений експеримент на 32 собаках, маса тіла яких від 6-16 кг без явних ознак захворювань, що утримувалися в умовах віварію не менше 7 діб перед експериментом. Комітетом із біоетики БДМУ встановлено (протокол № 8 від 15.04.2006), що проведене дослідження не суперечить загальноприйнятим біоетичними нормам із дотриманням відповідних міжнародних положень стосовно проведення експериментальних досліджень. Експериментальний перитоніт моделювався за методикою С.С.Ременника (1965). Отриманий від собаки автокал зважували, подрібнювали в асептичних умовах із подальшою інкубацією гомогенатів після їх ретельного перемішування в 10 мл розчину Рінгера 1:10, при температурі 37°С протягом 15 хв із фільтрацією через 2 шари стерильної марлі. Однак використовувалася не 5 %, а 10 % завись автокалу, яку уводили в черевну порожнину тварин із розрахунку 0,5 мл/кг. Забір ексудату з черевної порожнини проводився шляхом розтину черевної порожнини через 12, 24, 36 годин та аспірації вмісту черевної порожнини стерильним шприцом. Ексудат уводився в стерильну пробірку з транспортним живильним середовищем для подальшої доставки в бактеріологічну лабораторію.

Сорбційні та детоксикаційні властивості сорбенту визначали шляхом його уведення тваринам основної групи в черевну порожнину через 12 годин після моделювання експериментального калового перитоніту. Для цього використовувалися контейнери-мішечки наповнені сорбентом (20,0 г), розмірами 4,0Ч6,0 см, виготовлені з шовку. Через 12 год та 24 год контейнери із сорбентами видалялися і досліджувалися. Крім того, досліджувався перитонеальний ексудат до і після уведення сорбентів у черевну порожнину.

Проводилося дослідження видового та кількісного складу автохтонних облігатних та факультативних представників мікрофлори автокалу здорових тварин, що ним викликався перитоніт, ексудату черевної порожнини, сорбенту.

Мікробіологічне дослідження проводилося бактеріологічним і мікологічним методами з виділенням та ідентифікацією чистих культур збудника до роду та виду. При цьому вираховували частоту виявлення та кількість колонієутворювальних клітин - одиниць мікроорганізмів (КУО) у 1г матеріалу.

Після визначення видового та кількісного складу мікрофлори кишечнику, встановлювали частоту зустрічальності, індекс постійності та коефіцієнт значущості.

Для світлооптичного дослідження, при гістологічному дослідженні, біоптати парієтальної та вісцеральної очеревини, великого сальника, стінки тонкої кишки фіксували в 10 % нейтральному формаліні. Зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином за методом Ван-Гізон.

Рівень токсичності крові та перитонеального ексудату визначали за допомогою парамеційного тесту (ПТ) (А.К.Джафаров, 1961); визначення питомої електропровідності сироватки венозної крові (ПЕСВК) (Б.О. Мільков та ін., 1987, модифікована В.В.Білооким, 1994); визначення середньомолекулярних пептидів (МСМ) (Н.І.Габриеляна и др.,1985).

Стендові експерименти проводилися на ізольованому перитонеальному гнійному ексудаті, забір якого здійснювали інтраопераційно у хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом. Для цього були використані контейнери-мішечки, виготовлені з шовку розмірами 2,0Ч3,0 см, які заповнювали сорбентом (2,0 г) та поміщали в пробірки з перитонеальним ексудатом отриманим у експериментальних тварин, і витримували в термостаті при температурі 37°С протягом 24 годин. Рівень токсичності визначався кожні 2 години інкубації.

Клінічний матеріал склали 76 хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом. Усі хворі були розділені на дві групи: основна- 37 хворих, яким здійснювали дренування запропонованим дренажно-сорбційними пристроєм; контрольна – 39 хворих, які отримували загальноприйняте лікування. Перед оперативним втручанням та в післяопераційному періоді хворим обох груп проводилося визначення рівня ендотоксикозу, показників лейкоцитарної формули та біохімічних показників, видового складу та популяційного рівня мікрофлори ексудату, імунологічне дослідження, яке включало в себе визначення: 1) відносної та абсолютної кількості лімфоцитів Т-, В-, 0- лімфоцитів; 2) активних Т-лімфоцитів; 3) відносну кількість Т- хелперів та Т- супресорів; 4) визначення імунорегуляторного індексу; 4) вмісту імуноглобулінів M, G, A у сироватці крові; 5) рівня циркулюючих імунних комплексів; 6) визначення фагоцитарної активності та фагоцитарного числа; 7) НСТ –тест та НСТ –тест стимульований пірогеналом; 8) визначення титру комплементу; 8) визначення титру природних антитіл.

Статистична обробка даних здійснювалися за допомогою програми "STATISTICA 6.0" та "BIOSTAT".

Результати дослідження та їх обговорення

На першому етапі нами було відтворено модель гострого калового перитоніту у 32 експериментальних собак, які були розділені на основну та контрольну групу. Бактеріологічне дослідження перитонеального ексудату експериментальних тварин через 12 годин із моменту моделювання перитоніту показало наявність у ньому 8 видів мікроорганізмів, які відносилися до різних таксономічних груп. Провідну роль у формуванні та прогресуванні запального процесу в черевній порожнині відігравали анаеробно-аеробні асоціації кишкової палички, бактероїдів та фекальних ентерококів. Найбільший індекс постійності мали бактероїди та кишкова паличка (100 %), які також володіли найбільшою з-поміж усіх виявлених мікроорганізмів частотою зустрічальності (0,25). Фекальні ентерококи виявлялися в 68,75 % випадків, а також мали високий коефіцієнт значущості (0,20). З анаеробних мікроорганізмів порівняно рідко траплялися клостридії та пептокок, з аеробів- протеї. Серед анаеробних мікроорганізмів найбільшу концентрацію мали клостридії та бактероїди, серед аеробних мікроорганізмів - фекальні ентерококи, кишкова паличка та стафілокок. Лактобактерії та біфідобактерії протягом 12 годин повністю елімінували і відповідно не відігравали ролі в реалізації запального процесу в черевній порожнині.

Дослідження видового складу перитонеального ексудату через 24 години з моменту моделювання калового перитоніту показало, що провідними збудниками залишаються бактероїди та кишкова паличка. Досить високий коефіцієнт значущості (0,19) та індекс постійності (60 %) мали також фекальні ентерококи, що підтверджує їх роль у прогресуванні перитоніту.

Дослідження популяційного рівня в контрольній групі засвідчило збільшення кишкової палички на 29,2 %, бактероїдів - на 9,72 %, фекальних ентерококів - на 2,7% порівняно з показниками. Згідно з нашими дослідженнями, високий популяційний рівень мали також клостридії (6,250,07 lg КУО/мл), однак для цього мікроорганізму був характерний низький індекс постійності (10 %) та частота зустрічальності (0,02). Інші бактерії мали порівняно низький популяційний рівень і відповідно відігравали меншу роль у перебігу перитоніту.

Через 24 години видовий склад ексудату тварин основної групи був ідентичним контрольній, однак 12-годинний контакт сорбенту з ексудатом суттєво знизив популяційний рівень мікрофлори. Концентрація кишкової палички була меншою на 28,57 %, бактероїдів - на 20,6 %, фекальних ентерококів - на 35,7% у порівнянні з популяційним рівнем контрольної групи. Кількість усіх інших бактерій також була меншою в ексудаті тварин основної групи порівняно з контрольною.

Бактеріологічне дослідження сорбенту, що перебував 12 годин у черевній порожнині, показало, що він був контамінований тими ж мікроорганізмами, що були попередньо виявлені в ексудаті. Серед виявлених мікроорганізмів найбільша концентрація виявлена у фекальних ентерококів, які становили 22 % від загального популяційного рівня мікрофлори, елімінованої сорбентом. На другому місці, з часткою - 19,8 %, були стафілококи, які характеризувалися низькою частотою виявлення. Бактероїди та кишкова паличка виявлені у всіх серіях досліджень і становили відповідно 17,6 % та 10,4 % від загального популяційного рівня. Усі інші мікроорганізми становили 30,2 % та характеризувалися меншими концентраціями й частотою зустрічальності.

Через 36 годин з моменту моделювання перитоніту суттєво зросли популяційні рівні мікрофлори усіх видів мікроорганізмів, однак продовжують домінувати ешерихії, фекальні ентерококи та бактероїди. Концентрація кишкової палички збільшилася на 16,8 %, бактероїдів на 17,8 %, фекальних ентерококів на 10,2 %. Інші мікроорганізми відіграють другорядну роль, оскільки виявляються досить рідко та мають невеликий популяційний рівень.

Loading...

 
 

Цікаве