WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обґрунтування та результати застосування ендоуретральних стентів у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (автореферат) - Реферат

Обґрунтування та результати застосування ендоуретральних стентів у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (автореферат) - Реферат

Оцінка результатів лікування хворих на ДГПЗ із застосуванням ендоуретрального стентування проведена 46 хворих. Ця процедура застосовувалась як альтернатива проведення цистостомії при неможливості виконання радикальної операції (черезміхурової простатектомії або трансуретральної резекції), у зв'язку з високим ризиком інтраопераційних ускладнень в результаті наявності у 100% хворих важких супутніх захворювань з боку серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем та інше.

Показанням для виконання ендоуретрального стентування була інфравезікальна обструкція, що виникла в результаті ДГПЗ, яка ускладнилася хронічною затримкою сечовипускання у 27 (58,7%) хворих, 19 (41,3%) пацієнтів були госпіталізовані на фоні гострої затримки сечовипускання. Тактика ведення хворих при останній методиці була наступною. Після верифікації діагнозу виконувалась катетеризація сечового міхура, при якій видалялась сеча (об'ємом 600 – 1500 мл). Призначалася антибактеріальна терапія згідно з бакзасівом сечі. При наявності хронічної ниркової недостатності призначалася дезінтоксикаційна терапія. Тимчасовий сечоміхуровий катетер видалявся на 7 – 10 добу при стабілізації загального стану хворих. При наявності залишкової сечі, об'єм якої визначався за допомогою УЗД, більшим за 100 мл, проводилося стентування уретри. Ендоуретральне стентування є простим, надійним і доступним методом лікування хворих на ДГПЗ, який практично не має протипоказань для його виконання. Тільки у одного хворого з тяжкими післятравматичними ураженнями висячої частини уретри не вдалося провести інструменти для стентування. В цьому випадку була виконана троакарна епіцистостомія.

Другою позитивною якістю вказаної методики є практична відсутність після неї інтра- та постопераційних ускладнень. В післяопераційному періоді на 1 – 3 добу 12 (26,1%) хворих відмічалось короткочасне підвищення температури тіла на рівні субфебрильної.

Аналіз результатів ендоуретрального стентування, проведеного в строки 1, 3, 6 та 12 місяців після операції, показав що, як правило, хворі переносять наявність металевого стенту в уретрі добре і скарг не поступало. Тільки у 2(4,3%) пацієнтів періодично спостерігався домішок крові в сечі та виражена дизурія. При ретельному аналізі було установлено, що в обох випадках стентування проводилось при наявності так званої „середньої долі" значних розмірів.

Порівняння показників I-PSS, Qmax, Qave, ОЗС до початку та після лікування показує, що всі вони мають тенденцію зміни у бік покращання (таблиця).

Таблиця

Динаміка змін показників I-PSS, Qmax, Qave, ОЗС у пацієнтів після стентування

Показники

Термін спостереження

До лікування

Після лікування

1 міс.

3 міс.

6 міс.

12 міс.

I-PSS, бали

22,90,5

18,70,6*

15,10,2**

12,50,2**

10,50,4**

Qmax, мл/с

8,90,2

12,30,2**

13,20,2**

13,70,2**

14,80,2**

Qave, мл/с

4,60,2

6,00,2**

6,20,4**

7,00,3**

7,80,4**

ОЗС, мл

93,33,5

69,83,5**

61,42,9**

46,73,3**

43,23,2**

Примітка: *-р<0,05 – порівняно з показниками до лікування в тій же групі після стентування.

Достовірне зменшення I-PSS починається з 1 місяця після стентування і до 12 місяців становить 10,5 балів. Рівень I-PSS у хворих з тяжкою симптоматикою також зменшується через місяць з 27,6 до 21,8 бала (р<0,001), а до кінця року становить 13,0 бала або зменшується в 2,1 рази. При помірній симптоматиці відмічено достовірне зниження з першого місяця і до кінця року зменшилось у 2,2 рази.

Максимальна швидкість сечовипускання у хворих після стентування збільшується. Уже через місяць настає покращення і Qmax зростає з 8,9 до 12,3 мл/с (р<0,001). В залежності від симптоматики захворювання у хворих з помірною симптоматикою достовірне збільшення в 1 та 3 місяці складає 12,1 та 12,7 (р<0,05), тоді як у хворих з тяжкою симптоматикою воно складає 12,4 та 13,6 мл/с (р<0,001) і до кінця спостереження протягом року досягає 15,6 мл/с, тобто збільшується на 87,9%. Аналіз зміни показника Qave показав достовірне збільшення уже через місяць лікування і до кінця року він досягнув 7,8 мл/с, збільшився на 3,2 мл/с (69,6%), тоді як при консервативному лікуванні цей показник дорівнював 1,2 мл/с.

Консервативне медикаментозне лікування проведене протягом року у чотирьох групах хворих чисельністю 216 осіб препаратами: омнік, проскар, простамол-уно, омніком і проскаром засвідчило ефективність призначеного лікування. Середні показники їх порівняні з показниками до лікування свідчать про суттєві зміни і покращення стентування хворих. Зменшення I-PSS через місяць лікування складало від 18,7 до 16,1 балів (р<0,001) і до кінця року досягло 11,7 бала (37,4%). Під час лікування омніком I-PSS знижено на 8,1 бала (42,8%), омніком і проскаром на 8,5 бала (43,8%). Найменше зниження виявлено при лікуванні препаратом простамол-уно – 4,8 бала (26,2%).

При спостереженні за змінами максимальної швидкості сечовипускання Qmax визначається достовірне її збільшення протягом місяця від початку лікування у хворих всіх груп , однак різного ступеню вираженості в групі проскар на 4,3мл/с (40,2%), (р<0,01), а в групі простамол-уно на 17,5%. Аналіз зміни Qmax в групах пацієнтів засвідчив, що найкращі результати отримали під час лікування проскаром та при комбінованій терапії. По всім групам за рік лікування Qmax збільшилось на 3,2 мл/с або на 28,6%.

Із аналізу результатів витікає, що найбільше зростання Qmax спостерігалося в термін до 1 місяця. Кращі результати, тобто основний ефект лікування, досягався за 3 міс., а подальший прийом (до 12 міс.) препарату необхідний для його підтримки.

Динаміка зміни Qave свідчила, що статистично достовірного збільшення на протязі 1, 3, 6 місяців не спостерігалося, хоча в абсолютних числах протягом року йшло її збільшення. Лише протягом року даний показник статистично достовірно (р<0,05) збільшився на 1,2 мл/с (22,6%). В результаті застосування омніку достовірне зростання Qave (р<0,05) відмічене протягом третього місяця із 5.4 до 6,3 мл/с, а протягом року збільшення на 1,2 мл/с, тобто 22,2% від вихідного рівня. Найменше збільшення спостерігалось при лікуванні препаратом простамол-уно. При порівнянні зміни показників ОЗС достовірне зменшення визначалось через 3 місяці лікування (р<0,001) і до кінця року не перевищувала 39,6 мл (р<0,001) знизившись на 27,5 мл (41,0%). В групі хворих. які отримували омнік достовірне (р<0,05) зниження даного показника досягнуто протягом 3-х місяців з 67,1 до 46,4 мл (30,8%). До року отриманий результат стабілізувався і складав 31,1 мл (р<0,01), знизившись на 36,0 мл (53,6%). В групі хворих, які отримували проскар достовірне зниження визначилось через 6 місяців (р>0,05) і до кінця року складало 36,3 мл (47,9%). При прийомі простамол-уно статистично достовірного зменшення ОЗС не визначено (р<0,05), хоча в абсолютних числах відбулося його зменшення на 8,7%. Під час комбінованої терапії протягом року зменшення ОЗС відбулося на 35,1 мл (52,5%) (р<0,01). Середній розмір ОПЗ до лікування становив при спостереженні в групі консервативного лікування 49,32,3 см3 , а в кінці лікування 42,32,3 см3 зменшившись на 7,0 см3 (р=0,07) так і не досягнув достовірного зменшення. Достовірне зменшення відбулося в групі проскару із 50,52,4 см3 до 37,43,1 см3, що складало 25,7% (р<0,01). В результаті застосування омніку з проскаром отримали зменшення даного показника із 49,53,4 до 34,13,3, тобто на 31.1%. Подані вище дані підтверджують вплив 1-адреноблокаторів лише на динамічний компонент обструкції, який проявляється у зменшенні передміхурової залози. В результаті консервативного лікування покращення складало у 155 хворих (71,8%), без змін у 38 (17,6%), погіршення у 23 (10,6%). Таким чином, встановлено позитивний ефект консервативного лікування хворих на ДГПЗ при дотриманні показань та протипоказань до його призначення при вільному виборі препарату і схемі лікування. У випадку призначення омніка становить 83,3%, проскару – 65,5%, простамол-уно 59,3% і комбінованому застосуванні омніка і проскару – 78,9%.

Співставлення зміни показників Qmax, Qave у пацієнтів після стентування і консервативного лікування свідчить, що достовірно збільшення визначається зразу в перший місяць у групі хворих після стентування, тоді як у групі консервативного лікування збільшення іде повільно, а Qave, достовірно зростає тільки в 12 місяців. ОЗС у хворих після стентування в перший місяць зменшується на 23.5 мл (25,2%), а в групі консервативної терапії тільки на 5,8 мл (0,8%); до кінця року цей показник зменшується в групі стентування на 50,1 мл (53,7%), консервативного лікування на 27,5 мл (40,1%). Результати застосування ендоуретрального стентування та річного прийому консервативної терапії до кінця 12 місяців лікування майже вирівнюються, проте все одно достовірно відрізняються (р<0,05) по I-PSS, Qave, ОЗС, а по Qmax (р>0,05). У 9 (19,6%) хворих, яким виконано ендоуретральне стентування, показники залишкової сечі, швидкості сечовипускання залишилися на доопераційному рівні, але самі хворі при оцінці свого загального стану не відмічали погіршення.

Loading...

 
 

Цікаве