WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Респіраторні порушення та їх профілактика у хворих з портальною гіпертензією на фоні цирозу печінки (автореферат) - Реферат

Респіраторні порушення та їх профілактика у хворих з портальною гіпертензією на фоні цирозу печінки (автореферат) - Реферат

Окрім того, ультрафільтрація асцитичної рідини призводить до збільшення рівня білка в ультрафільтраті майже в три рази, зменшує рівень сечовини та креатиніну на 35-40%, не впливає на рівень електролітів та печінкових трансаміназ.

При вивченні впливу блокаторів кальцієвих канальців на прикладі ніфедіпіну показники системної гемодинаміки мали стійку тенденцію до зниження, крім частоти серцевих скорочень. Так, систолічний артеріальний тиск зменшився через 2 години після першого прийому препарату на 4,8%, а на 3-5 доби – на 9,8%. У більшій ступені зменшився діастолічний тиск – відповідно на 6,8% і на 16,5%. Середній динамічний артеріальний тиск понизився на 5,9% і 13,3%. Частота серцевих скорочень збільшилась на 2,6% і 9,1%.

Через дві години після початку прийому ніфедіпіну та через 3-5 діб ударний індекс (УІ) підвищився відповідно на 1,7% і 13,5%; хвилинний об'єм серця (ХОС) – відповідно на 4,4% і 23,9%; загальний периферійний опір судин (ЗПОС) зменшився на 9,9% і 30,1% при збереженій фракції викиду (ФВ) лівого шлуночка.

При цьому показники функції зовнішнього дихання покращувались – так, ОФВ1 виріс на 19,6%, МОШ 25% – на 13,6%, МОШ 50% – на 19,8%, МОШ 75% – на 22,6%

Об'ємна швидкість кровоплину по портальній вені на 3-5 добу після початку прийому ніфедіпіну зменшився на 38,9%, при збільшенні кровопотоку по печінковій артерії на 28,9% та по селезінковій – на 10,7%.

При аналізі впливу інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту показники системної гемодинаміки також знижувались: систолічний артеріальний тиск через 2 години після першого прийому препарату понизився на 6%, а через3-5 діб – на 15,1%. Діастолічний тиск знижувався аналогічно: відповідно на 3,1% і на 16,2%. Середній динамічний тиск зменшився на 4,4% і на 15,7%. Частота серцевих скорочень зменшилась на 2,0% і на 6,2%.

Показники центральної гемодинаміки при прийомі каптопрілу змінювались слідуючим чином: УІ через 2 години виріс на 5,1%, а через 3-5 діб – на 25,5%; ХОС також збільшився на 3,0% і 17,7% відповідно; ЗПОС зменшився на 7,3% і на 28,4%; фракція викиду через 3-5 діб збільшилась на 3,5%.

Функція органів зовнішнього дихання також покращувалась: так ЖЄЛ через 2 години виросла на 4,5%, а на 3-5 доби – на 7,7%; ОФВ1 збільшилось на 9,5% і 20,0% відповідно; МОШ 25% – на 5,2% та 14,9%; МОШ 50% – на 5,2% та 23,2%; МОШ 75% – на 10,0% та 27,4%.

При цьому об'ємна швидкість по ворітній вені зменшилась через 2 години на 2,2%, а через 3-5 діб – на 36,9%. Кровоток по селезінковій артерії підвищився на 3,2% і 12,7%, а по печінковій артерії – на 6,9% і на 18,9%.

При прийомі β-адреноблокаторів систолічний тиск понижувався на 9,9% і 23,8% відповідно, діастолічний тиск – на 7,1% і 23,3%, середній динамічний тиск – на 8,4% і 23,5%. Частота серцевих скорочень зменшувалась на 9,0% і на 25,5%.

Аналізуючи вплив анапріліну на показники центральної гемодинаміки встановлено, що УО знижувався через 2 години після першого прийому на 4,9%,а через 3-5 діб – на 8,9%, ХОС – на 13,3% і на 32,1% відповідно при збільшенні ЗПОС на 5,9% і на 12,7% і зменшенні ФВ відповідно на 3,9% і 8,5%.

Функція органів зовнішнього дихання під впливом анапріліну покращувалась в меншій ступені: ЖЄЛ через 3-5 діб збільшилась лише на 2,2%; ОФВ1– на 11,3%; МОШ 25% – на 8,0%; МОШ 50% – на 5,5%, а МОШ 75% навіть знизилась на 5,2%.

Вплив β-адреноблокаторів на спланхнічну гемодинаміку також був специфічним: якщо по ворітній вені об'ємна швидкість зменшувалась на 36,1%, то, на відміну від попередніх груп препаратів по печінковій та селезінковій артеріям спостерігалось зменшення об'ємної перфузії відповідно на 15,0% та 17,1%.

Таким чином, ніфедіпін краще призначати при схильності до брадикардії, а при високих показниках системної гемодинаміки препаратом вибору у таких хворих є анапрілін. В той же час, ЗПОС ніфедіпін і каптоприл зменшують, а анапрілін підвищує, при тому, що ФВ лівого шлуночка теж зменшується, що треба враховувати при призначенні цього препарату.

Якщо ніфедіпін і каптоприл позитивно впливають на функцію зовнішнього дихання збільшенням показників спірографії, то під дією анапріліну об'ємна швидкість по дрібним бронхам знижується, тобто при наявності у хворого супутньої легеневої патології, особливо із бронхоспастичним синдромом, препарати із групи β-адреноблокаторів краще обмежити у використанні.

Всі хворі спостерігались нами під час перебування на стаціонарному лікуванні в умовах ОКЛ. Під час проведення ЕСУАР в перший раз нами були зафіксовані слідуючи ускладнення: падіння системної гемодинаміки до 10% від початкових показників, гіпертермічна реакція, порушення ритму серця, нудота, блювота, головокружіння, дезорієнтація в просторі.

Одинадцятьом хворим проводили повторні сеанси ЕСУАР, але за одну госпіталізацію більш, ніж два сеанси нами не проводилось. На жаль, під час проведення повторного сеансу ЕСУАР був зафіксований один летальний випадок. На секції у померлого пацієнта була діагностовано тромбоемболія легеневої артерії.

Аналізуючи отримані результати, ми звернули увагу на те, що при проведенні повторних сеансів ЕСУАР кількість ускладнень збільшується, особливо з боку серцево-судинної системи. На нашу думку, це пов'язано із тим, що на повторні сеанси вимушені були ідти хворі, у яких резистентний напружений асцит наростав протягом одного тижня, і ці хворі були більш декомпенсовані, ніж інші.

Падіння окремих показників гемодинаміки до 10% від вихідного рівня корегувалась введенням кристалоїдів, а при падінні поверх 10% потребувало введення розчинів гідроксиетілкрохмалю. Гіпертермічну реакцію корегували внутрішньовенним введенням наркотичних і ненаркотичних анальгетиків.

Нудота та блювота лікувалась внутрішньовенним введенням метоклопраміду.

При проведенні сеансів ЕСУАР хворим без переливання свіжоотриманого концентрату асцитичної рідини було зафіксовано незначне збільшення числа ускладнень з боку серцево-судинної системи. Інших розбіжностей в структурі ускладнень між хворими першої та другої груп не було.

Під час переливання концентрату асцитичної рідини в наступні дні у хворих були зафіксовані, як ускладнення, тільки гіпертермічні реакції у 4 хворих. Решта хворих переносили реінфузію добре.

Під час прийому препаратів із різних фармакологічних груп нами були зафіксовані різні побічні ефекти. Необхідно враховувати і те, що ці хворі були в стадії компенсації, мали меншу кількість супутніх захворювань і переносили лікування краще, ніж хворі, яким проводили ЕСУАР.

У 24% хворих, які приймали каптоприл, спостерігався головний біль, у 14% – нудота, у 9,5% – тахікардія та головокружіння. Препарат не призначався хворим, у яких були навіть мінімальні ознаки ниркових дисфункцій.

При прийомі анапріліну частіше усього спостерігались задишка та головокружіння – у 15% хворих, та нудота у 10% хворих.

Хворим, у яких було погіршення стану, рекомендували і проводили або малоінвазивні методи лікування, або оперативні втручання.

Таким чином, можна стверджувати, що застосування у компенсованих хворих препаратів із різних фармакологічних груп, які впливають на серцево – судинну систему, а у декомпенсованих хворих – проведення сеансів ЕСУАР, при помірній кількості ускладнень та побічних ефектів, покращує стан хворих на цироз печінки, викликає ремісію, продовжує та покращує якість життя таким пацієнтам.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі діагностики, лікування та профілактики респіраторних порушень у хворих з портальною гіпертензією на фоні цирозу печінки та впливу антагоністів Са-канальців, інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту та блокаторів адренорецепторів на спланхнічну та центральну гемодинаміку, функцію системи органів зовнішнього дихання. Ії вирішення досягнено шляхом опрацювання багатопрофільного обстеження та розробки і впроваджень у клінічну практику малоінвазивного, патогенетично обґрунтованого методу лікування – екстракорпоральної сорбції та ультрафільтрації асцитичної рідини із послідуючою її реінфузією, та медикаментозної корекції в етапному лікуванні даного контингенту хворих. Застосування гіпотензивних препаратів слід розглядати із різних позицій: можливості їх застосування в лікуванні гіпертонічної та ішемічної хвороб серця, їх вплив на центральну гемодинаміку і спланхнічний кровоток, і, як наслідок – перерозподіл судинних реакцій, що має опосередкований вплив на функцію органів зовнішнього дихання.

Loading...

 
 

Цікаве