WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг (автореферат) - Реферат

Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг (автореферат) - Реферат

Право на охорону здоров'я є одним з абсолютних прав людини, яке не може передаватися чи відчужуватися навіть не в силу закону, а в зв'язку зі своїми природними властивостями.

У процесі дослідження з'ясовано, що дефініції понять "медична допомога" та "медична послуга" не збігаються. Дисертант пропонує визначати медичну послугу як діяльність (дії медичного характеру) послугодавця, що спрямована на досягнення результату, корисні властивості якого здатні задовольнити потреби особи у відновленні та (або) підтриманні її здоров'я безпосередньо у процесі здійснення доцільної діяльності послугодавця, що не має упредметненого вираження (матеріальної форми), і не може бути ним гарантований. Запропоновано основні критерії, за якими можна відокремити медичну допомогу від медичної послуги: мета (корисний результат) та платність. При наданні медичної послуги може досягатися не тільки лікувальний (відновлювальний) результат, а ще й додатковий естетичний ефект. Характерними особливостями медичної послуги є: а) діяльність (дії) медичного характеру надавача медичної послуги завжди спрямована на особливе благо фізичної особи – здоров'я; б) очікуваний "корисний" результат медичної послуги не може бути цілком гарантованим послугодавцем; в) медична послуга не може бути повністю стандартизована, тому що характер самих дій суб'єкта надання медичної послуги може істотно відрізнятися залежно від різних факторів, які не можна повністю передбачити; г) до медичної послуги, а точніше, до її надавача з боку держави висуваються підвищені вимоги, оскільки медичне втручання завжди пов'язане з ризиком заподіяння шкоди здоров'ю чи життю людини.

У підрозділі 1.3. "Правове становище суб'єктів правовідносин з надання платних медичних послуг" визначено, що суб'єктивний склад правовідносин з надання платних медичних послуг може бути розглянутий у різних аспектах. У юридичному аспекті: виконавець (послугодавець) – зобов'язана особа та замовник – уповноважена особа (послугоотримувач). Здобувач пропонує класифікувати суб'єктів правовідносин з надання платних медичних послуг також залежно від їх участі у процесі надання таких послуг на: а) суб'єктів, які надають медичні послуги; б) суб'єктів, які отримують медичні послуги; в) суб'єктів, які сприяють наданню медичних послуг; г) суб'єктів, які сприяють отриманню медичних послуг. Кожна із зазначених груп може бути поділена на окремі підгрупи.

      До суб'єктів, що надають медичні послуги, належать: заклади охорони здоров'я, у т. ч. їх окремі підрозділи, медичні працівники (як суб'єкти, що перебувають у трудових відносинах з медичними закладами), медичні працівники-підприємці. Відзначено, що комерційні заклади охорони здоров'я не можуть здійснювати вилучення органів і тканин, займатися забором крові для трансфузій та деякими іншими видами медичної діяльності.

Суб'єктами, які отримують медичні послуги, є фізичні особи, для назви яких у літературі та на практиці застосовуються терміни "хворий" і "пацієнт", причому останній є більш адекватним.

До суб'єктів, що сприяють наданню зазначених послуг відносять різні служби закладів охорони здоров'я (соціальні, економічні, юридичні тощо), а також страхові компанії. До цієї категорії можуть бути віднесені й представники пацієнтів, які приймають за останніх рішення про необхідність лікування, обстеження, надають інформовану згоду, укладають договори тощо.

У підрозділі 1.4. "Зміст цивільних правовідносин з надання платних медичних послуг" розкриваєтьсяюридичний зміст цих правовідносин, тобто права та обов'язки його учасників. Ці правовідносини мають складну структуру, оскільки кожна із сторін наділена цілою низкою прав і обов'язків. Фактично кожному праву пацієнта відповідає відповідний обов'язок особи, яка надає медичні послуги (допомогу).

      Автором були систематизовані основні права пацієнтів: 1) право на кваліфіковану, ефективну та своєчасну медичну допомогу; 2) право на вибір лікаря (медичного працівника), лікувального (медичного) закладу, метод лікування (обстеження); 3) право надавати інформовану згоду на будь-яке медичне втручання; 4) право на інформацію про стан здоров'я та поставлений діагноз; 5) право на інформацію про метод лікування; 6) право на ознайомлення з медичною документацією; 7) право на збереження медичної таємниці; 8) право бути учасником медичного експерименту; 9) право бути донором; 10) право на відмову від лікування; 11) право на припинення життя, ускладнене нестерпними фізичними стражданнями (право на евтаназію).

Окрему увагу звернуто на збереження медичної таємниці, особливості реалізації права пацієнта на одержання медичної інформації, ознайомлення із своєю історією хвороби та іншою медичною документацією. Здобувач вважає, що вільний доступ пацієнта до медичної документації повинен бути нормативно впорядкованим медичним закладом за допомогою внутрішніх інструкцій.

У дисертації розглядається проблема належності представлення інтересів пацієнта його представниками, у т. ч. забезпечення прав малолітніх або недієздатних пацієнтів. З метою усунення необачних дій або зловживань з боку представників пацієнтів (наприклад, коли законні представники останніх не погоджуються на здійснення медичного втручання для врятування життя), на думку дисертанта, потрібно передбачити у законодавстві право звернення до суду медичних закладів за захистом інтересів малолітніх та недієздатних пацієнтів.

У роботі досліджено можливості правового закріплення безболісного припинення життя невиліковно хворих (як пасивної, так і активної евтаназії). На думку автора, правовий механізм застосування активної евтаназії повинен включати два рівні: 1) безпосереднє юридичне оформлення волевиявлення невиліковно хворого пацієнта та 2) розгляд питання у спеціальному органі, наприклад, спеціальній Раді з медичної етики та евтаназії, яка створювалася б при МОЗ України.

У підрозділі 1.5. "Інформована згода пацієнта як підстава виникнення цивільних правовідносин у медичній сфері та необхідна умова надання медичної послуги" доводиться, що зазначена згода є однією з важливих умов здійснення медичного втручання, а також підставою виникнення цивільних правовідносин. У цьому контексті вказується на необхідність розмежовувати обставини (факти), з якими закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин із платного надання медичних послуг і публічно-правових відносин з подання медичної допомоги. Досліджується договір про платне надання медичних послуг, який є консенсуальным, двосторонньо зобов'язуючим і платним. Він може бути віднесений до категорії договорів на користь третіх осіб, а також до публічних і підприємницьких договорів.

Під інформованою згодою в медичній діяльності слід розуміти добровільне, компетентне та усвідомлене прийняття пацієнтом запропонованого варіанта лікування, діагностики або іншої медичної процедури, засноване на отриманні ним достатньо повної, об'єктивної та всебічної інформації щодо медичного втручання, його можливих ускладнень, альтернативних методів медичної допомоги та негативних наслідків відмови. Здобувачем пропонується розглядати інформовану згоду як акцепт пацієнтом оферти надавача медичних послуг або як попередній договір та законодавчо встановити обов'язкову письмову форму для окремих втручань.

Автор пропонує ввести до законодавства положення про застосування у разі непризначення пацієнтом свого законного представника, який має право надавати згоду на медичне втручання, певної послідовності його представників, з кола осіб, які перебувають з пацієнтом у родинному зв'язку: 1) батьки для дітей до 15 років (або особи, які їх заміняють за призначенням суду); 2) дієздатна споріднена (близька) особа, яка веде з пацієнтом спільне господарство: а) чоловік або дружина, що перебувають у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі; б) повнолітні та дієздатні діти; в) батьки; г) брати, сестри; д) дід, бабка; е) онуки; 3) за відсутності перерахованих у попередньому пункті родичів – дієздатна споріднена особа, що не веде з пацієнтом спільного господарства: а) повнолітні та дієздатні діти; б) батьки; в) брати, сестри; г) дід, бабка; д) онуки.

Розділ 2. "Специфіка цивільно-правової відповідальності при наданні платних медичних послуг" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. "Поняття та особливості цивільно-правової відповідальності при наданні платних медичних послуг" доводиться, що цивільно-правова відповідальність є найбільш адекватним засобом правового реагування на правопорушення у медичній сфері. Дисертант підтримує положення класичної цивілістичної теорії. Загальними умовами для застосування цивільно-правової відповідальності є: протиправність порушення суб'єктивних цивільних прав, наявність збитків (шкоди), причинний зв'язок між порушенням і збитками (шкодою) та вина порушника. Визначено, що цивільне законодавство України не завжди враховує вину правопорушника. У цьому контексті згадується об'єктивна відповідальність послугодавців. Автор піддає критиці думку окремих вчених, які вважають, що в цілях особливої, підвищеної охорони майнових інтересів потерпілих може застосовуватися відповідальність і за результат впливу непереборної сили, коли послугодавець не може звільнитися від відповідальності ні за яких умов. Дисертант допускає навіть обмеження відповідальності за негативні наслідки при складних медичних втручаннях, коли погіршення стану здоров'я пацієнта викликано не тільки неналежними діями медичних працівників, а ще й об'єктивними факторами. У цьому контексті звернуто увагу на правові норми Австралії, цивільне законодавство якої передбачає, окрім об'єктивної форми деліктної відповідальності, ще й відносну. При цьому по-різному кваліфікуються випадки, коли шкода здоров'ю пацієнтів виникла тільки через неналежні дії осіб, що здійснювали медичне втручання та негативні наслідки втручань, викликані поєднанням суб'єктивних і об'єктивних факторів. Австралійська модель деліктної відповідальності також дає змогу розглядати негативні наслідки лікування у відсотковому відношенні щодо вірогідності повного одужання пацієнта, тобто з відшкодуванням шкоди у сумі, пропорційній прогнозованій вірогідності видужання пацієнта. Дисертант пропонує запозичити такі норми до національного цивільного законодавства, обґрунтовуючи цю думку загальним ризиком медичних втручань та складністю плину окремих захворювань, коли неможливо точно встановити, що стало причиною погіршення стану здоров'я – медичне втручання чи паралельно існуючий хронічний патологічний процес.

Loading...

 
 

Цікаве