WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Експертна оцінка ускладнень оперативних втручань на органах травлення на етапах медичної реабілітації (автореферат) - Реферат

Експертна оцінка ускладнень оперативних втручань на органах травлення на етапах медичної реабілітації (автореферат) - Реферат

Отримані дані свідчать про те, що спайкова хвороба черевної порожнини може спричиняти розвиток інвалідизуючих морфологічних та функціональних порушень у вигляді хронічної ентеральної недостатності, яка проявляється порушеннями моторно-евакуаторної та всмоктувальної функцій кишечнику, а також психологічної дезадаптації хворих, що обумовлює значне обмеження їхньої життєдіяльності й погіршує якість життя.

Таким чином, застосування розроблених додаткових об'єктивних методів обстежень дозволило визначити в досліджуваній групі інвалідів медико-біологічні аспекти обмеження їхньої життєдіяльності. У хворих з моторно-евакуаторними порушеннями з боку ШКТ, що були пов`язані із спайковим процесом, суттєво зменшується ефективність травлення, що клінічно може проявлятись у синдромах мальабсорбції та мальдігестії, які супроводжуються значним дефіцитом маси тіла цих пацієнтів.

Проведене обстеження інвалідів унаслідок спайкової хвороби дозволило досить об`єктивно оцінити ступінь обмеження їхньої життєдіяльності та визначити реабілітаційний потенціал і прогноз. На основі отриманих даних для кожного хворого була розроблена індивідуальна програма реабілітації. ІПР для пацієнтів другої групи розроблялися й реалізовувалися з урахуванням зазначених патофізіологічних особливостей СХ і включали заходи медичної реабілітації та психологічної реадаптації.

Реконструктивне хірургічне лікування, як основна складова медичної реабілітації, проведено в 73 (66,4%) випадках. У 3 (4,1%) випадках вісцероліз був проведений у плановому порядку з приводу важких моторно-евакуаторних порушень ШКТ, обумовлених спайковою хворобою. У 51 (69,9%) випадку вісцероліз, як самостійне реконструктивне втручання, проводився з приводу гострої кишкової непрохідності (ГКН). Симультанним втручанням вісцероліз вважався у випадках, коли у хворих в доопераційному періоді одночасно спостерігалися прояви двох форм інвалідизуючих морфо-функціональних порушень однакової важкості – органічної патології (стоми та ПГПЧС) і важкі моторно-евакуаторні порушення ШКТ, обумовлені СХ. У зв'язку з цим у 19 (26,0%) випадках під час закриття стом або герніопластик в усіх хворих виконувався ретельний вісцероліз з метою попередження можливих ранніх післяопераційних ускладнень.

Трансназальна інтубація тонкої кишки була виконана у 32 (43,8%) хворих, у яких вісцероліз виконувався з приводу ГКН. Для попередження спайкоутворення у 46 (63,0%) застосовувався парціальний лаваж черевної порожнини, але основним реабілітаційним і попереджувальним заходом щодо спайкоутворення та рецидивів моторно-евакуаторних порушень слугувала рання активізація хворих у післяопераційному періоді.

Найбільша ефективність вісцеролізу в досліджуваній групі хворих та інвалідів унаслідок СХ була досягнута у випадках, коли він застосовувався як симультанне втручання, або етап таких оперативних втручань, як закриття кишкових стом і герніопластика ПГПЧС.

Як свідчать результати обстеження, відновлювального хірургічного лікування та активного динамічного спостереження реабілітантів у післяопераційному періоді, практично у всіх випадках після вісцеролізу відбувався рецидив СХ, але при цьому далеко не у всіх випадках розвивалися інвалідизуючі моторно-евакуаторні порушення з боку ШКТ і кінцевий результат комплексної медичної реабілітації пацієнтів із СХ напряму залежав від виконання ними на другому, амбулаторному, етапі реабілітаційних рекомендацій щодо необхідності раціонального харчування. Результати дослідження показали, що за умов дотримання реабілітаційних рекомендацій, більшість хворих ставали обмежено працездатними через 2-3 місяці, а через рік – повністю працездатними.

На відміну від попередніх інвалідизуючих ускладнень (ХОШ, ХП, СХ) оперативних втручань на органах травлення, алгоритм клініко-реабілітаційної діагностики для хворих та інвалідів унаслідок ПГПЧС передбачав, передусім, виявлення супутньої патології, оцінку її тяжкості й визначення можливості проведення відновного хірургічного лікування, а діагностика функціональної недостатності ПЧС і психологічних розладів надавала можливості оцінити ступінь обмеження життєдіяльності хворих з ПГПЧС. Обстеження хворих та інвалідів унаслідок ПГПЧС другої групи спостережень у 46 (83,6%) випадків дозволило виявити важку супутню патологію, яка разом з основною інвалідизуючою патологією суттєво обмежувала життєдіяльність цих хворих.

При визначенні функціонального стану ПЧС у реабілітантів вивчався взаємозв'язок коефіцієнта (К) співвідношення площини грижових воріт до площини передньої черевної стінки з наявністю можливостей у хворого до носіння бандажу, самообслуговування, пересування, виконання своїх службових обов'язків, фізичної праці.

При К=5% хворі були працездатні, при 5%<К<10% у пацієнтів спостерігалася функціональна недостатність передньої черевної стінки легкого ступеня – вони не мали можливості виконувати важку роботу, але були обмежено працездатними; при 10%<К<20% – функціональна недостатність передньої черевної стінки середнього ступеня тяжкості, вони могли працювати лише у спеціально створених умовах; при К>20% у хворих розвивалась тяжка функціональна недостатність передньої черевної стінки, яка обумовлювала в деяких випадках обмеження до самообслуговування й повну непрацездатність.

Слід зазначити, що проведення корекції супутньої патології на дошпитальному етапі не дозволило досягти її компенсації в жодному випадку. Тільки адекватна терапія в умовах хірургічного стаціонару під контролем анестезіолога й висококваліфікованого терапевта дала можливість у всіх випадках досягти достатнього рівня компенсації життєво важливих функцій та безпечних умов для проведення оперативних втручань. Передопераційна підготовка тривала в середньому 10 діб. У всіх випадках вдалося досягти компенсації супутньої патології, що створювало відповідні умови для проведення хірургічного втручання.

Усього в реабілітантів з ПГПЧС було проведено 48 традиційних герніопластик, що у структурі всіх оперативних втручань, які були проведені з приводу ПГПЧС, склало 40,7%. За способом Мейо, хворі були оперовані у 34 (70,8%) випадках, за способом Сапежко – у 14 (29,2%). Ранні післяопераційні ускладнення з боку післяопераційної рани при застосуванні традиційних герніопластик спостерігалися у 8 (16,7%) випадках – у 5 (10,4%) хворих були сероми, у 3 (6,3%) – нагноєння. У 70 (59,3%) випадках були проведені ГСЕ за розробленою оригінальною технологією.

Середній термін перебування у стаціонарі хворих досліджуваної групи склав 20 діб. У віддаленому післяопераційному періоді рецидивів ПГПЧС у хворих, яким були проведені ГСЕ, не спостерігалося.

Таким чином, аналіз результатів відновлювального хірургічного лікування хворих та інвалідів унаслідок ПГПЧС із застосуванням сітчастих експлантатів показав значно вищу ефективність розробленої реабілітаційної технології, ніж при застосуванні традиційних реконструктивних оперативних втручань, перш за все, за рахунок значного зменшення кількості післяопераційних ускладнень та рецидивів. Пацієнти досліджуваної групи з розумовим характером праці ставали повністю працездатними через місяць після оперативного втручання, хворі, у яких робота була пов'язана зі значним фізичним навантаженням, – через 3 місяці.

На основі інтегральної оцінки результатів активного динамічного спостереження, поглибленого обстеження та проведення комплексної індивідуальної реабілітації досліджуваної групи хворих та інвалідів унаслідок ускладнень оперативних втручань на органах ШКТ була розроблена схема процесу їх інвалідизації, яка містить патогенетичні та соціальні фактори, що потребують об`єктивізації у процесі клініко-експертної діагностики (рис. 3).

Післяопераційні

ускладнення

Психологічна дезадаптація

Функціональні порушення системи травлення

Обмеження життєдіяльності

Соціальна дезадаптація

Установлення МСЕК інвалідності

Рис. 3. Складові чинники процесу інвалідизації хворих з ускладненнями після оперативних втручань на органах ШКТ

Не зважаючи на те, що до дослідження були залучені пацієнти з достатньо різноманітною за етіопатогенетичними та клінічними особливостями патологією, принципи МСЕ обумовили необхідність визначення ідентичних діагностичних ознак у патології, що вивчалася, для розробки уніфікованого алгоритму клініко-експертної діагностики.

Аналіз результатів обстеження пацієнтів другої групи дозволив визначити основні інвалідизуючі патогенетично обумовлені морфо-функціональні порушення, які потребують діагностичної об'єктивізації, на основі чого був розроблений адекватний удосконалений алгоритм клініко-експертної та реабілітаційної діагностики для цієї категорії пацієнтів (рис. 4).

Loading...

 
 

Цікаве