WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Експертна оцінка ускладнень оперативних втручань на органах травлення на етапах медичної реабілітації (автореферат) - Реферат

Експертна оцінка ускладнень оперативних втручань на органах травлення на етапах медичної реабілітації (автореферат) - Реферат

У 44,4% хворих, яким була проведена реконструктивна СПВ з приводу пептичних виразок, у віддаленому післяопераційному періоді розвивалася аналогічна післяопераційна патологія, яка значно поглиблювала їхню психологічну та соціальну дезадаптацію через прогресуюче обмеження життєдіяльності.

Результати застосування різних реконструктивних оперативних втручань свідчать про найбільшу ефективність резекційних способів та двохсторонньої стовбурової ваготомії в поєднанні з різними дренуючими шлунок операціями.

Ураховуючи те, що резекції шлунка в переважній більшості випадків у віддаленому післяопераційному періоді призводять до значних порушень травлення та всмоктування, на відміну від стовбурових ваготомій з дренуючими оперативними втручаннями, то при проведенні першого реконструктивного оперативного втручання з приводу ХОШ органічного характеру перевагу слід надавати зазначеному виду органозберігаючих оперативних втручань.

Реабілітаційні заходи, що застосовувалися у пацієнтів з ХОШ функціонального характеру, включали раціональне харчування, замісну ферментотерапію та психологічну реадаптацію.

Розроблена технологія індивідуальної комплексної медичної реабілітації, заснована на визначених патогенетичних особливостях інвалідизуючих морфофункціональних порушень, характерних для ДС, із застосуванням елементів психологічної реадаптації реабілітантів, показала більш високу ефективність, ніж традиційні реабілітаційні заходи для хворих та інвалідів унаслідок ХОШ.

Результати дослідження свідчать, що в обстежених пацієнтів з ХП спостерігалася зовнішньосекреторна недостатність ПЗ, яка носила "вибірковий" характер – протеолітична активність була підвищеною, а ліполітична – зниженою. Дослідження сучасного "золотого стандарту" зовнішньої секреції ПЗ – фекальної еластази-1 у хворих досліджуваної групи показало достовірне зниження її показників у порівнянні з контрольною групою: відповідно – 88 (78; 115) мкг/г та 255 (220; 270) мкг/г (р<0,01).

Застосування ультразвукового обстеження підшлункової залози показало, що можливості цього найпоширенішого методу в діагностиці паренхіматозного хронічного панкреатиту досить обмежені. Водночас цей метод є високочутливим та специфічним для діагностики органічних ускладнень хронічного панкреатиту – патології протокової системи підшлункової залози та порожнинних утворень в її паренхімі.

Ретроградна холангіопанкреатографія (РХПГ) була застосована в комплексній діагностиці органічної патології ПЗ в 40 хворих через три місяці після хірургічного лікування з приводу ускладнень гострого панкреатиту. Проведена РХПГ виявила у 18 (45,0%) з обстежених хворих стенози великого дуоденального сосочка, які супроводжувалися у всіх випадках гіпертензією й розширенням головної протоки ПЗ. У 4 хворих (10,0%) був виявлений вірсунгокалькульоз. У 4 (10,0%) випадках виявлені стенози супроводжувалися скритою жовчною гіпертензією, яка не проявлялася клінічно. У 2 (5%) пацієнтів був виявлений холедохолітіаз, який до цього не був діагностований іншими загальноприйнятими методами. Початкові кістозні зміни головної протоки, обумовлені гіпертензією, були діагностовані у 3 (13,0%) хворих.

Отримані дані при фракційному дослідженні секреції ПЗ і визначення ферментативного спектру її секрету та фекальної еластази-1 показали, що в переважної більшості обстежених спостерігалася зовнішньосекреторна недостатність ПЗ. Але виявлені функціональні порушення носили характер фракційної ферментативної дисфункції – у хворих спостерігалася гіперсекреція трипсину та α-амілази при одночасному зниженні продукції еластази та ліпази.

Радіонуклідне дослідження за розробленою технологією проведено в 42 хворих на ХП. За результатами радіонуклідної діагностики зовнішньосекреторних порушень не виявлено у 12 (28,6%) хворих, легкі й помірні порушення ліполітичної активності ПЗ виявлені в 19 (45,2%) випадках, важкі порушення – у 11 (26,2%) хворих. Важкі порушення всмоктувальної функції кишечнику були виявлені в 11 (26,2%) випадках. У 3 (27,3%) з цих хворих порушення всмоктування не супроводжувалося зниженням ліполітичної активності; у 3 (27,3%) випадках спостерігалися легкі порушення зовнішньої секреції ПЗ; у 3 (27,3%) осіб – виявлені помірні порушення ліполізу; у 2 (18,1%) хворих порушення всмоктування супроводжувалися важкими порушеннями зовнішньосекреторної ліполітичної активності ПЗ.

Результати дослідження свідчать про те, що у хворих на ХП спостерігається відносна недостатність антипротеолітичної системи, перш за все, у зв'язку з дещо нижчим рівнем активності α1-АТ у сироватці крові щодо здорових осіб (р<0,05). Водночас, при стимуляції секреції ПЗ у здорових осіб спостерігалася адекватна продукція інгібіторів – спочатку α1-АТ, а потім α2-МГ, а у хворих на ХП реакція антипротеолітичної системи на стимуляцію секреції була невідповідною – продукція основного інгібітору α1-АТ зменшувалася, що не в повній мірі компенсувалося надмірною продукцією α2-МГ. Разом із цим для хворих на ХП було характерним значне підвищення вмісту α1-АТ та α2-МГ у секреті ПЗ як у період функціонального "спокою" залози, так і під час стимуляції її секреції. Таке постійне регіонарне "напруження" антипротеолітичної системи може обумовлювати незбалансованість і неадекватність її функціонування в період активного травлення й секреції ПЗ протеолітичних ферментів.

Дослідження показників оксидантної та антиоксидантної систем у сироватці крові та секреті ПЗ у здорових осіб виявило значно нижчий рівень ТБКАП у базальному секреті, ніж у сироватці (р<0,01). У протилежність цьому активність СОД і ЗАОА у базальній порції секрету ПЗ значно перевищували сироваткові показники, відповідно, р<0,05 та р<0,01. Порівняльний аналіз концентрацій ТБКАП та активності СОД у секреті ПЗ показав, що у здорових осіб співвідношення СОД/ТБКАП у ІІ і ІІІ порціях секрету складало, відповідно, 3,4:1 і 3,5:1, тоді як у хворих з ХП – лише 1,5:1 і 1,4:1 (р<0,01), що свідчить про зниження компенсаторних можливостей регіонарної антиоксидантної системи у хворих на ХП.

Отримані дані доводять, що у хворих на ХП процеси ВРОЛ у клітинах ПЗ перебігають значно активніше, ніж у здорових осіб, як у функціонально "спокійному" стані ПЗ, так і під час активного її функціонування. У свою чергу, це призводить до накопичення токсичних продуктів ВРОЛ у ПЗ та, унаслідок їх екскреції, у кишечнику хворих на ХП з подальшим усмоктуванням і акумуляцією їх у печінці. Слід зазначити, що регіонарна активність процесів ВРОЛ у ПЗ хворих на ХП у період ремісії захворювання не знаходить свого відображення в показниках оксидантної системи сироватки крові. Одночасно спостерігалася відносна недостатність антиоксидантної системи. У здорових осіб ця система постійно перебуває в стані функціональної "надмірності" щодо оксидантної системи. У хворих на ХП у стадії ремісії виявлена відносна недостатність антиоксидантної системи, передусім на регіонарному рівні. У сироватці крові цих пацієнтів відмічається зниження показників ЗАОА у порівнянні із здоровими особами, а співвідношення СОД/ТБКАП залишається незмінним (р<0,01), тоді як протягом усього дослідження в секреті ПЗ це співвідношення у здорових осіб у 2,3 рази перевищувало показники, зареєстровані у хворих на ХП.

Результати дослідження дозволили визначити, що перехід гострого запального процесу підшлункової залози у хронічний безпосередньо був пов'язаний з розвитком вторинної імунної недостатності на фоні значної алергізації. Можливо припустити, що при цьому імунна система хворих переходила в новий стан, який можна характеризувати, як стан довготривалої підвищеної напруги. Це, у свою чергу, призводило до дисбалансу взаємозв'язків між клітинами імунної системи. Отримані дані свідчать про наявність значного дисбалансу основних показників гуморального імунітету в обстежених хворих на ХП. Значне підвищення показників ІgE у цих хворих у порівнянні з особами контрольної групи дозволяє визначити виявлені зміни як алергічний компонент у синдромі вторинної імунної недостатності. Не виключено, що цей стан пов'язаний з аутоімунною агресією, вірогідніше всього до тканин підшлункової залози, але це припущення потребує подальшого підтвердження.

Loading...

 
 

Цікаве