WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вульвовагініти у дівчат в різні вікові періоди статевого дозрівання ( етіологія, патогенез, діагностика, лікування та профілактика) (автореферат) - Реферат

Вульвовагініти у дівчат в різні вікові періоди статевого дозрівання ( етіологія, патогенез, діагностика, лікування та профілактика) (автореферат) - Реферат

При мікробіологічному дослідженні на 5-7 добу лікування в групі ІІ.2 тільки у 19 (25,3%) продовжували виділятись патогенні та умовно-патогенні мікроорганізми, а у групі І.2 – виділення патогенних штамів мікроорганізмів продовжувалось у 32 (39,5%) хворих. На 14 добу, тобто вже після проведених поетапних курсів загального та місцевого лікування, в групі хворих із традиційним лікуванням у 4 (4,9%) пацієнток продовжували висіватись штами патогенних мікроорганізмів в асоціації з мікст-інфекціями, що потребувало проведення повторного курсу загального та місцевого лікування.

    Нами встановлено статистично достовірну різницю (р0,05) між показниками IL-1в в сироватці крові хворих цієї групи на 14 добу лікування, коли в групі ІІ.2 він був меншим на 32,2% від початкового значення, а в групі І.2 – меншим на 10,0%. Така ж тенденція до швидшої нормалізації показника була характерною і для IL-6: на 14 добу лікування в групі І.2 він зменшувався на 6,3%, а в групі ІІ.2 – на 17,5% від показника до початку терапії (р0,05). Фактор некрозу пухлин-б мав чітку тенденцію до зниження і нормалізації в обох групах порівняння, проте в групі І.2 він зменшувався на 21,5%, а в групі ІІ.2 – на 51,6% від початкового рівня (р0,05). При визначенні рівня IgM у вмісті піхви встановлено, що вже на 14 добу лікування він суттєво знижувався в 18,5 рази порівняно з вихідним та був у 4,6 рази нижчим порівняно з групою хворих, у яких використовувався традиційний комплекс лікування (р0,01). Показник IL-1в зменшувався у обох групах відповідно на 12,5% та 35,2% від початкового значення, а в порівнянні між обома групами відмічено статистично достовірна різниця (р0,01), коли зменшення його рівня в групі ІІ.2 відбувалося в 1,3 рази швидше порівняно з групою І.2.

    При вивченні змін показників IL-1в, IL-2, IL-6, TNF-б у сироватці крові та sIgA, IgA, IgM, IgG, IL-1в у вмісті піхви через 1 та 3 місяці після лікування встановлена чітка закономірність до їх нормалізації в обох групах. Слід зазначити, що тільки через 3 місяці після лікування рівень IL-2 достовірно зменшився на 16,4% і 21,2% відповідно в групах І.2 та ІІ.2, а також спостерігалась стійка тенденція до нормалізації рівня TNF-б в бік його зменшення через 1 місяць після лікування (р0,005).

    IgМ через 1 місяць після лікування не виявлявся в жодній групі, що свідчило про відсутність гострого процесу в обох групах обстежених хворих. Величина IgА була в 1,2 рази меншою в групі із запропонованим лікуванням порівняно з групою традиційної терапії і на 15,9% меншою порівняно з показником до лікування (р0,05). Рівень IgG через 1 місяць мав чітку тенденцію до нормалізації в бік зменшення величини, що було статистично достовірно в групі із запропонованим нами комплексом лікування (р<0,01). Ця тенденція зберігалася і через 3 місяці після лікування.

    Встановлено, що через 1 місяць вміст IL-1 був в 1,4 рази меншим в групі із запропонованим комплексом лікування в порівняні із традиційним (р0,001). Через 3 місяці спостерігалась ще суттєвіша різниця у величині IL-1в у вмісті піхви. Так, у хворих ІІ.2 групи величина показника була в 1,5 раза менша, ніж в групі І.2, що також є статистично достовірним (р0,001).

    Аналіз клінічної ефективності запропонованого комплексного лікування вульвовагінітів у дівчат пубертатного віку показав, що клінічні прояви на 5 добу лікування значно зменшувались у 46 (71,9%) пацієнток. Була доведена доцільність використання розробленого комплексу лікування, яка на 10 добу лікування супроводжувалась відсутністю скарг у 95,3% хворих, а також відсутністю клінічних симптомів запальних процесів зовнішніх статевих органів та піхви у 96,8% обстежених хворих групи. В той же час, в групі дівчат-підлітків із традиційним комплексом лікування скарги з приводу вульвовагініту продовжували турбувати ще 18,6% пацієнток, а клінічна симптоматика мала місце у 38,6% хворих.

    Проведені на 5-7 добу мікробіологічні дослідження вмісту піхви продемонстрували відсутність збудників вульвовагініту у 90,6% хворих групи ІІ.3 та у 81,3% в групі І.3. На 14 добу лікування при мікробіологічному контролі була встановлена відсутність патогенної мікрофлори у 98,4% в групі ІІ.3 та у 91,5% в групі І.3.

    Визначення показників імунного статусу показало, що вже на 14 добу спостерігалось суттєве зниження IL-1в (68,93,1 пг/мл) порівняно з початковим рівнем (91,36,6 пг/мл) (р0,01) і через 1 місяць після лікування з переважанням позитивної динаміки в групі ІІ.3 (59,11,9 пг/мл) порівняно з показником в групі І.3 (72,32,8 пг/мл). При вивченні змін IL-2 встановлено в групі ІІ.3 суттєве зниження його рівня до 126,38,3 пг/мл порівняно з початковим 150,611,3 пг/мл до лікування (р0,05).

    Дослідження рівня одного із центральних регуляторів імунітету - IL-6 дозволило встановити статистично достовірне його зниження вже на 14 добу лікування у хворих дівчат ІІ.3 групи від 78,26,2 пг/мл до 58,94,2 пг/мл (р<0,05).

    Слід зазначити, що достовірне зменшення даного цитокіну в групі дівчат із традиційним лікування вульвовагініту відбувалось тільки через 1 місяць.

    Вивчаючи динаміку змін TNF-б встановлено статистично достовірне (р<0,001) зменшення його на 14 добу лікування в групі ІІ.3 (24,63,2 пг/мл) порівняно з показником до лікування (52,65,8 пг/мл), а також через 1 місяць після лікування на 74,8% та через 3 місяці на 85,6% (р<0,01). В групі І.3, хоча і було зменшення величини даного цитокіну через 14 днів на 27,7%, проте це значення є статистично не достовірним.

    Також відмічено статистично достовірне зниження рівня на 11,9% (р<0,01) sIgА на 14 добу лікування в групі дівчат ІІ.3, а порівняно із показником даного імуноглобуліну в групі І.3, він був в 1,1 рази меншим (р<0,05). В групі І.3 зниження його рівня було статистично достовірно (р<0,001) тільки через 3 місяці після лікування. Суттєва різниця між двома групами спостерігалась і при вивченні рівня IgА у вмісті піхви. Протягом усього періоду дослідження відмічалась статистично достовірна різниця між його значеннями (р<0,001) з перевагою до швидшої нормалізації в бік зменшення показника у групі ІІ.3. Чітким доказом відсутності прогресування запального процесу є статистично достовірне зниження IgМ на 14 добу лікування та повна його відсутність через 1 місяць після терапії, що спостерігалось в обох групах.

    Порівнюючи динаміку вмісту IL-1 в кожному періоді обстеження, було встановлено статистично достовірні зміни рівня даного цитокіну (р<0,001) на доказ ефективності запропонованого лікування. Так, уже через 14 днів лікування вміст його зменшувався в 2,2 рази в групі ІІ.3 та в 1,5 рази в групі І.3 і через 1 місяць після лікування його величини були в 3,1 рази меншими в групі ІІ.3 та в 2,2 рази в групі І.3. Дослідження рівня IL-1в через 3 місяці після лікування засвідчило його зменшення на 69,4% порівняно з початковим показником до лікування в групі І.3 та повну нормалізацію, відповідно до показника в контрольній групі, у дівчат, які отримували розроблене лікування.

    Таким чином, клінічна ефективність розробленого комплексного загального та місцевого лікування вульвовагінітів у дівчат нейтрального періоду становила 98,8%, в препубертатному періоді – 97,3% та в пубертатному – 96,8%; нормалізація мікробіоценозу піхви на 7 добу відбувалася відповідно у 96,2%; 74,7% та 90,6% обстежених дівчат та показників загального і місцевого імунітету – через 3 місяці.

ВИСНОВКИ

В дисертації представлено нове вирішення наукового напрямку важливої проблеми сучасної гінекології щодо збереження репродуктивного здоров'я дівчат із запальними захворюваннями зовнішніх статевих органів в різних вікових періодах на підставі встановлення патогенетичних особливостей розвитку вульвовагінітів у взаємозв'язку з порушеннями імунного статусу, мікробіоценозу піхви та цитоморфологічних показників шляхом удосконалення методів діагностики, розробки і впровадження комплексу лікувально-профілактичних заходів.

1. Проведені комплексні клініко-параклінічні обстеження хворих на вульвовагініт довели, що ця патологія має різнобічний характер перебігу у нейтральному, препубертатному та пубертатному періодах, що зумовлено віковими особливостями імунного статусу, становленням стероїдогенезу в яєчниках, зростанням із віком контамінації статевих шляхів умовно-патогенною мікрофлорою, що потребує нової терапевтичної тактики, яка полягає в обмеженні використання антибіотиків та корекції імунологічного гомеостазу з відновленням нормобіоценозу організму дівчини.

2. Дані ретроспективного аналізу гінекологічної захворюваності у дівчат від народження до 18 років на Буковині свідчать про зростання кількості цієї патології за останні роки в 1,8 рази. Запальні захворювання геніталій складають 40% серед усієї гінекологічної патології, а питома вага вульвовагінітів зросла від 25,4% до 35,9% випадків, що є значимою медико-соціальною проблемою в сучасних умовах.

3. До найбільш поширених чинників ризику виникнення вульвовагінітів у дівчат всіх вікових груп відносяться як наявність "перинатального" сліду (48,3%) так і висока частота екстрагенітальної патології (сечовивідної системи – 39,2%, хронічних захворювань органів дихання – 34,9%, органів травлення – 35,4%, гельмінтних інвазій -12%) та гострих респіраторно-вірусних інфекцій (42,2%).

Loading...

 
 

Цікаве