WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування факторів нуклеїнової природи для діагностики, лікування та профілактики судинних захворювань головног - Реферат

Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування факторів нуклеїнової природи для діагностики, лікування та профілактики судинних захворювань головног - Реферат

Заслуговує на увагу той факт, що саме в останньому випадку при комп'ютерно-томографічному обстеженні хворих виявлялись дрібновогнищеві зміни речовини мозку. Напевно, вони і є морфологічним субстратом залишкового неврологічного дефіциту. Частота виникнення судинних епізодів у хворих також була різною. У 8,7% спостережень напади розвивались з інтервалом понад рік, тобто належали до дуже рідких. У 25,9% хворих вони повторювались не частіше двох разів на рік. Майже у половини пацієнтів (45,4%) МПМК виникали часто, по декілька разів протягом року. У інших хворих (20%) спостерігались дуже часті напади – декілька протягом одного дня.

У 73,9% хворих з ІІ судинний епізод розвинувся за наявності цереброваскулярної патології. Лише в четвертій частині спостережень (26,1%) ІІ був дебютом судинного ураження мозку.

Аналіз результатів досліджень показав наявність у 74% хворих поєднаного ураження екстракраніальних судин у різних комбінаціях — поодинокі й множинні стенози (61%), іноді з оклюзією судини (23%), нерівність інтими (47%), перегини і звивистість артерій (23%), нерідко зі септальним стенозом (14%). Патологія інтракраніальних судин траплялась у меньшого числа хворих (32%).У деяких із них (77%) вона мала вигляд стенозу, у інших (23%) — закупорки тієї або іншої церебральної судини.

Синдромологічний аналіз наших спостережень виявив, що із 103 обстежених хворих (58,3%) мали клінічну картину порушення кровообігу в судинах каротидного басейну, (39,1%) — у судинах вертебробазилярної системи і у (12,6%) пацієнтів виявлялись ознаки одночасного включення у процес судин обидвох цих систем. Серед 62 обстежених хворих на гострий ішемічний інсульт у (6,0%) визначались обширні вогнища ушкодження, у (25,4%) — великі вогнища, у (31,3%) — середні та у (23,9%) — малі вогнища ішемічного ураження мозку. У деяких хворих (13,4%), незважаючи на типову клінічну картину інсульту, вогнищевих змін речовини мозку при КТ виявлено не було. Як правило, це були хворі зі стовбуровою локалізацією процесу, яка, як відомо, мало доступна для КТ-верифікації.

Тромботичні інфаркти мозку мали місце у 47,4% хворих, а випадки ішемічних інсультів, які розвинулись за відсутності повної оклюзії провідної судини склали 52,6% хворих.

Перебіг захворювання в найбільш ранні його строки у 54% випадків характеризувався відносно повільним наростанням вогнищевих неврологічних симптомів протягом декількох годин або одного-трьох днів. У 9,2% хворих в цілому прогресуючого розвитку захворювання спостерігалось коливання ступеня вираженості певних симптомів, тобто мав місце "ундулюючий" тип розвитку інсульту. У 36,8% випадків виникнення захворювання було апоплектиформним, коли неврологічні симптоми з`являлись майже блискавично і одразу ж були різко виражені.

Повний регрес усіх порушених функцій з мінімальним залишковим дефіцитом у рефлекторній сфері спостерігали у 22,4% хворих. При цьому відновлення дефекту протягом 21 доби, тобто в строки, характерні для "малого" інсульту, відбулося у 11,8% хворих Значне поліпшення стану з поверненням можливості самообслуговування і частковим відновленням працездатності було досягнуто у 42,1% хворих.

У групі хворих на АТ без цереброваскулярних змін мало місце достовірне зниження концентрації РНК (р<0,001) і підвищення рівня ДНК та активності ДНК-зи І (р<0,001 i p<0,05 відповідно) у порівнянні зі здоровими людьми. У хворих на АГ без цереброваскулярних проявів зміни кількісного складу нуклеїнових кислот і активності нуклеаз в сироватці крові були менш вираженими і торкались тільки рівня РНК і сумарних нуклеїнових кислот, який був достовірно знижений по відношенню до аналогічних показників у здорових людей (р<0,001). Рівень РНК у сироватці крові хворих на ППЦВХ був достовірно нижчим від його нормального значення (p<0,001). Таку ж направленість мали зміни сумарного вмісту нуклеїнових кислот (p<0,01). Достовірно підвищувалася активність ДНК-ази I – (p<0,01) і РНК-ази II – (p<0,001). У зв'язку з різнонапрямленими змінами вмісту нуклеїнових кислот і активності нуклеаз їх співвідношення у хворих на ППЦВХ істотно змінювалися в порівнянні з такими у здорових людей. Так, коефіцієнт К-1 у групі хворих складав 46% від його нормального рівня (p<0,001), К-2 — 30% від контрольного значення (р<0,01). Таким чином, основною закономірністю змін кількісного спектра нуклеїнових кислот і активності нуклеаз сироватки крові при найбільш ранній формі цереброваскулярної патології — ППЦВХ є зниження їх сумарного вмісту, а також рівня РНК і активності кислої рибонуклеази. Визначався більш виражений дефіцит сумарного вмісту нуклеїнових кислот і рівня РНК у порівнянні з їх кількісним складом при АГ (p<0,001). У хворих даної групи достовірно вищою були активність ДНК-ази I (p<0,01) і ДНК-ази II (p<0,001), а також достовірно, в порівнянні з хворими на АГ, знижувалася активність РНК-ази I (p<0,001). Таким чином, виникнення на фоні загального судинного захворювання ППЦВХ, пов'язані з поглибленням вже наявного розбалансування нуклеїнового гомеостазу і формуванням дефіциту РНК і рибонуклеаз, які беруть участь у синтезі клітинного матеріалу з відновленням зруйнованих структур. У хворих на ДЕ вміст нуклеїнових кислот і активність нуклеаз у сироватці крові істотно відрізнялись від таких показників у здорових людей. Рівень ДНК та РНК був достовірно зниженим (р<0,001). Сумарний вміст нуклеїнових кислот, активність РНК-ази ІІ та РНК-ази І були нижчими від норми. Найбільш значним в цій групі було зростання активності ДНК-ази І, яка переважала контроль в чотири рази (р<0,001). Різноспрямовані зміни рівня нуклеїнових кислот і активності нуклеаз призводили до змін коефіцієнтів, які характеризували їх співвідношення. Коефіцієнт К-2 був достовірно нижчим норми (р<0,001). У спинномозковій рідині цих хворих виявлялися ті ж закономірності зміни вмісту нуклеїнових кислот і активності нуклеаз, що і в сироватці крові. Так сумарний вміст нуклеїнових кислот у спинномозковій рідині хворих на ДЕ був достовірно нижчим, ніж у здорових людей (р<0,01). Рівень РНК був на 20% нижчий, ніж його концентрація в нормі, а кількість ДНК у лікворі хворих даної групи складала тільки 50% відповідного значення у контролі (р<0,02). Найбільш типові риси змін кількісних характеристик нуклеїнового гомеостазу при ДЕ: підвищення активності ДНК-аз та зниження активності РНК-аз при загальному падінні базового рівня нуклеїнових кислот.

Зіставлення особливостей зміни кількісного складу нуклеїнових кислот і активності нуклеаз у сироватці крові й спинномозковій рідині у хворих на ДЕ дозволили виявити їх залежність від таких клінічних характеристик захворювання, як його тяжкість, тип перебігу і темпи прогресування. Так, у хворих з І стадією ДЕ в сироватці крові визначалося достовірне переважання величини співвідношень між РНК/ДНК, РНК-азами/ДНК-азами в порівнянні з пацієнтами, які мали більш тяжкі прояви захворювання. Коефіцієнт К-І на ранніх етапах захворювання був 4,20,2, тоді як у хворих на II і III стадії хвороби його значення становили відповідно 3,200,13 (р<0,01) і 3,59+0,13 (р<0,001). Величина К-2 у пізніх періодах захворювання знижувався до 1,980,19 (р<0,01). Тільки коефіцієнт К-З, який у хворих на ДЕ І стадії був знижений (2,590,32) поступово підвищувався в подальших періодах захворювання до 7,480,87 (р<0,001). При дослідженні спинномозкової рідини у хворих цієї групи також виявлялася різниця кількісного спектра нуклеїнових кислот і активності нуклеаз залежно від тяжкості перебігу процесу. Виявлені достовірні відмінності в концентрації ДНК у пацієнтів з ДЕ II стадії, вміст ДНК у лікворі яких становив 0,430,1 мг/л, тоді як її рівень у більш пізній фазі захворювання досягав 0, 870,2 мг/л (р<0.02). На цьому етапі хвороби підвищувалась також сумарна кількість нуклеїнових кислот у лікворі в порівнянні з такою на попередній стадії процесу (відповідно 2,120,16 і 1,410,13 мг/л, р<0,05).

Таким чином, з прогресуванням ДЕ та збільшенням вираженості неврологічного дефіциту наростала концентрація ДНК і активність ДНК-аз, зменшувався вміст РНК і активність рибонуклеаз, що свідчило про дальше підвищення інтенсивності процесів деструкції й дезорганізації нервових клітин.

Крім того нами було з'ясовано, що при неухильно прогресуючому розвитку ДЕ вміст у сироватці крові РНК був достовірно нижчим, ніж при пароксизмальному перебігу захворювання (відповідно 129,95,8 і 182,519,3 мг/л, р<0,001). Тобто, у хворих з безперервним прогресуванням захворювання процес відбувався в умовах більш вираженого дефіциту РНК.

Виявлений взаємозв'язок змін кількісного спектру показників нуклеїнового гомеостазу і темпів прогресування захворювання. На основі аналізу анамнезу і даних спостережень у стаціонарі виділили із загальною числа хворих дві підгрупи. В першій з них усі терапевтичні заходи щодо стабілізації процесу виявилися малоефективними, а у другій – вдалося домогтися навіть деякого регресу патологічних проявів. У пацієнтів першої підгрупи в сироватці крові відмічалося зниження концентрації РНК і підвищення концентрації ДНК (120,36,7 і 82,32,4 мг/л відповідно, р<0,01) на фоні вираженого їх сумарного дефіциту (2034,5 мг/л, р<0,001). Спостерігалось достовірне підвищення ДНК-азної активності (ДНК-аза І — 10,42,1 і ДНК-аза ІІ — 9,31,2 мО/мл, р<0,05) і зниження активності рибонуклеаз (РНК-аза І — 13,51,9 і РНК-аза ІІ — 10,51,7 мО/мл, р<0,05). У другій підгрупі хворих порушення вмісту нуклеїнових кислот у сироватці крові було більш рівномірним. Так, рівень РНК у них складав 192,47,6 мг/л (р<0,02), а сумарний вміст нуклеїнових кислот — 249,47,2 мг/л (р<0,05). Нуклеазна активність у сироватці крові пацієнтів цієї підгрупи була дещо інакшою. Значно зростала активність лужних нуклеаз (ДНК-аза ІІ — 9,3+0,6 і РНК-аза ІІ — 18,9+0,2 мО/мл, р<.0,05) і зменшувалась концентрація кислих нуклеаз (ДНК-аза І — 3,00,2 і РНК-аза І — 14,20,3 мО/мл, р<0,02). Зазначені зміни кількісного складу нуклеїнового гомеостазу відповідним чином відбивалися на величині їх співвідношень. Коефіцієнт К-І у хворих першої підгрупи був достовірно нижчий цього показника у пацієнтів другої підрупи (3,80,2 і 6,60,5 відповідно, р<0,01). Достовірною в цих підгрупах була різниця коефіцієнтів К-З: у першій він був 1,30,13, у другій – 2,110,15 (р<0,05). У спинномозковій рідині цих хворих істотною виявилася різниця вмісту ДНК. Так, у спостереженнях з безперервним прогресуванням процесу її величина досягала 0,050,02мг/л, а у хворих, лікування яких мало ефект, вміст ДНК у лікворі становив 0,280,01 мг/л (р<0,01). При порівнянні в цих підгрупах пацієнтів показників нуклеазної активності в сироватці крові й спинномозковій рідині між ними виявлявся тісний кореляційний зв'язок. Причому ця кореляційна залежність стосувалася не тільки загальної напрямленості змін їх кількісних характеристик у різних біологічних рідинах, але поширювалася також і на ступінь вираженості цих змін. Зміни нуклеїнового гомеостазу у хворих ДЕ показали його взаємозв'язок з особливостями клінічних характеристик захворювання. У хворих з відносно сприятливим розвитком захворювання (протягом трьох років з часу появи перших його симптомів патологічні прояви наростали незначно і вкладалися в характеристику І стадії захворювання) вміст нуклеїнових кислот і активність нуклеаз у сироватці крові й лікворі були нижчими норми, а процеси репарації переважали над процесами деструкції клітинного матеріалу. У хворих на ДЕ ІІІ ст. з грубим неврологічним дефіцитом, який розвинувся протягом співставного періоду в результаті прогресування захворювання спостерігається глибоке розбалансування нуклеїнового гомеостазу з вираженою недостатністю його репаративної ланки. Тобто, більш легка форма захворювання протікала в умовах більш чіткої диспропорції кількісного складу нуклеїнових кислот та активності нуклеаз, і навпаки при злоякісному розвитку процесу спостерігався грубий дисбаланс вмісту ДНК і РНК та нуклеазної активності. Крім клініко-біохімічних характеристик судинного ураження мозку, було простежено залежність патохімічних зрушень факторів нуклеїнової природи при ДЕ від особливостей клінічних параметрів фонового судинного захворювання, зокрема з ступенем поширення атеросклеротичного ураження магістральних артерій голови і судин мозку. У хворих без чітких структурних змін цереброваскулярної системи, в порівнянні з пацієнтами, які мають ознаки множинного, поєднаного ураження, визначалися більш високі співвідношення між РНК і ДНК, а також між нуклеазами різнонапрямленої дії. При наявності АТ певне значення щодо рівня кількісних характеристик факторів нуклеїнової природи мав ступінь підвищення артеріального тиску. Ці відмінності переважно стосувалися нуклеазної активності. Так, коли "робочий" систолічний артеріальний тиск був в межах 140-159 мм рт. ст. активність ДНК-ази І складала 3,00,04 мО/мл, а при більш вираженій АГ з рівнем АТ (160-199 мм рт.ст.) – 4,80,09 мО/мл (р<0,01). При помірному підвищенні діастолічного артеріального тиску (90-100 мм рт.ст.) активність РНК-ази ІІ у сироватці крові була достовірно вища, ніж при діастолічній гіпертензії, яка перевищувала 100 мм рт. ст. (18,30,19 і 12,110,15 мО/мл, р<0,01). Відповідно змінювалися коефіцієнти співвідношень РНК-аз і ДНК-аз. Таким чином, зміни кількісного складу нуклеїнових кислот і активності нуклеаз при ДЕ, яка розвинулася на основі АГ, АТ або їх поєднання, характеризувалися зниженням їх загального рівня за рахунок зменшення вмісту ДНК, РНК, активності рибонуклеаз і збільшення активності дезоксирибонуклеаз. Цей дисбаланс у системі факторів нуклеїнової природи тісно корелював із тяжкістю клінічних проявів захворювання і особливостями його перебігу. Певне значення для розвитку патохімічних порушень в досліджуваній системі у цієї категорії хворих мали такі параметри етіологічних судинних процесів, як поширеність атеросклеротичного ураження цереброваскулярної системи і вираженість АГ.

При МПМК у вигляді ТІА в період судинного епізоду в цілому по групі мало місце достовірне підвищення вмісту в сироватці крові ДНК, РНК, їх сумарного рівня. Але ступінь вмісту певних нуклеїнових кислот у цих хворих різнився. Так, рівень ДНК перевищував відповідні значення у здорових людей на 137%, тоді як РНК — на 7%. Більш вираженим було збільшення концентрації сумарних нуклеїнових кислот — (на 23%). Концентрація лужних нуклеаз зростала на 11% щодо ДНК-ази II і 16% щодо РНК-ази II. Поряд з цим спостерігався приріст активності кислих нуклеаз. Якщо активність РНК-ази I у період минущої ішемії мозку зростала на 31%, то концентрація ДНК-ази I перевищувала аналогічну величину в контролі майже удвічі. Подібні зміни кількісного складу нуклеїнових кислот і активності нуклеаз були виявлені при дослідженні спинномозкової рідини хворих на ТІА. За спрямованістю ці патохімічні порушення у хворих на МПМК були схожі з такими при ішемічному інфаркті мозку.

Loading...

 
 

Цікаве