WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. (автореферат) - Реферат

Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. (автореферат) - Реферат

У І пол. 80-х р. в основних рисах завершується формування соціології мистецтва в Україні (соціальний статус і призначення мистецтва – О.Лановенко, система функціонування і розвитку мистецтва та предмет соціології мистецтва – О.М.Семашко та ін.). ІІ пол. 80-х р. пов'язана з суттєвими зрушеннями в соціомистецьких дослідженнях у період перебудови, емпіричними пошуками змін в художньому житті на матеріалі галузевих соціологій мистецтва (соціологія літератури, театру та ін.), визначенням взаємозв'язку мистецтва і ціннісних орієнтацій особистості (Р.Шульга).

У 90-х р. відбувається поглиблення вивчення синтезу соціоестетичного та соціологічного аналізу у працях естетиків Інституту філософії НАН України (В.Мазепа, К.Шудря, Р.Шульга та ін.). Досліджується соціологія мистецтва в структурі міжпредметних зв'язків (В.Гриб), розкривається зміст формування соціології художньої культури та риси складання нової соціально-художньої реальності, на емпіричному матеріалі визначаються особливості соціології естетичного виховання, соціологічні виміри художньої культури в системі дозвілля, інституалізуються різновиди соціології мистецтва (соціологія театру, соціологія літератури та ін.)

З'ясовано, що у 80-х р. склалася категоріальна система соціології мистецтва, її предмет, а близкість її в процесі формування до естетики зумовили прагнення дослідників фіксувати художню специфіку мистецтва соціологічними засобами, формувати "естетичну" соціологію.На сьогодні соціологія мистецтва знаходиться у стані трансформації її в соціологію художньої культури. Певна увага починає приділятися історії, становленню і розвитку галузей соціології мистецтва в Україні.

Придослідженні соціологія літератури розкривається історія її формування і розвитку як різновиду соціології мистецтва, який постає у взаємодії багатьох її розгалуджень (літературна соціологія, бібліотечна соціологія, соціологія літературного виховання, соціологія видання, поширення та колекціонування літератури та ін.). Проаналізовано її шлях від протосоціології ХVІІІ-ХІХ ст. до її предметного самовизначення у 20-і р. ХХ ст. і в основному, завершення формування у 80-і р. ХХ ст.

На основі проведеного аналізу джерел встановлено, що перші емпіричні соціологічні дослідження читача художньої літератури в Україні були проведені у 1866 р. та продовжуються у 80-х р. ХІХ ст. (Х.Алчевська, М.Павлик) аж до початку ХХ ст. (Б.Грінченко). Вагомим був внесок в соціологічне осмислення літератури М.Сумцова, О.Потебні, Лесі Українки, І.Франка. З'ясовано важливу і недооцінену роль М.Грушевського в обгрунтуванні необхідності зміщення центру дослідження історії словесності від філологічних до соціологічних наук, розкритті змісту соціологічного трактування літератури та вивченні її впливу на суспільство, дослідженні історії літератури в складі історії культури, що дає необхідні підстави вважати його одним із засновників соціології літератури в Україні.

Показано, що у 20-х р. одночасно складаються і взаємодіють різні види соціологічного знання про літературу та її рівні, закладаються основи не тільки літературознавчої соціології (О.Білецький, О.Полторацький, Б.Якубський та ін.), а й бібліотекознавчої соціології та соціології літератури в цілому (Кабінет вивчення читача – Д.Балика, К.Довгань, В.Іванушкін, Н.Фрідьєва та ін.). Утверджується нова методологія і методика, категоріальна система соціології літератури, які підкріплюються емпіричними масштабними дослідженнями. У 20-х р. ХХ ст. в Україні склалась доволі розвинена система соціології літератури, яка відновилась у 60-і р. (М.Захарченко, Г.Сивокінь тв ін.) як у формі бібліотечної соціології, так і літературної. У 70-і р. продовжується розвиток літературної соціології і посилюється утвердження соціології літератури (Г.В'язовський, Р.Громяк, М.Ігнатенко, Г.Сивокінь) при домінуючій ролі соціологів-літературознавців. Бібліотечна соціологія художньої літератури інтенсивно розвивається з 60-х р. З 1969 р., після утворення науково-дослідних підрозділів в обласних бібліотеках, із кожним новим десятиліттям вона поглиблює свої розробки, приділяючи значну увагу трансформаціям і функціонуванню української художньої літератури у 90-і р. (С.Зворський, В.Медведєва, Т.Новальська, О.Пилипченко, З.Савіна, В.Студенкова) і набуваючи рис соціології літератури. Вивчається система взаємовідносин письменника, критика і читача у 60-90-і р. (Г.Сивокінь, О.Семашко). Сформувався напрямок літературно-рецептивної соціології (Р.Громяк, Г.Сивокінь та ін.). Соціологія літератури, маючи своїм предметом динаміку соціально-літературної реальності, стає однією з найбільш розвинених галузевих соціологій мистецтва в Україні, продовжуючи також розвиватись у формах бібліотечної і літературознавчої соціологій.

Соціологія театрурозглядається як одна з розвинених галузевих соціологій мистецтва, яка зароджується в Україні на поч. ХХ ст. і набуває найбільш інтенсивного свого розвитку, зосереджуючись насамперед, на вивченні глядача, у 20-і р. ХХ ст. Цей період виділяється майже одночасним існуванням розгалуджень протосоціології театру та театральної соціології, які переростали у соціологію театру і характеризувалися зосередженістю на завданні формування нової театральної аудиторії у зв'язку з розвитком нового мистецтва. У роботі доведено, що соціологія театру в Україні сформувалася під визначальним впливом концепції Л.Курбаса, реалізованої не тільки театральним об'єднанням "Березіль", але і в дослідженнях, які проводились у театрах Одеси, Дніпропетровська, Харкова. З'ясовано, що за участі Л.Болобана, Л.Предславича, П.Руліна, Ю.Смолича та ін. відбувається розширення тематики досліджень у межах всієї театральної системи, яка охоплювала сільського глядача і театральну самодіяльність, явище самодіяльної "теакритики", ефективність втручання глядача в театральний процес. Соціотеатральні дослідження активно впливали на театральний процес. Соціологія театру інституалізується і досягає у 20-і р. високого рівня, хоч її досвід ще цілком не освоєний наукою і практикою досьогодні (А.Лягущенко). У 60-і р. поновлення соціологічних досліджень театру відбувається як шляхом соціологічної орієнтації у підготовці спеціалістів з організації, планування та управління театральною справою у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (І.Безгін) та із допомогою спорадичного вивчення театральної публіки (Запоріжжя, Чернівці, Київ).

У 70-і р. соціологія театру інституціонально формується (секція соціологічних досліджень театру при Українському театральному товаристві, а з 1975 р. Рада з питань економіки, соціології і організації театру, лабораторія організації творчих процесів Міністерства культури України – І.А.Зазюн), складається емпірична основа її розвитку на базі досліджень глядача та наукової організації театрального процесу. У 80-і р. відбувається поворот досліджень до цілісного вивчення театрального життя в Україні, до їх зв'язку з практикою, вивчення динаміки соціокультурних змін в українському театрі. Вивчається роль театру в соціалізації молоді (С.Паламарчук). Завершується в основних рисах формування соціології театру як самостійної галузевої соціології, предметом якої постає нова театрально-художня реальність і її показники.

У 90-і р. за єдиною програмою продовжується порівняльне дослідження динаміки соціокультурних показників діяльності українських драматичних театрів, розпочате у 80-і р. (І.Безгін, В.Ковтуненко, О.Семашко). В ці роки Н.М.Корнієнко розкриває соціокультурне підгрунття постмодерністських тенденцій в українському театрі 80-90-х р. ХХ ст., продовжуються дослідження публіки та нового соціокультурного контексту. В ці роки завершується формування соціології театру.

Аналізуючи шляхи розвитку соціології музикирозглядається зародження соціологічного підходу в етнографії і етномистецтвознавстві, соціокультурні виміри в етномузикології та становлення і розвиток соціології музики в Україні 20-90-х р. ХХ ст. Установлено, що застосування соціологічних методів в етнології і фольклористиці сягає ХVІІІ ст., продовжується в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (М.Дикарів, М.Сперанський), а загальне соціологічне бачення фольклору складається на початку ХХ ст. у працях представників історико-порівняльного напрямку –В.Гнатюка, К.Квітки, Ф.Колеси, І.Франка, У 20-і р. ця традиція подовжується у творчості К.Грушевської, О.Курило, і діяльності Комісії з історичної пісенності та Культурно-історичної комісії Академії наук України. Значний внесок у соціологічну етномузикологію 70-90-х р. зроблено С.Й.Грицею, яка й досьогодні очолює цей напрямок. У цілому в 20-і р. пропонуються системні соціологічні підходи до аналізу української музичної культури, які кристалізуються у період протосоціології музики в соціологічний напрямок в музикознавстві і виходять за межі протосоціології, формуючи значною мірою соціологію музики (М.Грінченко, В.Довженко Б.Манжес, Б.Нейман, Я.Полфьоров та ін). Соціомузичних емпіричних досліджень проводилося порівняно з театром, значно менше, і вплив їх на мистецьке життя був не таким вагомим. У 20-і р. відбувається перехід від протосоціології музикм до музичної і музикознавчої соціології, але власне соціологія музики як галузева соціологія цілком не сформувалась. У роботі показано, що відновлення соціологічних підходів у музикознавстві відбуваєтьсч з кін. 50-х р., а з 60-х р. практикуються соціологічні емпіричні дослідження в межах соціології дозвілля, способу життя шляхом вивченя функцій музики у суспільстві.

Loading...

 
 

Цікаве