WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. (автореферат) - Реферат

Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. (автореферат) - Реферат

Проведений аналіз має методологічне значення для розкриття формування, специфіки і засад дорадянської, радянської і пострадянської соціології мистецтва. У роботі розкрито, що зародження соціології мистецтва в Росії (період протосоціології) відбувається в кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Інтенсивне становлення і розвиток соціології мистецтва в 20-х р. ХХ ст., на відміну від західної, відбувається в нових соціальних умовах попиту на соціологічні дослідження, породжених новою соціокультурною реальностю. У роботі обгрунтовується положення, що в 20-і р. ХХ ст. при певному домінуванні в соціології мистецтва соціологічного редукціонізму, на відзнаку від західної соціології, одночасно існував інституціональний підхід і значно розвивалась емпірична соціологія, які взаємно збагачували один одного. В нових соціальних умовах соціомистецькі дослідження характеризуються ідеологічно-прагматичною направленістю. Показано, що при певних спрощеннях і однобічності, концепція соціології мистецтва Г.В.Плеханова не може бути віднесена, як вважають окремі автори, до передісторії соціології мистецтва, а є однією із розвинених на той час теорій. Соціологічний ідеологічно-класовий підхід стає всезагальним не тільки в мистецтвознавстві, але і в естетиці. При певних недоліках емпіричних досліджень мистецтва 20-х р. їх рівень в цілому не може бути трактованим як вульгарний, бо в ці роки, за визначенням С.М.Плотнікова, соціомистецькі дослідження в Радянському Союзі значно випереджували подібні розвідки в Західній Європі і США.

У роботі розкрито, що практично-перетворювальна спрямованість суспільства стимулювала розвиток прикладних досліджень в соціології мистецтва, вела до трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, певного відриву соціологічної практики від теорії. Розкрито, що у 20-і р. відбувався надзвичайно інтенсивний розвиток соціології мистецтва у її важливіших напрямках, перехід від протосоціології до власне соціології мистецтва і соціології художньої культури у її галузевих різновидах, переважно емпіричного спрямування.

30-і р. ХХ ст. характеризуються спробами доповнення до класовості нової ідеологічної функції мистецтва на базі народності. З ІІ пол. 50-х р. в Росії відновлюються теоретичні обгрунтування соціології мистецтва, а в 60-х р. розпочинаються її емпіричні дослідження.

В 60-80-і р. ХХ ст. теоретична і емпірична соціології мистецтва СРСР, хоч і визначаються у своїх галузевих різновидах, але багато в чому розвивались незалежно одна від одної. В 70-х – поч. 80-х р. ХХ ст. в СРСР відбувається розширення предмета соціологічних досліджень, формується інституційна структура галузевих соціологій мистецтва, в межах яких набувають єдності теорії середнього рівня та емпіричні дослідження, в характерних для 80-х р. масштабних системних комплексних дослідженнях регулятивно-управлінського спрямування.

Подано аналіз специфіки цих досліджень, набуття соціологією мистецтва в СРСР вже з 60-х р. рис соціології художньої культури, а у 70-80-х р. нових культурологічних вимірів і функцій. У 90-і р. ХХ ст. у пострадянський період відбувається певний спад у її розвитку, пов'язаний з новою епохою розвитку суспільства, формуються нові галузі знань (соціологія економіки мистецтва та ін.), долається однобічность марксистської методології.

У роботі визначаються методологічні засади дослідження розвитку соціології мистецтва в Україні, етапи становлення соціології мистецтва на Заході і в СРСР, критерії сформованості соціології мистецтва, характер і зміст її міжпредметних зв'язків, її різновиди від філософсько-естетичної до галузевої соціології мистецтва, аналізуються існуючі визначення предмета соціології мистецтва і її концепції (Ю.М.Давидов, В.О.Конев, А.Л.Куклін, Л.І.Новожилова, Ю.В.Перов).

Як висновок розділу обгрунтовується, що об'єктом соціології мистецтва є соціально-художня сфера, а предметом – соціально-художня реальність. Основу функціонування соціально-художньої сфери складає система "художнє виробництво-художня потреба-художнє споживання", у якій художня потреба виконує системоорганізуючу роль. Художня діяльність розглядається в системі соціально-художніх відносин основних (митець, публіка, критика) і неосновних її суб'єктів та у взаємодії з інститутами художньої сфери, які й формують певний рівень художньої культури, соціально-художнє середовище, ціннісно-регулятивну систему та її різновиди. Соціально-інституціональна складова забезпечує рівень функціонування художньої культури. На основі такого підходу аналізується формування української соціології мистецтва.

Третій розділ "Особливості становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні в 20-90 рр.)", який складається з двох підрозділів, охоплює не тільки загальні проблеми, але й різновиди соціології мистецтва у їх історичному становленні. При вивченні загальних проблем становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні в ці роки розглядається соціально-культурний контекст історичного розвитку соціології мистецтва в Україні, шість ознак її сформованості та основні періоди її розвитку. З'ясовано, що період до 20-х р. ХХ ст. стосовно формування соціології мистецтва характеризується як цілісно не визначений; 20-м р. притаманна трансформація протосоціології мистецтва у власне соціологію мистецтва і її галузі; 30-50-і р. – це соціоідеологізований період на базі принципу народності, коли спадкоємний розвиток соціології мистецтва був перерваний; 60-і р. – період відновлення емпіричних досліджень соціології мистецтва; 70-80-і р. ХХ ст. – час її найбільш інтенсивного розвитку, поєднання теоретичних і емпіричних досліджень і в основному формування соціології мистецтва як самостійної галузевої соціології. ІІ пол. 80-х років (період перебудови) визначається як час соціальних експериментів і нових методологічних пошуків. У 90-і р. в основному завершується інституціалізація соціології мистецтва в Україні на широкій методологічній основі та пошуку своєї національної специфіки, зв'язку з новою художньою реальністю.

У роботі аналізуються особливості формування соціології мистецтва в Україні у 20-і р. ХХ ст. як такої, яка була породжена потребами соціальних перетворень і становлення якої відбувалось одночасно у формі протосоціології, шляхом застосування соціологічного підходу у мистецтвознавстві і естетиці, і складання власне соціології мистецтва. Показано, що становлення соціології мистецтва було синтезом соціологічних пошуків в потебніанстві, формалістичній школі, соціальній естетиці, мистецтвознавстві, літературознавстві переважно на основі марксистської методології, розробки теорії впливу соціального середовища на творчість митця. В цей час пропонуються ідеї соціальної естетики та комплексного вивчення художньої творчості (Б.Подольський). У ході аналізу розкрито визначну випереджуючу свій час роль В.Юринця в розробці методологічних основ соціології мистецтва, яка розглядалась ним як складова науки про культуру. Він значною мірою долає обмеженість плеханівського "соціального еквіваленту" художнього твору, показує, що соціальна чинність мистецтва прямо пропорціональна художності, вважає, що соціологія мистецтва має створювати важливі умови для розвитку естетики, розкриває взаємозв'язок соціального і естетичного, закладаючи певною мірою методологічні основи емпіричних соціологічних досліджень мистецтва. В роботі показано, що у 20-і р. ХХ ст.складається інституційна система з емпіричних соціомистецьких досліджень у сфері театру, музики та розробки теоретичних засад соціології мистецтва (секція соціології мистецтва і літератури при ВУАН, Комісія соціології мистецтва і літератури та ін.).

У 30-50-і р., як і в СРСР, в Україні, разом із забороною соціології, припиняється й спадкоємний розвиток соціології мистецтва, яка існує в ідеологізованій формі дії принципу народності в мистецтві.

На відміну від російської соціології мистецтва, відновлення якої почалося з теоретичних форм рефлексії в кін. 50-х р., українська соціологія мистецтва починає поступово відроджуватися в 60-і р. насамперед емпірично, в системі переважно соціології вільного часу, художнього виховання та ін.

У цілому в 70-80-і р. формується соціологія мистецтва, як самостійна галузева дисципліна у всьому своєму складі, отримуючи імпульси розвитку від інших галузевих соціологій, але більшою мірою від соціологізованої естетики, мистецтвознавства, педагогіки (С.Д.Безклубенко, М.В.Гончаренко, С.Й.Гриця, І.А.Зазюн, С.Л.Катаєв, О.В.Лановенко, І.Я.Лисий, Л.Т.Левчук, В.П.Михалев, А.В.Орлов, С.В.Паламарчук, Л.І.Черкашина, Б.М.Шляхов та ін.), охоплюючи проблеми публіки, митця, доступності мистецтва, художніх потреб, художнього виховання, розвитку народної творчості. Формується притаманний українській соціології мистецтва комплексний підхід та органічний синтез естетичної і соціологічної методології з виходом в практику регулювання, програмування розвитку художнього життя та естетичного виховання. З 70-х р. відбувається поступова трансформація предмета соціології мистецтва в соціологію художньої культури, досліджується система функціонування мистецтва, детермінуюча роль художніх потреб на основі емпіричних досліджень всеукраїнського масштабу.

Loading...

 
 

Цікаве