WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

Аналіз даних про досвід запровадження цих підручників у практику навчання свідчить, що саме соціально – історичний матеріал дозволяє розповісти учням про різноманітність і різнорівневість життя людей, пробудити у них інтерес до історії і сформувати цілісне розуміння історичної картини світу, зробити внесок у досягнення учнями „внутрішнього" духовного єднання з власним народом, його культурою і духовністю, а також усвідомлення почуття належності до людської цивілізації з її цінностями і проблемами.

У підручники деяких країн сьогодні вже включені такі питання як побут людей, психологія, ментальність, зв'язок між глобальними та регіональними процесами, історія стосунків між представниками різної статі, історія національних меншин, думки людей, їх почуття і очікування тощо. Це обумовлює не тільки інший зміст авторського тексту підручника, але й інший підбір документів, діаграм, схем, статистичних документів, газетних статей, що складають методичний апарат підручників. У додаткових текстових компонентах підручника широко використовуються статистичні дані, факти повсякденного життя, спогади очевидців, фрагменти історичних документів, а також нові наочні матеріали, зокрема плакати, карикатури.

Разом з тим, аналіз підручників країн пострадянського простору свідчить, що вони залишаються багато в чому традиційними. Як за радянських часів, так і зараз переломний характер ХХ століття зумовлює пріоритетну увагу авторів до політичної історії. Домінуючим аспектом залишається історія держави, державної влади. Внутрішньополітичні сюжети посідають не менше половини об'єму підручника. Навіть такі грандіозні соціальні і соціокультурні події, як революція, розглядаються лише як зіткнення політичних рухів, партій, лідерів. На теми, що пов'язані з історією суспільних відносин, повсякденного життя, у широкому розумінні історії людини, історії духовної і матеріальної культури відводиться лише 5 – 8 % загального об'єму навчального матеріалу.

Аналіз методичної літератури дозволяє стверджувати, що методисти європейських країн вважають, що останніми роками змінилась мета навчання історії в школі. Вона полягає сьогодні не в тому, щоб передавати загальноприйняті істини про минуле, а залучати учнів до процесу реконструкції і пояснення цього минулого. Для досягнення цієї мети суттєвим є запровадження у практику навчання історії нових найрізноманітніших джерел і розробка методики їх застосування учнями на уроках. Насамперед сьогодні вивчення соціальної історії неможливо без якнайширшого залучення учнів до аналізу і опрацювання текстових джерел, не тільки таких, як історичні документи, автентичні записи, щоденники, листи, газети тощо (первинні джерела), а й таких як праці істориків (вторинні джерела). Значно розширилось коло залучуваних візуальних джерел – це різноманітні малюнки, карикатури, живопис, фото, фільми тощо. Як текстові, так і візуальні джерела зараз доступні в цифровому форматі на компакт дисках чи в Інтернеті. Також вчителі разом з учнями можуть використовувати книги й газети. Значна увага у сучасній методичній літературі європейських країн приділяється питанням взаємодії музею і школи, використання технологій мультимедіа у виставковій і освітній діяльності.

У дослідженні показано, що у методиці навчання історії швидко розвивається такий напрям як методика роботи з первинними і вторинними джерелами на уроці в різних класах. Вже доведені сьогодні положення про те, що ретельно відібрані первинні джерела допомагають оживити історію для багатьох учнів, оскільки вони розповідають про особистий життєвий досвід, розумові процеси і турботи людей, що прямо чи опосередковано пов'язані з подіями, що вони вивчають. Серед таких джерел письмові свідчення того часу: дипломатичні депеші чи протоколи нарад, листи чи щоденникові записи, які часто допомагають показати процес прийняття рішення (під тиском, при наявності неповної і суперечливої інформації тощо) в реальному часі. Вчені –методисти зауважують, що підчас безпосередньої роботи з писемними джерелами учні мають застосовувати основні історичні поняття, задавати питання, аналізувати і пояснювати зміст інформації, робити висновки і власні умовиводи, які вони потім можуть зіставити з іншими інтерпретаціями. Методична література європейських країн висвітлює такі питання як етапи роботи учнів над джерелами, функції, можливості та особливості різних джерел історичної інформації, конкретні прийоми роботи з ними.

Аналіз теорії і практики навчання соціально – історичних питань у загальноосвітній школі України свідчить, що останніми роками відбулися певні зміни у цьому напрямі. Насамперед деякі аспекти соціальної історії зазначені як питання змісту і результати навчання історії у Державному стандарті загальноосвітньої школи, де визначені концептуальні основи суспільствознавчої й зокрема історичної освіти. Порівняння державних навчальних програм з історії 2001 р. і 2005 р. свідчить про поступове зростання питомої ваги соціально – історичних сюжетів у шкільних курсах історії.

Аналіз трьох поколінь українських підручників (початок 90-х років, кінець 90-х років, початок ХХІ ст.) дозволяє стверджувати, що в них також поступово зростає кількість сюжетів соціальної історії, з'являються різноманітні первинні й вторинні джерела. Підручники різних поколінь значно відрізняються за методикою подання матеріалу, передбачуваними способами опрацювання їх учнями, за структурою та методичним апаратом.

ВИСНОВКИ

1.У 60–70-тих роках ХХ ст. на стику історичної і соціологічної тематики склався новий напрям історичного знання й історичного дослідження, що спирається на міждисциплінарну методологію – соціальна історія. Цей напрям досліджує насамперед соціальну реальність, соціальні зміни в суспільстві, а також їхній вплив на суспільство взагалі й на окрему людину. При цьому соціальне розуміється як сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин даного соціуму, інтегрована в спільну діяльність і життя окремих індивідів чи груп людей у конкретних умовах міста та часу, що проявляється в їх ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, специфіці їх повсякденного життя, психології тощо.

Під соціальною історією розуміють частину історичного знання, що вивчає умови суспільного життя, спосіб життя різних груп і верств населення та стосунки людей на різних етапах соціогенезу. Об'єктом уваги соціальної історії є соціальні структури і соціальні інститути суспільства в цілому, історія повсякденного життя людей, які створюють групи, верстви і спільноти, історія життя окремої конкретної людини.

Важливими положеннями методології соціальної історії, які напрацьовані дослідниками можна вважати:

  • обґрунтування тотального й міждисциплінарного підходу до предмету історії як науки, що передбачає необхідність вивчати все багатство минулого у різноманітності взаємодіючих факторів історичного процесу, зокрема розгляд питань національної історії у контексті всесвітньої (глобальної) історії, вивчення історії ментальності як сенсу діяльності людини на тому чи іншому етапі розвитку людства чи конкретного народу, необхідність діалогу історії з психологією, демографією, статистикою, соціологією, необхідність синтезу даних та методів різних суспільствознавчих наук у вивченні явищ минулого;

  • розширене розуміння історичного джерела, що вимагає від істориків звернення до аналізу даних різних суспільствознавчих наук, що, в свою чергу, висуває нові, підвищені вимоги до професійної підготовки історика;

  • виключне значення дослідження повсякденного життя людей при вивченні історії тієї чи іншої країни та потребу в мікроісторичних дослідженнях, що дозволяють описати і проаналізувати участь у подіях конкретних людей або груп, які є носіями певної культури, особливості їхнього сприйняття подій і явищ світу, виникнення їхніх поглядів, їхні дії особливо у складних ситуаціях життя.

2. Невід'ємною важливою складовою соціальної історії є історія повсякденності. Дослідження історії повсякденності дають змогу висвітлити життя як соціальної групи, верстви, окремої сім'ї, так і всієї держави, цивілізації. Головний предмет вивчення історії повсякденності – повсякденне життя простих людей, зміни в їхньому житті і зміни в них самих, що відбуваються у часі і просторі. Історія повсякденності є стрижнем соціальної історії, оскільки розглядає життя людини як суб'єкта історичного процесу. Її вивчення створює можливості краще розуміти соціальні процеси, зміни у суспільстві різних країн світу.

Loading...

 
 

Цікаве