WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

Апробація результатівдослідження. Основні положення й результати дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на звітних науково практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України (2003, 2004, 2005 рр.), всеукраїнській науково - практичній конференції: „Актуальні проблеми трансформації соціогуманітарної освіти" (Кам'янець – Подільський, 2003 р.), міжнародному семінарі „Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта"(Луганськ, 2004 р.), всеукраїнській науково – практичній конференції: „Теорія і практика підготовки вчителів середніх класів" (Ніжин, 2005 р.).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження відображено в 5 статтях у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Основний зміст дисертації складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (основний обсяг  159 с.), списку використаних джерел (225 назв) і додатків. Робота містить 2 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для сучасної історико – методичної науки, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету, сформульовано завдання і методологічну основу дослідження, розкрито методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів у практику.

У першому розділі – „Соціальна історія як предмет вивчення у сучасній європейській школі" – розглянуто формування соціальної історії як напряму історичної науки ХХ ст., висвітлено зміст і предмет історії повсякденності як важливої складової соціальної історії, охарактеризовано стратегію Ради Європи у розвитку шкільної історичної освіти й особливості змісту шкільної історичної освіти в країнах – членах Ради Європи.

Проведені дослідження свідчать, що у 60–70-тих роках ХХ ст. у західноєвропейській історичній науці склався напрям соціальної історії. На думку вчених – істориків, у коло питань, що вивчає соціальна історія входять: суспільство в цілому як складна соціальна система, що розвивається; система соціальних груп, верств, прошарків, окремих індивідів, які складають цю систему та взаємовідносини між ними; зміни у соціальному житті, структурах і формах його існування й організації у контексті та взаємозв'язку з еволюцією форм та змісту економічного, політичного та культурного життя людства.

Аналіз літератури з проблеми дозволив нам сформулювати уточнене робоче визначення поняття „соціальна історія", що було необхідно для нашого дослідження. Отже, під соціальною історією розуміють частину історичного знання й змісту шкільних історичних курсів, що вивчає умови суспільного життя, спосіб життя різних груп і верств населення та стосунки людей на різних етапах соціогенезу. Об'єктом уваги соціальної історії є соціальні структури і соціальні інститути суспільства в цілому, історія повсякденного життя людей, які створюють групи, верстви і спільноти, історія життя окремої конкретної людини.

У ході дослідження визначено, що останніми роками в європейській історичній науці зріс інтерес до проблем повсякденності як складової соціальної історії, яка зосереджується на потребах людини, громадянського суспільства. Головним предметом вивчення історії повсякденності є повсякденне життя простих людей, зміни в їхньому житті і зміни в них самих, що відбуваються в часі й просторі. Вчені вбачають значущість досліджень з вивчення повсякденності у тім, що вони дозволяють взяти до уваги безліч людських доль, реконструювати життя пересічних людей, яке насправді є не менш важливим для історичної реконструкції минулого, ніж життя видатних осіб. Такі дослідження відкривають широкі можливості вивчення кризових моментів і альтернатив суспільного розвитку, способу життя і екстремального виживання людей в умовах війни, революцій, терору, голоду, формують нове ставлення істориків до джерел особистого походження, допомагаючи розумінню ступеня свободи індивіда в заданих історико-політичних, хронологічних, етнокультурних й інших обставинах.

Вчені – представники цього напряму вважають, що дослідницький процес повинен обов'язково супроводжуватися реконструкцією окремих елементів в єдину систему на основі їх взаємозалежності та взаємозв'язків. Тільки в такому вигляді ці мікроелементи повсякденності допомагають відповідати на питання макроісторичного рівня, під якими можна розуміти і виникнення держави, і класові відносини з відповідними формами виробництва, і визрівання глобальних політичних та інших зрушень у суспільстві тощо. Вивчення повсякденного життя виступає як інтегративний спосіб пізнання минулого, що дає можливість реконструювати історичне буття в його тотальності, осмислити внутрішні соціальні, психологічні зв'язки які виділяються у реаліях повсякденності. З іншого боку, проблеми макрорівня історії (зміна соціально-економічних, політичних, духовних умов життя суспільства, та ін.) мають цілу низку „виходів" на проблеми повсякденності. Наприклад, зміна форм власності, матеріальних умов життя, розповсюдження технічних засобів різного порядку (засобів транспорту, зв'язку та ін.) радикально змінюють ті чи інші сторони повсякденності.

Аналіз літератури свідчить, що у вивченні історії, що поєднує макро і мікрорівні історичного дослідження, висхідним є положення про те, що хоча образ повсякденного життя, його структура визначається унікальною індивідуальністю кожної людини, але соціальні, матеріальні параметри життя об'єктивно складають певну структуру повсякденності. Відмінності у структурі повсякденності, усередині кожної з соціальних категорій визначаються індивідуальною реалізацією, існуючи у досить твердих межах „свободи вибору", які характерні для кожної з соціальних груп. Це дозволяє історикам повсякденності шукати відповідь на питання, як випадкове стає спочатку „винятковим нормальним", а потім і поширеним

Проведений аналіз шкільних програм з історії країн – членів Ради Європи дозволяє стверджувати, що в їхній зміст разом з політичним та дипломатичними аспектами суспільного життя, включені соціальні, економічні, культурні і навіть інтелектуальні аспекти життя людей у різні історичні епохи. Приділяється й увага вивченню учнями історії соціальних та інших груп суспільства, які раніше ігнорувались: жінок, етнічних меншин, дітей, сімей, емігрантів та ін.

Європейськими фахівцями з методики навчання історії обґрунтовано роль соціально – історичного компоненту у змісті шкільної історичної освіти. Вони вбачають його в тому, що шкільна історія має сприяти розумінню учнями тих фактів, які б вплинули на їхню особистість, допомогли їм зробити власний вибір та побудувати власне життя. Це можливо, якщо історія розглядає і аналізує зміни, що відбуваються у тому чи іншому періоді в житті звичайних людей, а також причини, що обумовлюють ці зміни, їхні наслідки для окремої людини, соціальної групи, суспільства у цілому.

Аналіз навчальних програм з історії різних країн Європи, свідчить, що програми деяких країн, зокрема Великої Британії, Північної Ірландії, Уельсу, Данії та інших розглядають сюжети соціальної історії, історії повсякденності, мікроісторії в такому самому обсязі як і політичної й економічної історії. В них на різних рівнях і ступенях навчання історії простежується роль людини, її повсякденне життя в різні періоди історії, а також вивчаються політичні, економічні, культурні аспекти історичного буття з точки зору самої людини того часу. Проте, у деяких країнах шкільні програми мають лише незначну кількість соціально – історичних сюжетів. Це стосується насамперед тих країн Європи, що багато часу своїй історії залишались осторонь центральних чинників і тенденцій історії європейської.

У другому розділі – „Особливості національних моделей вивчення соціальної історії в країнах – членах Ради Європи" – висвітлено основні аспекти запровадження соціальної історії в зміст сучасних шкільних європейських підручників, розкрито процес оновлення засобів і прийомів навчання історії в школі, що відбувається останніми роками, охарактеризовано сучасний стан навчання соціальній історії в школах України.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що у багатьох освітніх системах країн – членів Ради Європи сьогодні зберігаються традиційні загальнодидактичні та методичні підходи до створення підручників з історії. Проте, останнє десятиріччя характеризується появою підручників нового покоління. Їм притаманний оновлений зміст, що відображає досягнення сучасної історичної і педагогічної науки, відмова від моноідеології, наявність у значному обсязі сюжетів із соціальної історії та історії повсякденності. Розглядаються не тільки економічні і політичні, а насамперед культурно – духовні і соціальні відносини між окремими індивідами, особами й суспільством тощо, тобто створюється цілісна картина епохи. Велику увагу автори підручників приділяють людині як типовому і конкретному представнику різних суспільних верств і груп населення різних історичних періодів, цивілізацій.

Loading...

 
 

Цікаве