WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи (автореферат) - Реферат

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

АКІНШЕВА Ірина Петрівна

УДК 371.671:94(100)(075.3)

Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів ради Європи

13.00.02 – теорія і методика навчання історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертація є рукопис.

Роботу виконано в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор

Пометун Олена Іванівна,

Інститут педагогіки АПН України, завідувач

лабораторії суспільствознавчої освіти

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Булда Анатолій Андрійович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри

методики викладання соціально-гуманітарних

дисциплін;

кандидат педагогічних наук, доцент

Фрейман Григорій Ошерович,

Київський юридичний інститут МВС України,

доцент кафедри історії держави і права України

Провідна установа Київський міський педагогічний університет

імені Бориса Грінченка, кафедра методики

викладання історії і права

Захист відбудеться „ 5 " квітня 2006 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52д.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52д.

Автореферат розісланий „ 2" березня 2006р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мацейків Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес перетворення соціально – політичних, економічних, ідеологічних основ суспільного життя і утвердження в Україні суверенної, правової, демократичної держави органічно пов'язаний з трансформацією такого важливого соціального інституту як школа.

Розвиток процесів державотворення, національно – культурного відродження й становлення громадянського суспільства, а також прискорення процесів інтеграції України у європейське та світове співтовариство, значною мірою змінили місце і роль історії як базової шкільної дисципліни, на яку покладається розв'язання важливих завдань сучасної освіти: забезпечення умов для адаптації та самореалізації молоді в мінливому сучасному світі, набуття нею важливих життєвих компетентностей та орієнтирів, які сприяють особистісному культурному розвитку, формуванню національної свідомості та громадянської позиції.

За час, що минув з 1991 року найбільших кардинальних змін серед усіх шкільних дисциплін зазнала історична освіта: розроблено проекти концепції розвитку шкільної історичної освіти, прийнято Державний стандарт освітньої галузі „Суспільствознавство", кардинально оновлений зміст шкільних історичних курсів, створено нові програми, підручники та навчальні посібники та ін. Проте, процес реформування змісту шкільної історичної освіти продовжується і сьогодні, що насамперед пов'язано з новими концепціями та методологічними підходами, які сформувалися протягом останнього десятиріччя в самій історичній науці, а також в історіософії, філософії, педагогіці. Розвиток методології історії, педагогіки і методики викладання історії, перехід до 12-річної школи і профільного навчання обумовлюють необхідність розробки нових концептуальних підходів до змісту шкільних курсів історії.

Щоб історична освіти України посіла належне місце серед європейських країн, слід дотримуватись не тільки напрямів, окреслених вітчизняними педагогами, а й досконало вивчати і осмислювати передовий світовий досвід в цій галузі. Це потрібно для успішного використання досягнень зарубіжної школи у процесі розвитку національної системи освіти. Вступ нашої держави до європейської спільноти зобов'язує її узгоджувати власні освітні стандарти з європейськими, зокрема в галузі шкільної історичної освіти.

Період після політичних змін 1989 – 1991 рр. супроводжувався якісними змінами в історичній освіті Європи. Насамперед відбулося переосмислення змісту шкільної історичних курсів на основі запровадження досягнень європейської історичної науки. В шкільні курси історії, поруч з політичними та економічними аспектами суспільного життя, почали включати соціальні, культурні і навіть деякі аспекти психологічного та інтелектуального розвитку людства. Зріс інтерес до історії соціальних груп, які раніше ігнорувались вченими: жінок, етнічних меншин, дітей, емігрантів тощо. Розпочалася доба соціальної історії, що стала найважливішою складовою змісту, методології і методики навчання й провідною частиною багатьох шкільних програм, підручників, посібників та довідників з історії в європейських країнах.

Разом з тим, можна констатувати, що в діючих навчальних програмах та підручниках з історії в Україні, так само як і у масовій практиці навчання соціальна історія поки що не знайшла достатнього відображення, що значно знижує виховний і навчальний потенціал навчання історії в школі взагалі.

Проблема запровадження соціальної історії до формування змісту шкільних курсів історії є складним питанням, що розглядається у літературі з позицій різних наук.

Насамперед соціальна історія досліджується самою історичної наукою та історіософією. Теоретичним підґрунтям цього підходу стали концепції і положення досліджень історичної школи „Анналів" (М.Блок, Ф.Бродель, Л.Февр та ін.). У цих працях було обґрунтовано створену ними людинознавчу й народознавчу концепцію історії. Серйозні кроки у вивченні соціальної історії зробили історики Німеччини Г.Ріккерт, Х.Бьоме, Ю.Кокк, М.Штюрме, а також англійські Дж.Рюде, Л.Мортон, Дж.Тревел'ян, Е.Томпсон, Кр.Хілл та ін. У дослідженнях цих авторів обґрунтовано тотальний погляд на соціальну історію, тобто доводиться, що соціальна історія не є частиною історії, вона й є вся історія, вивчена із соціальної точки зору.

Важливою складовою досліджень із соціальної історії є праці з так званої мікроісторії (К.Гінзбург, Д.Леві, Х.Медик, А.Полєтаєв, Л.Савельєв та ін.), які аналізувались нами окремо, оскільки фахівці з цього питання вважають, що тільки мікроісторія з її інструментарієм дозволяє розкрити суб'єктивну сторону історичних процесів, побачити в них роль окремої людини, сім'ї, соціальної групи.

Ще одна складова соціальної історії – історія повсякденності є предметом вивчення російських істориків (Л.Карсавіна, С.Оболенської, О.Сенявського) українських істориків (В.Ткаченка, О.Удода, Н.Шевченка та ін.), а також їхніх європейських колег (П.Бергера, К.Гирца, Є.Гусерля, Н.Еліаса, В.Конце, Т.Лукмана та ін.). У працях цих та інших дослідників розкрито значення історії повсякденності як важливої частини історичного знання, складової соціальної історії, висвітлено підходи до методології й методики її вивчення і викладання.

Вагому цінність у теоретичному аспекті щодо висхідних положень і понятійного апарату дослідження склали праці європейських (К.Галлагер, Е.Герагті, Р.Страдлінг), та вітчизняних (А.Булди, К.Баханова, В.Комарова, Т.Ладиченко, О.Пометун, Г.Фреймана) методистів – істориків. В їхніх працях обґрунтовано і висвітлено принципи відбору і структурування змісту шкільної історичної освіти, інноваційні підходи до організації пізнавальної діяльності учнів, питання адаптації зарубіжного педагогічного досвіду на українському освітньому ґрунті та ін.

Загальні підходи до поняття змісту освіти, його складників та компонентів обґрунтовані в працях українських та зарубіжних дидактів С.Гончаренка, М.Данілова, І.Журавльова, В.Краєвського, І.Лернера, Ю.Мальованого, О.Савченко, М.Сказкіна, О.Сухомлинської та ін. Загальнодидактичні й методичні принципи формування теоретичного і фактологічного змісту шкільних історичних курсів розкриті в працях радянських методистів – істориків 70-х – 80-х рр. (П.Гора, Н.Дайрі, Г.Донской, В.Кревер, Л.Ледньов).

Проблема формування змісту шкільної історичної освіти була предметом дослідження відомих методистів – істориків О.Вагіна, Ф.Гореліка, П.Гори, Н.Дайрі, Г.Донського, А.Дружкової, Ф.Коровкіна, М.Лисенка, Г.Підлуцького, В.Пунського, Л.Сохора, А.Стражева, Г.Цвікальської та ін., праці яких були цікаві для нас з точки зору дослідження традицій розвитку змісту у шкільній історичній освіті за радянських часів.

Нарешті методологічні підходи нашого дослідження тісно пов'язані із загальними підходами до аналізу освітніх процесів у зарубіжжі, які відображено у працях відомих вчених – педагогів Н.Абашкіної, А.Валицької, О.Джуринського, І.Зязюна, М.Євтуха, К.Корсака, В.Кравця, М.Лещенко, З.Малькової, В.Мадзігона, Л.Пуховської, І.Руснака, О.Сухомлинської.

Разом з тим, можна констатувати, що конкретні питання теорії і практики навчання соціальної історії в школах європейських країн поки що не були предметом окремого дослідження. Отже, об'єктивні потреби розвитку історичної освіти України, практика навчання історії в загальноосвітній школі, а також теоретична нерозробленість даної проблеми обумовили вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження „Навчання учнів соціальної історії в середніх школах країн – членів Ради Європи".

Loading...

 
 

Цікаве