WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → «Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»: приклад Миколи Василенка (1866-1935) - Реферат

«Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»: приклад Миколи Василенка (1866-1935) - Реферат

І в цей час політичний світогляд М.Василенка залишався амбівалентним. З одного боку він продовжував бути відданим прихильником ідей Партії Народної Свободи, з іншого, сама логіка його діяльності вимагала більш чіткої „української" лінії. Втім, як показують його окремі політичні кроки, тягар кадетської традиції залишився ним не подоланим.

Проте, незважаючи на великий внесок М.Василенка в розвиток української національної культури, освіти та науки періоду Української Держави П.Скоропадського, в політичному плані міністр продовжував перебувати на позиціях „етнічного українця російської нації", що виявлялось в його участі в переговорах П.Мілюкова та німецького командування, а також в підписанні „Записки в справі зовнішньої політики України", яка фактично передбачала входження України до складу „нової Росії" [19, 9; 42, 146]. Це виявилось у відстоюванні навіть в часи Української Держави проекту відновлення єдиної Росії, але з демократичним та федеративним устроєм.

На тлі суспільно-політичного життя, націотворчих та державотворчих процесів в Україні кінця ХІХ – перших десятиріч ХХ ст. постать М.Василенка не виглядає унікальною. Він – це характерний приклад тогочасної української політичної дійсності, яку породила багаторічна імперська політика прищеплення кращим представникам українського народу загальноросійських політичних і культурних цінностей. Не ставши повністю на бік українських національних інтересів, М.Василенко, проте, не поривав з українським рухом, з українською культурою і наукою. Маємо підстави твердити, що в останній, „радянський" період свого життя вчений почувався радше людиною українського світогляду, ніж російським політичним діячем в Україні.

Після приходу до влади Директорії вже 15 грудня на квартиру М.Василенка прийшли „чорні гайдуки" з наміром, як вони самі заявили, розстріляти колишнього гетьманського міністра. Проте Микола Прокопович того дня читав лекцію в університеті, а потім його встигли попередити. Деякий час після цієї події вчений переховувався у знайомих [36, 86, 90].

Після скасування Директорією Державного Сенату і відновлення Генерального суду за М.Василенком формально зберегли посаду генерального судді [17, 64-65]. З 1919 р. Микола Прокопович повністю зосередився на науковій та викладацькій діяльності. З цього часу починалась нова, остання сторінка біографії Миколи Прокоповича.

Протягом 1920 р. Микола Прокопович активно займався викладацькою діяльністю. Він читав лекції в багатьох київських вищих навчальних закладах – університеті св. Володимира, інституті соціально-економічних наук, юридичному інституті, інституті народного господарства, кооперативному інституті, а також на прискорених педагогічних курсах (для молоді). Викладати йому доводилося досить широкий спектр дисциплін – від історії та права України до історії економіки та побуту. Незважаючи на великий обсяг лекцій, матеріальне становище М.Василенка було скрутним, оскільки заробітна плата педагога була невелика, а гроші швидко знецінювались. Відчутно давалися взнаки післявоєнна та революційна розруха, нестача продуктів, які видавалися на пайки в установах [18, 44-45].

26 липня 1920 р. на спільному зібранні УАН М.Василенка було обрано академіком. Згодом вчений очолив „Комісію з виучування західноруського і українського права" при Соціально-економічному відділі УАН, а також став редактором „Звідомлень" цього ж відділу [21, 47]. 18 липня 1921 p. більшістю голосів М.Василенка було обрано Президентом Всеукраїнської Академії Наук.

Якщо в „дореволюційну" добу життя М.Василенка на його національно-культурних та політичних орієнтаціях суттєво позначився досвід наукового опрацювання ним історії України, особливо в контексті сприйняття ним схеми історичного процесу М.Грушевського, то в післяреволюційні роки залежність була зворотною – історик все більше ідентифікував себе з українськими інтересами і зосередився в своїй науковій діяльності на вивченні історичних феноменів, які яскраво ілюстрували національно-державницьку самобутність та повноцінність українського минулого, під впливом політичного досвіду, отриманого ним в роки Української революції. Що яскраво видно в таких ґрунтовних дослідженнях М.Василенка: „Як скасовано Литовського статута" [4, 232-256], „Конституція Филиппа Орлика" [23], „Павло Полуботок. В двістолітню річницю його смерті" [3, 513-542], „Пам'ятник української правничої літератури ХVІІІ ст." [3, 226-231], „Територія України ХVІІ віку (розвідка з історії права)" [4, 257-293] та ін.

Погоджуємось з думкою сучасних дослідників історіографів, які вважають, що завдяки діяльності „Комісії для виучування західноруського та українського права", яку вчений очолював з 1920 р. було створено „історико-юридичну школу М.Василенка" та започатковано новий напрям в українській історіографії, який спирався на уявлення про самодостатність українських історико-правових феноменів – вивчення історії держави і права України [11; 12; 20; 43; 44]. Отож маємо підстави говорити про поглиблення в радянські роки такого розуміння М.Василенком українського історичного процесу, яке спиралося на схему М.Грушевського.

Таким чином, педагогічна та наукова діяльність в дореволюційні роки мали важливе значення в контексті формування історичного та політичного світоглядів М.Василенка. Співпраця з видатними постатями українського руху, історичні погляди вченого, втілені в наукових працях цього часу, а також спрямування наукових інституцій, чільним діячем яких він був, дозволяють твердити про наявність в історичних поглядах дореволюційного М.Василенка виразного та істотного „українського" складника. Наукова та науково-організаційна праця вченого в радянський період, спрямована на вивчення історії української держави і права та конкретні її результати – власні студії і дослідження учнів, створення знаної історико-юридичної школи на основі „Комісії для виучування західноруського та українського права", може свідчити на користь думки про домінування „українського" складника і в останній період життя М.Василенка. Як політик, М.Василенко від початку своєї діяльності і до припинення політичної кар'єри залишався носієм „подвійної лояльності". Протягом всього цього часу він відстоював проект відновлення єдиної Росії, але з демократичним та федеративним устроєм.

Література:

  1. Балицька О. Громадсько-політична діяльність української інтелігенції /березень 1917 р. – квітень 1918 р.: Дис... канд. іст. наук.− К., 1993.− 266 с.

  2. Білоус А. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні під час першої російської революції (1905-1907 рр.): Дис... канд. іст. наук.− К., 1993.− 217 с.

  3. Василенко Микола Прокопович Вибрані твори у трьох томах / Упоряд. Усенко І..- К., 2006.- Т.1.− 605 с.

  4. Василенко Микола Прокопович Вибрані твори у трьох томах / Упоряд. Усенко І..- К., 2006.- Т.2.− 560 с.

  5. Василенко Н. Воспоминания.− К., 2003.− Ч.3. Дерптский университет: неизвестные странички дневника.− 120 с.

  6. Василенко Н. Очерки по истории Западной Руси и Украины.- К., 1916.- 589 с.

  7. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник.- К., 1998.- 254 с.

  8. Вороненко В., Кістерська Л., Матвєєва Л., Усенко І. Микола Прокопович Василенко.- К., 1991.− 272 с.

  9. Гирич І. Між російським і Українським берегами. Володимир Вернадський і національне питання (у світлі щоденника 1917 – 1921 років) // Mappa mundi: Збірник наукових праць на пошану Я.Дашкевича з нагоди його 70-річчя.- Львів; К.; Н.-Й., 1996.- С. 735-756.

  10. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст.− К., 1996.- 360 с.

Loading...

 
 

Цікаве