WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → «Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»: приклад Миколи Василенка (1866-1935) - Реферат

«Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»: приклад Миколи Василенка (1866-1935) - Реферат

Особливо помітна порівняна „байдужість" М.Василенка до українського руху і заангажованість швидше інтересами загальноросійської демократії виявилась у його публіцистичній діяльності 1904 – 1909 рр. Газети – „Киевское слово", „Киевские отклики", „Киевские отголоски", „Киевский голос" та „Отголоски жизни", в яких М.Василенко працював редактором і публікувався, в революційний та післяреволюційний період сміливо пропагували ідеї загальноросійської демократії, хоча майже не виявляли свого ставлення до українського національного руху та національних проблем. Це свідчить про актуальність для нього впродовж кінця 1890-х – 1900-х рр. загальноросійських політичних проблем. На таких його настроях, очевидно, не позначилось зростання динаміки українського руху після революції 1905 року.

Що ж до формування політичних переконань М.Василенка, то на них впливали різні чинники. Це і родинне коло та особиста вдача, заангажованість ще з молодих років в українському науковому житті, в українському національно-культурному та загальноросійському ліберально-демократичних рухах, тісне спілкування з видатними діячами як української, так і російської науки та культури.

Поведінка М.Василенка – політичного і громадського діяча – обумовлювалася еволюцією його національної свідомості та політичних переконань. У свою чергу, безумовно, політичне кредо вченого формувалось і під впливом набутого ним впродовж його політичної біографії досвіду.

У такому сенсі слід говорити про важливу сторінку політичної біографії М.Василенка, яка закріпила ту систему політичних цінностей, якої він притримувався в попередній період. Йдеться про діяльність Миколи Прокоповича в Партії Народної Свободи, що зміцнила набутий ним у попередні роки політичний досвід.

Як зазначає більшість джерел, Микола Прокопович вступає до кадетської партії у 1910 р. [1; 2; 7; 8; 15; 22]. Але його прізвище також зустрічаємо в списку членів київської групи кадетів, який було вилучено поліцією 26 листопада 1906 р. [37, 84]. Деякі товариші М.Василенка не сприйняли його рішення про вступ до кадетської партії і дорікали йому з цього приводу. Ось що, наприклад, писав В.Мякотін: „Про твою нову позицію почув я з великим сумом" [35, 339].

Слід сказати, що демократичні ідеї, закладені в програмі конституційно-демократичної партії ще в 1905 р., вельми приваблювали вченого. Багато його друзів по гуртку „бродників" і навіть сам його організатор професор І.Лучицький увійшли до київського комітету кадетської партії відразу після його створення. Микола Прокопович постійно підтримував з ними дружні і ділові стосунки, друкував статті з приводу з'їздів Партії Народної Свободи [38; 38; 39]. Тому цілком можливо, що серед документів, які були вилучені під час обшуку 26 листопада 1906 р. в київському комітеті кадетів, могло значитись і прізвище М.Василенка.

На підтвердження цих слів можна навести довідки із справ Київського міського жандармського управління. Крім того, що з них ми дізнаємось про активні контакти Миколи Прокоповича з кадетами, у в них зустрічаємо інформацію, що він протягом 1906-14 рр. підтримував зв'язки з членами Української соціал-демократичної робітничої партії і Російської соціал-демократичної робітничої партії [37, 84].

Після вступу до конституційно-демократичної партії М.Василенко став активним її діячем, і залишався ним, доки вона не припинила свого існування. Микола Прокопович входив до київського комітету цієї організації, приймав активну участь у з'їздах партії та засіданнях її Центрального Комітету. Перебуваючи в лавах кадетів, він наполягав на необхідності зрівняння в правах „недержавних" національностей з „державними". М.Василенко звертався до проблем організації кадетів в Україні, підкреслюючи, що головну увагу слід звернути на створення і забезпечення функціонування партійної мережі на місцях. Важливою подією в політичній кар'єрі М.Василенка було обрання його 20 лютого членом Центрального Комітету Партії Народної Свободи. Наприкінці липня 1917 р. по списку кадетської партії його було обрано гласним Київської міської думи [29, 112; 31, 658; 41, 71].

Будь-який напрямок діяльності конкретної людини не можна до кінця збагнути, не з'ясувавши його особистісний портрет, риси характеру і психологічного складу. В рівній мірі це ж стосується і „людини політичної", якою, безперечно був М.Василенко.

На нашу думку, саме особистісні, людські якості М.Василенка, які є важливими й самі по собі, були одним з чинників його політичного світогляду з притаманними йому поміркованістю, толерантністю, гнучкістю.

Найбільше відомостей про характер та вдачу М.Василенка в різних публікаціях і спогадах подає Н.Полонська-Василенко. В статті „М.П.Василенко і ВУАН" Н.Полонська-Василенко так характеризувала свого другого чоловіка: „Надзвичайно лагідний, м'який, незлобливий, М.Василенко схильний був ідеалізувати людей. Треба було, щоб вже трапилося щось справді надзвичайне, щоб Микола Прокопович змінив про когось свою прихильну думку." [25, 342].

Кілька згадок про М.Василенка і, зокрема, його головування в „Комісії для виучування історії західноруського і українського права", подає у своїх мемуарах Л.Окиншевич. На його думку, Микола Прокопович „був ніби старшим і поважним другом" для членів Комісії [21, 34], саме він вносив у її діяльність ту „атмосферу толерантності", завдяки якій вона стала однією з найпотужніших у науковому відношенні установ ВУАН [21, 29]. Характеризуючи М.Василенка Л.Окиншевич пише, що це була людина, „сповнена духовним світлом добра, такту і толерантності" [21, 54].

М.Василенко являв собою взірець справжнього інтелігента. Йому була найвищою мірою притаманна та внутрішня інтелігентність, яка плекається в родинному колі і передбачає порядність, чесність, терпимість, доброту. Микола Прокопович був завжди готовий допомогти будь-якій людині, незалежно від того, як він особисто до неї ставився. Так, наприклад, у 1920 р., використовуючи свій авторитет в академічних колах, він допоміг вдові проф. Т.Флоринського – свого давнього політичного противника. Проте ця доброта і толерантність аж ніяк не виключала принциповості у питаннях науковості [13, 109].

Таким чином можна стверджувати, що в кін. 1900 – сер. 1910-х рр. відбулася остаточна кристалізація політичного світогляду М.Василенка, який визначав його політичну поведінку в „дореволюційний" період. Його (світогляду) основними рисами були прагнення до демократизації імперії, перебудови її на національно-федеративних засадах, вільного розвитку національних культур її народів, насамперед українського при збереженні єдності імперії та лояльності до російської культури. Національний аспект світогляду М.Василенка можна визначити відомими з літератури (див. праці П.Маґочія [16], І.Гирича [9], Я.Грицака [10], В.Даниленка [11]) поняттями „подвійна лояльність", „національний дуалізм", „гібридна національна свідомість", „етнопсихологічне роздвоєння", „існування на стику культур", хоча українська національна ідентичність, очевидно, переважала над російською. Вірогідно, що М.Василенко почував себе „етнічним українцем російської нації".

В період діяльності Тимчасового уряду і УЦР М.Василенко обіймав посаду попечителя Київської шкільної округи (березень – серпень 1917 р.). Будучи фактичним керівником освітнього процесу в Україні, М.Василенко здійснив ряд заходів, які були направлені на реформування освітньої системи в Україні. Ці зміни стосувались в основному демократизації навчання в школах. Стосовно питання українізації шкільної освіти Микола Прокопович зайняв помірковані позиції, яких притримувалися стосовно цього питання й партія кадетів, до якої він належав.

Найвищим щаблем політичної кар'єри М.Василенка був період Гетьманату П.Скоропадського. Він став офіційним керівником ключових державних інститутів, одним з натхненників політичного курсу гетьмана. 2 травня він тимчасово очолив Раду міністрів Української держави, а також посів посаду міністра народної освіти [8, 129]. Деякий час, а саме з 2 по 21 травня, виконував обов'язки міністра закордонних справ [30, 356]. 9 серпня 1918 р. його було призначено президентом Державного Сенату Української Держави. Наприкінці листопада 1918 р. М.Василенка було обрано головою комісії з розробки положення про вибори до Українського Державного Сейму [30, 170]. Очевидно, що Микола Прокопович був залучений до роботи в гетьманському уряді через те, що за своїми професійними якостями і політичним досвідом та переконаннями ідеально вписувався у політичний курс цього державного утворення.

Основна діяльність М.Василенка в період Гетьманату проходила на посаді міністра народної освіти. Саме за його безпосередньої участі система освіти стала більш демократичною. Незважаючи на складні політичні обставини, було фактично втілено у життя ідею української національної школи, особливо ту її частину, що стосувалась початкової ланки системи освіти. Вдалося досягти принципових зрушень у справі організації національної середньої і вищої освіти. Діяльність М.Василенка на посаді міністра народної освіти носила поміркований характер і була спрямована на те, щоб реальними, творчими заходами зміцнити ґрунт для розвитку українського шкільництва й національної культури, не руйнуючи нічого з того, що було здійснено раніше в культурно-освітній галузі хоча б і в чужій, російській формі. Завдяки його праці вдалося за дуже короткий термін досягти великих зрушень у освітньому та культурному будівництві. Крім того, Миколі Прокоповичу, як міністру освіти, належала значна роль у створенні і функціонуванні центральних національних наукових установ, насамперед Української Академії Наук.

Loading...

 
 

Цікаве