WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Соціодіалектологія: формування та розвиток в контексті гіпотези Тібу - Реферат

Соціодіалектологія: формування та розвиток в контексті гіпотези Тібу - Реферат

Реферат на тему:

Соціодіалектологія: формування та розвиток в контексті гіпотези Тібу

Сучасний розвиток суспільства немислимий без врахування особливостей і тенденцій різнопланових глобалізаційних процесів, зокрема, в частині поширення й застосування в ньому англійської мови.

Одним із вагомих чинників цього впливу стає також рівень міжрегіональної диференціації видатків місцевих бюджетів, який проявляється у залежності внутрішньої міграції від можливостей надання суспільних благ на місцевому рівні (гіпотеза Тібу)[1]. Зазначимо, що в контексті взаємозвязку соціодіалектології та прояву теорії Тібу наукових досліджень не проводилось.

Відомо, що гіпотеза Тібу діє за дотримання певних умов, а саме:

− у державі сформована ефективна модель фіскального федералізму, за якої регіональній владі надано реальну самостійність у сфері як формування доходів бюджету так і фінансування місцевих видатків;

− дуже висока (абсолютна) мобільність населення;

− незалежність споживачів суспільних благ щодо вибору напрямку та місця міграції;

− відсутність недостовірної інформації щодо стану місцевого оподаткування й рівня локальних суспільних благ;

− пряма залежність рівня локальних суспільних благ від стану прямого оподаткування доходів чи власності споживачів цих благ;

− відсутність або зведення до мінімуму „ефекту переливу".

За виконання означених умов гіпотеза Тібу дозволяє пояснювати ряд регіональних процесів, зокрема, наявність „елітних" та „робітничих" зон (районів) у містах чи регіонах держави, а з ними й проблематику формування соціогруп в контексті соціодіалектології.

Виходячи з аналізу поширення та систематизації підходів розвитку наукового пізнання щодо соціальних груп і ролі комунікацій в них, авторами даного дослідження пропонуються наступні твердження.

Соціодіалектологія – це сучасний науковий напрям знань щодо принципів, закономірностей, законів формування й функціонування як соціальних груп так і мовних діалектичних взаємозв'язків у них, особливостей переходу на інші діалектомовні, а з ними й соціальні рівні з урахуванням тенденцій глобалізації та потреби національної ідентичності.

Соціодіалектологія англійської мови – це окремий сегмент наукового напрямку соціодіалектології та пов'язаний із дослідженням процесів становлення та розвитку соціальних діалектів у англійській, де вона стає мовою макро посередником, а із цим і національною мовою.

Так, малайзійський варіант англійської – це мова якою спілкуються в колишніх колоніях Великобританії, а саме Малайзії та Сінгапурі. У Малайзії вона має статус другої національної мови після малайзійської, а в Сінгапурі – однією із чотирьох офіційних мов країни – малайзійська, англійська, тамільська, мандаринська), де вона відома як Сінгапурська англійська [2-3].

Питання варіантів англійської в постколоніальних країнах 80-90-их років минулого століття розглядали й вітчизняні науковці. Так, Семенець О.Є. у своєму дослідженні висвітлив деякі загальні аспекти просторово-територіального варіювання англійської мови в країнах Азії та Африки. Але проблематика соціальної диференціації азійських варіантів та їхнього місця у формуванні сучасної культури, зокрема, малайзійського варіанту англійської, залишається відкритою для досліджень. Практично не дослідженим залишається аспект впливу азійських мов на стандартну англійську та формування нової мовної парадигми ХХІ століття. Саме ці аспекти комплексної проблеми стали передумовою для даного дослідження.

Соціодіалектологія за своїм фундаментальним змістом має формуватись на певних принципах. На нашу думку, дані принципи мають логічно відображати як тактичні, так і стратегічні орієнтири процесів, які відбуваються на рівні окремих соціальних груп, а з ними, і їхніх діалектичних форм. Зазначимо, що ці принципи можуть бути як стабільними протягом тривалого проміжку часу так і коригуватись, змінюватись у відповідності із ситуацією в конкретній соціогрупі. На даний час в основу соціодіалектології можуть бути закладені такі базові принципи:

1. Науковості – врахування сучасних засад розвитку науки про діалекти та соціогрупи з врахуванням реалій інноваційної культури та фінансового забезпечення кожної з соціогруп, їхньої потреби у самовираженні та самоіндентифікації.

2. Об'єктивності – мають відображатись та розкриватись специфічні особливості становлення та розвитку діалектів соціогруп, виходячи з різних ресурсних підходів та можливостей досягнення високого пізнавального, освітнього рівня.

3. Загальнонаціональних мовних інтересів – означає, що дії всіх носіїв мовного середовища повинні спрямовуватись на зміцнення властиво державності, територіальної цілісності.

4. Законодавче забезпечення прав і повноважень суб'єктів груп – мовна політика щодо соціогруп має регламентуватись відповідною нормативно-правовою базою, дотримання вимог якої є обов'язковою умовою ефективності регулювання мовних взаємовідносин між усіма учасниками соціогруп.

5. Поєднання інтересів – поточні та стратегічні завдання розвитку діалектів соціогруп повинні враховувати державні та місцеві інтереси, а їхнє практичне здійснення має „згладжувати" можливі суперечності між ними.

6. Урахування інтересів регіональних соціогруп – означає необхідність диференційованого підходу до регулювання регіональних мовних процесів, з урахуванням історичної, природної, соціальної, демографічної та економічної специфіки території.

7. Збалансування критеріїв соціальної справедливості та ефективності – особливо при виборі методів і форм селективної підтримки окремих соціогруп.

8. Партнерство – передбачає необхідність налагодження тісного співробітництва між групами, забезпечення стабільності та соціальної злагоди в процесі їхньої взаємодії.

Окрім вищеозначених фундаментальних принципів у формуванні і розвитку соціодіалектології проявляються ще такі:

- зниження психологічної барєрності (поява в носія національної ідентичності, що спрощує та знімає психологічну напруженість у спілкуванні);

- багатоелемантність, передбачає задіювання різних елементів будови слів та діалектичних форм;

- розширення словникового запасу, пов'язане, що кожен носій, роблячи крок назустріч, розширює свій словниковий діапазон;

- єднання культур, вибір соціолекту сприяє розумінню культури окремих груп та дозволяє більш шанобливо відноситись одна до одної;

- гнучкість, стосується можливостей переходу на нижчі соціолектальні рівні й навпаки (в обмежених варіаціях);

- динамічність (характеризується динамікою функціонування та орієнтованістю на потреби й розвиток);

- комплексність (системність) розвиток відбувається в кожній групі з орієнтованістю на вищий рівень;

- безперервність, стосується безперервності та нашарування різноманітних автохтонних одиниць;

- циклічність, передбачає розвиток окремих соціогруп у залежності від цикліки змін у зовнішньому середовищі;

- неконтрольованість, розвиток соціолектних груп проходить під дією багатофакторних чинників, які не завжди можливо контролювати, і тим більше передбачити кінцевий результат;

- адаптивність до середовища, соціогрупи пристосовуються до дії зовнішнього середовища, стараються комфортно себе почувати у внутрішньому соціумі;

- відкритість (мовне середовище є відкритим для різних автохтонних мов);

- цілеспрямованість;

- ефективність (перехід на інші соціолектичні рівні з метою нарощування ефективності спілкування та розуміння);

- ненормативність (чим нижчий соціолект тим більше відхилення від норми);

- економність (полягає в економії мовних засобів (одиниць) з метою спрощення процесу комунікації);

- зацікавленість, носії як вищих так і нижчих рівнів прагнуть бути зрозумілими один до одного, перетинаючись у ринкових умовах на засадах вигідності та комерційності;

- відповідальність, об'єктивно, що носії вищих рівнів зважено відносяться до розвитку мовних традицій, і стараються підтримувати високі стандарти мовлення з урахуванням діалектичного середовища;

- інформаційності, встановлення інформаційної потреби та шляхів і методів найбільш ефективного їхнього задоволення;

- єдність інформації, що надходить із різних соціолектичних джерел (демографічних, політичних, культурних, технологічних, підприємницьких, етнографічних, різноманітної інвестиційно-інноваційної інформації, як бізнес планів, оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку), усунення незрозумілостей у подачі інформації;

- оперативність соціолекто інформації, яка досягається шляхом застосування сучасних засобів зв'язку, безпосередньо пов'язаних з сучасними інформаційними технологіями;

- можливості кодування даних із метою скорочення обсягів інформації, ефективного використання інформаційних технологій та засобів зв'язку.

Зазначимо, що прослідковується прямий зв'язок між соціодіалектологічними аспектами та гіпотезою Тібу, оскільки формування соціальних діалектних груп тісно переплітається із міграційними процесами.

Результати проведених досліджень дозволяють виділити закономірність: чим більше носіїв вищих рівнів соціолектів тим вищий рівень розвитку держави (вона стає більш розвинутою).

Дана закономірність більш рельєфніше проявляється в країнах (регіонах) із стійкою тенденцією на розвиток.

Література:

  1. Tiebout Ch. A Pure Theory of Local Expenditures// Journal of Political Economy. – 1956. – № 64. – P. 416-424.

  2. Baskaran Loga Mahesan. A Malaysian English Primer: Aspects of Malaysian English. Features. – Kuala Lumpur: University of Malaya Press, 2005. – 190 p.

  3. Crystal David. The Cambridge Encyclopedia of the English language. Second edition. – Cambridge University Press, 2003. – 480 р.

Loading...

 
 

Цікаве