WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства. Знаряддя обробітку ґрунту. Методи обробітку ріллі. Догляд посівів, обробка продукції. Са - Реферат

Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства. Знаряддя обробітку ґрунту. Методи обробітку ріллі. Догляд посівів, обробка продукції. Са - Реферат

які згодом поширилися по всій її території. Приблизно з цього ж часу почалося культивування синіх баклажанів та перцю. Город української господині не можна було уявити без соняшників. Спочатку цю культуру вирощували як декоративну, її, як і кукурудзу, було завезено з Американського континенту.
3. Хліборобство, основні посівні культури
та особливості рільництва
Провідною галуззю землеробства в Україні було, однак, хліборобство, причому вже за часів Київської Русі воно набуло високорозвиненого, орного характеру. На Правобережжі ще в перших століттях нашої ери застосовувалось землеробське знаряддя з залізним наконечником. Пізніше поширився плуг із залізним лемешем та череслом.
Що стосується тяглових знарядь обробітку ґрунту, то українці користувалися трьома їх видами: плугом, ралом і сохою. Остання була менш характерна і застосовувалася тільки на Поліссі і подекуди на Лівобережжі. Конкретним етапам історичного розвитку відповідали різновиди цих знарядь.
Традиційний український плуг (у літературі він згадується також під назвами "малоросійський", "новоросійський", "степовий") складався з двох головних частин: робочої, власне плуга; тяглової частини - передка. До робочої частини належали: один або два дерев'яних полози, на які спирався плуг; залізний леміш, що був набитий спереду на полозі; дерев'яна полиця, яка відвалювала зораний шар ґрунту; гряділь, що призначався для з'єднання робочої частини з передком; у передній частині гряділя був вертикально забитий залізний різак - чересло. Для міцності гряділь був з'єднаний з підошкою дерев'яним бруском - стовбою. Правили плугом за допомогою двох дерев'яних чепіг. Передок складався із вісі, на яку набивався тонкий брусок - подушка, двох коліс (праве з них - борозенне - бувало звичайно більшим), правила, що складалося із дишла і пристосування для з'єднання його з віссю - ключа. Слід зазначити, що в різних етнографічних районах були й різні назви деталей плуга: передок називався колішнею, теліжкою, припрягом; підошва - повзуном, плахою; чересло - ножем, різаком; гряділь - стрілою, валом тощо.
Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати дві-чотири пари волів), хоч із розвитком його протягом віків виникли й легші його варіанти.
Іншим землеробським знаряддям, що доповнювало плуг і співіснувало з ним, було рало. Воно є найстародавнішим знаряддям у більшості народів, котрі займалися
орним землеробством. Археологічні знахідки простіших варіантів рала на території України датуються кінцем І тисячоліття до н. е.
За будовою усі рала, що застосовувалися українцями, мали два різновиди: однозубі та багатозубі. Обидва у свою чергу ділилися на типи. Однозубі рала були двох типів: безполозові та з полозом. Рало першого типу складалося з жердки довжиною 3-4 м (стебла, вії), що правила за дишло. В отвір на задньому його кінці знизу забивався дерев'яний клин - ральник (зуб, кописть). Ральник скріплювався з дишлом розпіркою (жабкою). Зверху в отвір заднього кінця дишла забивався держак (чепіга). На ральник набивався залізний симетричний наральник (у стародавніх варіантах його не було, і робочою частиною слугував безпосередньо ральник, кінець якого був загострений і обпалений) .
Рало з полозом відрізнялося від безполозового розташуванням ральника та способом його з'єднання із стеблом. У нього стебло забивалося в отвір на держаку, що був зігнутим продовженням ральника і становив з ним єдине ціле. Розташовувався ральник горизонтально й майже паралельно до стебла, утворюючи підошву, на якій стояло знаряддя. Хоч полозове рало дещо зручніше в експлуатації, між знаряддям обох типів не було суттєвої різниці. Генетичне обидва типи взаємопов'язані. Відомі варіанти рала, котрі конструктивно стоять між ними.
Однозубе рало було простим і легким знаряддям. Для роботи ним достатньо було пари волів чи коней або навіть тільки одного вола чи коня. Значне поширення його в другій половині XIX ст. у бідняцьких господарствах пояснюється саме цією особливістю, а також традиціями поєднання відвального і безвідвального способів обробітку ґрунту. Плугом, що перевертав шар ґрунту, орали цілину, толоку, перелоги, тобто важкі ґрунти; ралом (безвідвальним знаряддям) здійснювали повторний обробіток лану, "довжили" його і "поперечили" з метою розпушування ріллі, тобто використовували його як культиватор.
Багатозубі рала, що були досконалішими й продуктивнішими знаряддями, поділялись на три типи: бороноподібні; граблеподібні; з трикутною рамою.
Рала першого типу (поширені головним чином у смузі переходу від Полісся до Лісостепу) складалися з тривалкової бороноподібної рами. У кожний валок знизу був забитий ральник. Рала другого типу нагадували великі граблі. Вони складалися з гранчастої нетовстої колоди, довжиною до метра, у яку знизу забивалися ральники (зуби, башмаки), звичайно три - п'ять, іноді до 10. В отвір на жердині колоди забивалося дишло (вія). Іноді один із трьох ральників забивався не в колоду, а в дишло, недалеко від з'єднання останнього з колодою. Таке рало називалося трійчаком (три ральники, розташовані трикутником). Рала третього типу складалися з дерев'яної трикутної рами, у яку знизу були забиті ральники - клиноподібні бруски. Іноді передній гострий кут рами зрізувався й додавалась поперечка - тоді рама набувала форми трапеції.
Традиційні сохи, що застосовувалися на Поліссі й подекуди на Лівобережжі, мали два типи. Перший - це безпередкова соха з голоблями (вобжами) та непорушне встановленою полицею (одноколка, московка, плашка), де замість дишла були голоблі, а робоча частина (розсоха) своїм заднім кінцем забивалася у поперечний брусок. Сохи другого типу мали дишло, і розсоха забивалася знизу в отвір на задньому його кінці. Такі сохи, відомі в літературі як українська, литовка, або поліська, мали дерев'яну полицю і до неї припілок - клиноподібну дощечку. Були вони нерідко і з передком - так звана coxa-рогач. На кінці розсохи набивалися залізні сошники. Робилися сохи з двома ручками. Поліський тип сохи був поширений на всій території українського Полісся, крім північної його части-ни - Новгород-Сіверського, Глухівського й частково Кролевецького повітів, а також деяких суміжних територій інших повітів Чернігівської губернії, де, як і по всій Лівобережній Україні, застосовувався інший тип сохи - одноконка.
З 80-90-х років XIX ст. у зв'язку з появою фабричних плугів та культиваторів традиційні знаряддя обробітку ґрунту зазнали удосконалення. Так, у плугах дерев'яна полиця була замінена залізним відвалом, чересло почали кріпити бандажем із гвинтами і гайкою тощо. Увеликому різноманітті модифікованих плугів виокремлюються два типи. У першому корпус мав форму чотирикутника, що утворювався залізним пруттям (колоністські плуги). У плугах другого типу (подільських, або західноукраїн-ських) основу корпусу становив задній кінець гряділя, до якого пригвинчувалися знизу полоззя, а зверху чепіги. Колоністські плуги залишалися з вигнутим гряділем, у західноукраїнських гряділь стали робити прямим. На Поліссі з кінця XIX ст. соху почав витісняти кустарний поліський плуг - подібний до традиційного плуга з дерев'яним гряділем, але позбавлений колісного передка. Цей плуг уже мав залізний відвал. Модифікації зазнали й інші знаряддя обробітку ґрунту.
Однозубе рало обох типів із приладнанням по боках поличок перетворилося
Loading...

 
 

Цікаве