WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства. Знаряддя обробітку ґрунту. Методи обробітку ріллі. Догляд посівів, обробка продукції. Са - Реферат

Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства. Знаряддя обробітку ґрунту. Методи обробітку ріллі. Догляд посівів, обробка продукції. Са - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства. Знаряддя обробітку ґрунту. Методи обробітку ріллі. Догляд посівів, обробка продукції. Садівництво. Традиційне тваринництво. Народний господарський календар
ПЛАН
Вступ
1. Основні відомості про землеробство, види систем землеробства
2. Садівництво
3. Хліборобство, основні посівні культури та особливості рільництва
4. Традиційне тваринництво
Список використаної літератури
Вступ
Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство. Українці - нація зі стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Населення займалося тут мотичним землеробством ще в епоху неоліту - VI-IV тисячоліття до н. е. Сприятливі кліматичні умови: помірно холодна зима, літо з достатньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти - переважно чорноземи - з великою місткістю поживних речовин; давні землеробські традиції, культурно-господарські контакти з сусідніми народами - все це зумовило досягнення українців у розвитку традиційної агротехніки, значну варіативність їхніх землеробських знарядь.
1. Основні відомості про землеробство, види систем землеробства
Землеробство поділяється на три основні галузі: хліборобство, городництво та садівництво. За циклічністю землеробських робіт протягом року розрізняються обробіток ґрунту та посів; догляд за рослинами; збирання врожаю та його переробка. За змістом і засобами діяльності у землеробстві виділяються дві основні складові: землеробська техніка (знаряддя праці), котра, як елемент продуктивних сил, є найбільш рухливою й чутливою щодо змін; агротехнічні знання - народний досвід, традиції й навички вирощування тих чи інших рослин. Важливим елементом агротехнічних знань, як і землеробської культури в цілому, є системи землеробства.
В Україні було відомо кілька систем землеробства. Найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці (підсіці) восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон. У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки урожайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним - "відпочивати", "лежати". Вирубно-вогнева система характеризувалася вкрай низькою продуктивністю праці.
Другою, також екстенсивною системою землеробства, що побутувала в Україні як пережиток, була залежна, або перелогова, система, більш поширена у степових районах. При перелозі після оранки цілини або земель, що "лежали" певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали зерновими культурами: в перші два роки - просом або кукурудзою, на третій - яровою пшеницею або вівсом, після цього - житом та ін. Коли лан переставав родити, його залишали під "залеж" і вдавалися до обробітку нових ділянок цілини або перелогу. На кінець XIX ст. у зв'язку з тим, що в Україні цілинних земель майже не залишилося, ця система землеробства вийшла з ужитку.
Найбільш поширеною в українців була трипільна система землеробства, відома ще з часів Київської Русі. При трипіллі уся придатна для обробітку земля у тому чи іншому селі ділилася громадою на три частини. Одна з них відводилася під озимі культури, друга - під ярові, а третя залишалася на сезон незасіяною, "парувала", тобто відпочивала і використовувалася як толока - пасовисько для худоби. На ділянках, що відводилися під озимину й яровину, кожному домогосподарству належала певна частина. В наступному році толока засівалася озимими культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли ярові; рілля, що перебувала під яровими, залишалася як толока: отже, відбувалося певне чергування.
Трипільна система була прогресивнішою порівняно з вирубно-вогневою та перелоговою. Вона певною мірою створювала можливість відновляти родючість ґрунту внаслідок відпочинку землі та природного її удобрювання під час використання як пасовиська, покращувалася й струк-тура ґрунту. З переходом до цієї системи підвищилась продуктивність праці землеробів. Однак у конкретних умовах тих чи інших регіонів України селяни на практиці не завжди чітко дотримувалися трипільних сівозмін. У Карпатах, зокрема, довгий час переважала двопільна система, при якій уся земля ділилася на дві основні частини: одна оралася, інша - "відпочивала" і використовувалася як пасовисько. На Поділлі відоме було і чотирипілля, при якому одна частина залишалася під сінокоси, і т. ін.
З кінця XIX - початку XX ст., після аграрних реформ і утворення хуторів, в Україні набула поширення прогресивніша система землеробства - багатопілля з раціональною сівозміною, інтенсивним удобрюванням ланів, травосіянням (конюшина, люпин, люцерна, тимофіївка тощо).
2. Садівництво
В українців були розвинуті усі галузі землеробства - хліборобство, городництво і садівництво. Щодо останнього, то іноземці, які бували в Україні ще в XVI-XVII ст., відзначали наявність великої кількості вишневих та яблуневих садків біля кожної хати. Садівництво, отже, мало в основному присадибний характер, хоча при монастирях, у маєтках поміщиків було чимало й великих садів. Вирощували яблука, груші, вишні, сливи, а також малину, порічку, аґрус тощо. У південніших районах розводили ще й череш-ню, горіхи, абрикоси, персики, а у Причорномор'ї та на Закарпатті займалися також виноградарством.
Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева й вивели багато сортів яблук, що характеризувалися добрим смаком, високою урожайністю, морозостійкістю: на Лівобережжі - антонівка, боровинка, пепенка, волошка тощо, на Київщині - сорока. Великих розмірів були яблука апорт, або фунтівка, - на Чернігівщині, книш (вагою до 600 г) - на Поділлі. Щодо кількості сортів яблук, то тільки на Поділлі їх налічувалося до тисячі. У другій половині XIX ст. видатним українським селекціонером Л. П. Симиренком був виведений цінний сорт яблук - ренет, названий його ім'ям. Він широко побутує і нині.
Існувало багато прекрасних сортів груш: глива, бера на Київщині, глек та іллинка на Поділлі, бабка на Волині та ін. Поділля та Полтавщина славилися сливовими садами. Сливи вживали у свіжому вигляді, а також солили й маринували, вивозячи у великій кількості на продаж навіть за межі України. Взагалі культура садівництва українців характеризувалася високим рівнем розвитку. Не випадково ряд порід плодових дерев було вивезено з України на початку XX ст. до Американського континенту.
Слід зазначити, що згідно з традиційним розподілом праці в родині догляд за садами був цілком компетенцією чоловіків. Городництвом головним чином займалися жінки. Вони готували насіння, зберігали його взимку, пророщували навесні, потім вирощували розсаду і висаджували її на городі. В Україні здавна культивувалисякапуста, огірки, цибуля, часник, морква, ріпа, буряк, дині тощо.
Приблизно з XVI ст. почали вирощувати кавуни (у степових районах України на баштанах - спеціально відведених для цього ділянках). Особливо славилися херсонські кавуни, якими торгували не тільки в Україні та Росії, а навіть вивозили за кордон. У першій половині XIX ст. на Півдні України з'явилися помідори,
Loading...

 
 

Цікаве