WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Розвиток засобів зв’язку в Україні - Реферат

Розвиток засобів зв’язку в Україні - Реферат

інженер П.М.Голубицький запропонував будувати телефонні станції з електроживленням від центральної батареї, встановленій у самій станції. Цей блискучий технічний задум сприяв створенню централізованих телефонних станцій, обслуговуючих десятки тисяч абонентів.
Коли у 1876 році американський інженер А.Г. Белл винайшов телефонний апарат, цей винахід сколихнув, перш за все, ділових людей - банкірів,фабрикантів, купців, поміщиків. У діловому світі дізналися про новий бізнес. І щоб успішно розвивати його, потрібно було переконати десятки тисяч людей у вигідності нових телефонних послуг, як різновиду людського спілкування, та найголовніше - не побоятися піти на ризик, вкладаючи у розвиток телекомунікацій значні кошти. Але людська цікавість перемогла всі перестороги. Новий засіб незвичайного зв'язку швидко почав приживатися у багатьох країнах світу. Вже на прикінці ХІХ ст. в Німеччині нараховувалося 160 тисяч осіб, які користувалися телефонним зв'язком, в Англії - 75, Швейцарії - 50, Франції - 35 тисяч. Найбільше телефонів у цей час було зареєстровано у США - майже мільйон абонентів. Не обминула телефонізація і теренів України. Перші телефонні станції запрацювали в Одесі вже 1882-го року. На той час Буковина перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Зважаючи на це, розвиток телефонного зв'язку в краї відбувався швидшими темпами, ніж, скажімо, в царській Росії. Австрійські міста телефонізувалися удвічі швидше, ніж російські. Так у 1897 році в Австро-Угорщині нараховувалося 30 тисяч телефонних абонентів, тоді як в Росії - лише 18 тисяч. Перший крок до телефонізації Чернівців зробили в березні 1883 року. Саме тоді міністерство торгівлі Австрії на прохання Буковинської палати торгівлі і ремесел прийняло рішення телефонізувати Чернівці і околиці міста, збудувати центральну телефонну станцію, яка мала забезпечувати зв'язком навколишні населені пункти в радіусі 10 км, а хто бажає, - може на свій кошт провести телефонні лінії ще далі, на відстань до 20 км. Цей проект будівництва тривав 10 років, а впроваджувала його одна із провідних лондонських телефонних компаній, яка на той час уже телефонізувала Прагу, Грац, Трієст та інші європейські міста. Уже через півроку після прийняття рішення у жовтні, того ж таки 1883 року, в Чернівцях частково запрацювала центральна телефонна станція, яка надала послуги 13 абонентам. Цю дату і слід вважати початком телефонізації України. До речі, у Львові перші 88 телефонів з'явилися на два роки пізніше, у Києві - 1886 року, Харкові - 1888, Тернополі - 1897. Першими користувачами нового зв'язку були найповажніші державні, крайові та банківські установи. Через рік телефонний зв'язок з'єднав по мосту через річку Прут Чернівці із передмістям - Садгорою. Цей перший приміський телефон було встановлено в палаці барона Йогана Мустаци. Згодом телефонізація прийшла на село, в поміщицькі маєтки. На свої кошти поміщик Ніколаус Добровольський фон Букенталь, який мешкав у селі Добринівці (35 км. від Чернівців), провів до свого маєтку телефонну магістраль. Сім телефонних апаратів дозволяли господареві спілкуватися із сусідніми селами і головною станцією в Чернівцях. На розвиток електрозв'язку виділялися значні кредити під 4-5 відсотків річних. Спочатку міські власті отримали кредит у сумі 320 тис. крон, який з часом збільшився вдвічі - до 650 тис. Завдяки цьому будівництво центральної телефонної станції в Чернівцях було завершено вчасно, у 1893 році. До речі, на той час це були значні кошти. Наприклад, для спорудження Чернівецького оперного театру - архітектурної перлини міста, знадобилося 500 тис. флоринів або мільйон крон. Однак на розвиток телефонізації впливало багато обставин: плата за телефон була дорогою - 80 флоринів (для порівняння: великий (до 900 кг) віл коштував тоді до 60 флоринів, 1 цнт пшениці - 6-10 флоринів). Усвідомлюючи це, телефонна служба, вже починаючи з січня 1886 року, дещо знизила плату. Для обонентів, домівки яких перебували на відстані до 500 м від центральної телефонної станції, вона складала 60 флоринів на рік. Крім того досить важко отримувався дозвіл на закопування на приватній землі стовпів або ж згода на під'єднання дротів до паль будинків. Заважали також розвитку зв'яку і стихійні явища. Зв'язок у Чернівцях часто виходив з ладу, насамперед - через обрив проводів від вітру та намерзання на них льоду. Основною причиною цього лиха була велика вага дроту (діаметр поперечного розрізу до 5 мм). По-друге, не рідко споруджували лінії з порушенням технологічних вимог - не на стовпах зі строго встановленою відстанню між ними 45-50 метрів, а на стояках дахів будинків, де відстань іноді перевищувала 100 метрів. Налагодження телефонного зв'язку з провінцією також просувалося повільно. Скажімо, Буковинська палата торгівлі і ремесел у 1896 році скаржилася на те, що три роки поспіль просить прокласти телефонну мережу до Новоселиці. Мешканці приміського села Тарашани (20 км від Чернівців) через 30 років після початку телефонізації не могли домогтися проведення в цей населений пункт електрозв'язку. Всі ці обставини, врешті-решт, вплинули на те, що у 1889 році в Чернівцях працювало лише 114 телефонів. Більшість апаратів було встановлено в центрі міста, на відстані 500 метрів від ратуші, а телефонним зв'язком користувалися найбагатші городяни "маленького Парижа". Але, незважаючи на це, зв'язок розвивався. Чернівці ставали проміжним пунктом, через який зв'язок із Відня розповсюджувався на Румунію. У 1885 р. між Чернівцями і столицею Австрії відбувалися в середньому 11 тисяч розмов, з них 3,4 тис. - з України і 7,6 тис. - з Румунії. А вже через три десятиліття після встановлення першого телефону, на початок 1913 року, кількість телефонних станцій на Буковині досягла 29, довжина ліній - 772 км, число номерів - 1975 (з них безпосередньо з'єднані зі станцією - 1100), кількість розмов - 7, 1 млн. Згідно з тарифом на 1913 рік, при кількості розмов до трьох тисяч (8 розмов на день) використання телефону вважалося пасивним, з 3 до 6 тис.- інтенсивним (від 9 до 16 розмов на день), а з 6 до 12 тис. - дуже інтенсивним (від 17 до 32 розмов на день). Відповідно до цих категорій встановлювалася і оплата. Завершуючи розповідь про австрійський період розвитку телефонного зв'язку, зупинюся ще на одному факті. 27 липня 1946 року в Чернівцях достроково ввели в експлуатацію першу автоматичну АТС на 1200 номерів. Ця АТС замінила роботу 26-ти телефоністок. Її монтували протягом семи місяців, підключивши спочатку 400 абонентів. На той час такої станції не було навіть у столичному Кишиневі.
Loading...

 
 

Цікаве