WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Рід Juglans l. (Juglandaceae) в Україні (морфолого-біологічні та географічні особливості, систематичне положення та народногосподарське значення) (авт - Реферат

Рід Juglans l. (Juglandaceae) в Україні (морфолого-біологічні та географічні особливості, систематичне положення та народногосподарське значення) (авт - Реферат

1.2. Історія вивчення видів роду Juglans. У результаті виконання роботи узагальнені літературні відомості про таксономію роду, у тому числі внутрішньовидові таксони, за період, що охоплює понад 250 років. Розглядаються також джерела, які містять згадки про види даного роду в літературі давньої Греції та Риму (Феофраст, перекл. 1951; Стріла, 1991). Перші наукові дослідження роду Juglans пов'язані з іменем С. Linnaeus (1737, 1753, 1759), який описав цей рід і подав у його складі 5 видів. Згодом багато дослідників займались питаннями класифікації родини Juglandaceae й описали низку нових видів роду Juglans (De Candolle, 1857-1868; Oersted, 1870; Максимович, 1859-1873, тощо).

Монограф роду Juglans L.A. Dode (1906, 1909а, 1909б) узагальнив наявні дані і розробив власну класифікацію. Для цього він використав насамперед форму, характер та консистенцію перетинок плодів і визнав у складі роду 46 видів, які об'єднав у чотири секції: Dioscaryon Dode (= Juglans), Cardiocaryon Dode, Rhysocaryon Dode та Trachycaryon Dode. Однак, пізніше було показано, що ряд видів, описаних цим автором, є не досить чіткими, оскільки форма та будова ендокарпію є дуже варіабельними, що призвело до різного розуміння обсягу роду. До спільної думки систематики не дійшли й дотепер. Ряд дослідників вважає багато з виділених L.A. Dode видів формами та різновидами, визнаючи всього 8-15 видів роду (Гроссгейм, 1945; Мулкиджанян, 1962; Русанов, 1973; Жилин, 1980; Stone, 1997; Алексеев, 1997; Stanford, Harden, Parks, 2000, тощо). На більшу кількість видів у роді Juglans (близько 40) вказують В.П. Голоскоков (1960), В.І. Запрягаєва (1968), Л.І. Прилипко (1952) та інші автори.

Отже, серед систематиків дотепер не існує єдиного погляду щодо обсягу роду, неоднозначно трактується ранг деяких його представників, у тому числі й тих, що зростають на території України.

1.3. Стан вивченості роду Juglans в Україні. В Україні вивчення видів роду Juglans пов'язане з їх інтродукцією, починаючи з другої половини XVIII ст., коли відбувались перші спроби створення штучних насаджень деревно-чагарникових порід (Цветков, 1957). Пізніше на дослідних ділянках проводилась робота з інтродукції дерев та кущів, у тому числі горіхів, і, відповідно, їх вивчення. Аналіз даних літератури щодо вивчення роду Juglans в Україні свідчить про дослідження різних видів даного роду переважно з практичної точки зору через значну господарську цінність його представників (Щепотьєв, 1949-1987; Погребняк, 1951, 1954; Кроткевич, 1951, 1954; Ріхтер, 1952; Поліщук, 1954-1959; Добровольський, 1957-1964; Новіков, 1959; Пятницький, 1960; Мисник, 1962, 1965, 1976, 1982; Гришко-Богменко, 1963-1967; Кеніг, 1965-1967; Липа, 1977-1978; Стріла, 1982, 1988, 1991; Ядров, 1985; Бадалов, 1987; та ін.). Проаналізувавши існуючі джерела літератури, ми дійшли висновку, що серед дослідників не існує єдиного погляду на склад видів роду Juglans, інтродукованих в Україну. Крім того, всі відомі праці присвячені насамперед сільськогосподарським аспектам дослідження, зокрема питанням інтродукції й акліматизації в різних грунтово-кліматичних зонах України, біології, селекції, гібридизації, вегетативного розмноження, вирощування та догляду за деревами, якості плодів та деревини, створення колекційних генофондів горіхоплідних, а також зеленому будівництву. Переважна більшість праць стосуються найвідомішого, найбільш поширеного та найціннішого виду серед горіхоплідних, а саме J. regia L. Отже, назріла необхідність комплексного всебічного вивчення роду Juglans, яке включило б дослідження морфолого-біологічних, паліноморфологічних й географічних особливостей його видів, що зростають в Україні.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводились протягом 1997-2002 рр. шляхом експедиційних виїздів у Вінницьку, Кіровоградську, Київську, Львівську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську області України та АР Крим. Під час польових досліджень отримано гербарні та насіннєві матеріали, які були використані для морфолого-біологічного аналізу. В роботі, крім власних зборів, також використані гербарні матеріали багатьох вітчизняних гербаріїв (KW, MSUD, YALT, KWHA, LW, LWL і LWS) та деяких зарубіжних (LE, WIR і K). Всього опрацьовано близько 500 гербарних зразків видів, зібраних в Україні, та близько 2000 зразків з інших країн. Видові назви подані за джерелами літератури: "Сосудистые растения флоры СССР" (1981), "Flora of North America" (1997) та "A Nomenclatural Checklist" (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). Для виявлення ступеню варіювання деяких морфологічних ознак проводилось дослідження видів роду Juglans, що зростають на науково-експериментальній базі Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України "Феофанія" та у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України. Основний метод дослідження – порівняльно-морфологічний. Морфологічні описи вегетативних та генеративних органів проводились за схемами, в основу яких покладені праці С.С. Печнікової (1940 а, б), О.О. Федорова, М.Є. Кірпічнікова, З.Т. Артюшенко (1956, 1962, 1986, 1990), а також "Методичні вказівки по обстеженню насаджень грецького горіха та виділенню цінних форм для вегетативного розмноження" (1969). Деякі ознаки досліджували за допомогою стереоскопічного мікроскопа МБС-9. Отримані кількісні дані оброблялися з використанням пакету комп'ютерних програм STATISTICA 5.0 for Windows. Фенологічні спостереження проводились протягом 1998-2000 рр. за "Методикойфенологических наблюдений в ботанических садах СССР" (1975). Дихогамія в роді Juglans вивчалася на науково-експериментальній базі Інституту ботаніки та у Національному ботанічному саду. Протягом 1998-2000 рр. обстежено 560 дерев J. cordiformis Maxim., J. nigra L., J. cinerea L., J. mandshurica Maxim., J. sieboldiana Maxim., J. major (Torr.) Heller та J. microcarpa Berl., а також 768 особин J. regia. Для кожного виду вирахувані відсотки протогінічних та протандричних особин. Морфологію пилкових зерен вивчали з застосуванням світлового та сканувального електронного мікроскопів. Під світловим мікроскопом (CARL ZEISS JENA 318358) досліджували неацеталізовані пилкові зерна. Їх опис проводили за методикою Л.А. Купріянової й Л.А. Альошиної (1967). Ключі для визначення видів побудовані за дихотомічним принципом.

РОЗДІЛ 3. ПОХОДЖЕННЯ ТА СУЧАСНЕ ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВИДІВ РОДУ JUGLANS L.

3.1. Походження роду Juglans. За даними E.W. Berry (1914), M.I. Кузнецова (1925), A.M. Криштофовича (1958), В.А. Красілова (1989), перші викопні рештки представників роду датуються крейдовим періодом. Найбільший розвиток родини Juglandaceae припадає на палеоген, коли її представники були широко розповсюджені по всій Євразії, доходячи до полярного кола, та по обох американських континентах (Смольянинова, 1936; Криштофович, 1958). Найбільшою різноманітністю рід Juglans характеризується в міоцені, тому що його види виявлені в цей час на величезному просторі всієї Північної півкулі. Так, залишки J.acuminata Al. Braun знаходять у США (на Алясці), Канаді, на о-ві Гренландія, в Німеччині, Угорщині, країнах колишньої Югославії, Швейцарії, Італії, Франції, Росії (Камчатка, Західний Сибір), Японії, країнах Закавказзя, а також в Україні (Донбас, Херсонська обл.) тощо (Engler, 1894; Nagel, 1914; Некрасова, 1936; Васильев, 1958; Озол, 1958; Колаковский, 1964). Таким чином, з'ясовано, що цей вид в міоцені був поширений по всій Європі та Азії і, на думку більшості авторів, мав бути вихідним для J. regia. Взагалі, у міоцені кількість видів Juglans сягає 53. Середних трапляються такі, які важко відрізнити від сучасних видів. З початку четвертинного періоду внаслідок похолодання, як припускають A. Engler (1894), H.I. Кузнецов (1925) та інші автори, ареали видів роду Juglans скоротилися до невеликої смуги уздовж Середземного моря та Балкан. З потеплінням клімату вони трохи розширилися, але вже не набули колишніх розмірів. Так, J. sieboldiana в міоцені був представлений в Європі, а після відступання льодовиків він там вже не з'явився. Juglanscinerea та J. nigra, що до похолодання були поширені, крім Північної Америки, майже по всій Євразії, сьогодні залишилися тільки в Північній Америці. Представники роду Juglans у викопному стані знайдені також в Африці, хоча в наш час вони там відсутні (Nagel, 1914). Juglans regia, напевно, зник у північній частині свого ареалу, але зберігся в південній. Існує також думка про те, що всі сучасні осередки трапляння J. regia у природних ценозах є результатом здичавіння.

Loading...

 
 

Цікаве