WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Роль печінки в модуляції трофічних процесів при формуванні гіпертензивного серця (автореферат) - Реферат

Роль печінки в модуляції трофічних процесів при формуванні гіпертензивного серця (автореферат) - Реферат

Слід відзначити, що вірогідна різниця КДО, УО, ФВ, ММЛШ, ІММЛШ та ВТСЛШ у обстежених хворих може бути підставою вважати їх прогностичними маркерами систолічної дисфункції ЛШ та ремоделювання міокарда.

При дослідженні ЕхоКГ у хворих на ГХ та на ГХ у поєднанні з ХЗП встановлені кореляційні взаємозв'язки між окремими геометричними параметрами серця, що проявлялося прямим впливом частоти серцевих скорочень (ЧСС) на ММЛШ (r=+0,45;+078;p<0,05), на ТЗСЛШ (r=+0,63;+0,82;p<0,05), залежністю ММЛШ від змін показників КДР (r=+0,33;+0,71;p<0,05), а також залежності ФВ від УО та КДО (r=+054;+0,63;+0,57;+0,68;p<0,05). Розвиток ознак ремоделювання міокарда ЛШ у обстежених хворих мали вірогідну різницю в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу в печінці. Встановлено, що супутні ХЗП у хворих на ГХ посилюють важкість перебігу захворювання, сприяють вираженому ремоделюванню міокарда ЛШ та можуть бути несприятливими прогностичними факторами, які слід враховувати при діагностиці ГХ та лікуванні цих хворих.

Порушення функціонального стану печінки при ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП супроводжувалися та були тісно пов'язаними зі змінами гормонального гомеостазу. Печінка є органом вибіркового захвату, акумуляції, біотрансформації гормонів. У зв'язку з чим виділяють вісь „гіпоталамус-гіпофіз-печінка". Зміни гормонального гомеостазу хворих на ГХ знаходились у залежності від стадії захворювання та супутніх ХЗП. У хворих на ГХ І стадії це проявлялося вірогідним (p<0,05) підвищенням активності реніну, вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, кортизолу, естрадіолу та тестостерону у сироватці крові, що могло сприяти підвищенню тонусу судин та викликати зміни метаболічних процесів, впливати на функціональний стан печінки та структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ. Прогресування порушень гормонального гомеостазу спостерігалось у хворих на ГХ ІІ стадії (таблиця 2) з вірогідними (p<0,05) підвищенням активності всіх гормонів, за винятком трийодтироніну, який знижувався, що викликало порушення метаболічних процесів у міокарді. Вважають, що адреналінове пошкодження міокарда пов'язане із порушенням метаболічних процесів з боку САС та системи циклічних нуклеотидів, яке супроводжується змінами рівня норадреналіну, зниженням активності аденілатциклази, вмісту цАМФ та збільшенням рівня цГМФ. Гіперінсулінемія у хворих на ГХ була пов'язана з інсулінрезістентністю, яка супроводжувалась підвищенням вмісту С-пептида. Підвищення концентрації статевих гормонів могло бути викликане накопиченням їх у кров'яному руслі внаслідок порушення інактивації і кон'югації естрадіолу та тестостерону у печінці. У хворих на ГХ ІІІ стадії, поряд з вірогідним (p<0,05) підвищенням вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, тироксину, інсуліну, естрадіолу спостерігалося вірогідне (p<0,05) зниження активності реніну, вмісту трийодтироніну та тестостерону у сироватці крові, що слід розглядати як прояви адаптивної та пристосувальної реакції системи „гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирників-печінка". У свою чергу, це було причиною вірогідних (p<0,05) змін у хворих на ХЗП активності адаптаційних гормонів, які знаходилися у залежності від активності та важкості патологічного процесу у печінці. Виражені зміни гормонального стану встановлені у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХЗП, які збільшувались прямо пропорційно важкості патологічного процесу у печінці. Зміни вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, кортизолу, тироксіну, естрадіолу та трийодтироніну у сироватці крові у хворих на ГХ ІІ стадії з ЦП були вірогідні (р<0,05) у порівняні з ідентичними показниками у хворих на ГХ ІІ стадії з ХГ. Рівень адаптаційних гормонів у сироватці крові у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднані мав вірогідну (р<0,05) різницю. Найбільш виражені зміни спостерігалися у хворих на ГХ ІІ стадії з ХЗП, які супроводжувалися порушенням метаболізму адаптаційних гормонів та функціонального стану печінки, прогресуванням структурно-функціональних змін міокарда ЛШ. У всіх групах обстежених хворих виявлені вірогідні (р<0,05) зміни вмісту в-ендорфінів у сироватці крові, які знаходилися у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. Відзначено, що опиоїдні пептиди спроможні стимулювати секрецію багатьох гормонів та приймати участь у регуляції обмінних процесів. Підвищення рівня в-ендорфінів у сироватці крові можна розглядати як патогенетичний фактор у підвищенні АТ, внаслідок причинних взаємозв'язків між системою опіоїдних пептидів та регуляцією судинного тонуса.

Порушення гормонального гомеостазу у хворих на ГХ, як відзначено, негативний впливало на структурно-функціональний стан міокарда ЛШ. Встановлений прямий кореляційний зв'язок між змінами активності реніну та ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднані з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,45;+0,56;+ 0,64;+0,68;+0,71;p<0,05), що підтверджує гіпотезу про залежність ступеня розвитку гіпертрофії ЛШ від рівня активності реніну у сироватці крові. Негативна кореляційна залежність спостерігалася між активністю реніну та ФВ і VCF у хворих на ГХ І стадії (r=-0,26;-0,28;p>0,05), ГХ ІІ стадії (r=-0,38;-0,40;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГМА (r=-0,44;-0,46;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГПА (r=-0,45;-0,48;p<0,05), що може свідчити про зниження скоротливої властивості міокарда ЛШ під впливом змін концентрації реніна у сироватці крові. Виявлені зміни ММЛШ у залежності від концентрації інсуліна у сироватці крові у хворих на ГХ ІІ стадії (r=+0,43;p<0,05), ГХ ІІІ стадії (r=+0,54;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГМА та ХГПА (r=+0,48;+0,52;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ЦП (r=+0,62;p<0,05). Збільшення концентрації інсуліну у сироватці крові може бути обумовлено порушенням його метаболізму у печінці, що викликає розвиток інсулінрезистентності та розлад усіх видів обміну з підвищенням маси тіла, а також структурно-функціональні зміни у міокарді.

Таблиця 2

Показники гормонального статусу (Мm) у хворих на ГХ ІІ стадії та у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з хронічними гепатитами та цирозом печінки

Показники

Контрольна

група

n=20

Групи обстежених хворих

ГХ ІІ стадія

n=120

ХГ загальна

група n=40

ГХ ІІ стадія

+ХГМА n=21

ГХ ІІ стадія

+ХГПА n=22

ГХ ІІ стадія

+ЦП n=26

Ренін, нмоль/чл

1,620,16

2,480,12*

2,380,11*

2,890,11*

3,160,13*

2,040,09*/***

Альдостерон, нмоль/чл

0,280,03

0,660,03*

0,530,03*

0,650,06*

0,680,06*

1,080,08*/**

Адреналін, нмоль/чл

2,270,13

4,640,28*

3,890,14*

4,450,17*

5,120,19*/**

5,820,15*/**

Норадреналін, нмоль/чл

4,260,18

6,620,12*

6,230,11*

6,480,11*

7,360,15*/**

7,880,12*/***

Т4, нмоль/чл

86,22,48

117,21,15*

106,21,12*

105,04,31*

128,54,72*/**

101,01,17*/***

Т3, нмоль/чл

1,620,12

1,080,05*

1,150,09*

1,020,08*

0,930,06*

0,680,04*/***

Інсулін, пмоль/л

89,32,14

114,01,55*

82,41,06*

123,21,53*

127,11,57*

65,11,71*/***

Кортизол, нмоль/л

439,64,45

520,75,54*

514,85,26*

548,05,03*

556,05,09*/**

588,04,64*/***

Естрадіол, нмоль/л

015,0,03

0,540,05*

0,540,08*

0,510,06*

0,720,07*

0,960,09*/***

Тестостерон, нмоль/л

21,40,47

32,31,42*

22,60,66*

32,00,69*

14,80,62*/**

6,840,38*/***

в-ендорфіни, нг/л

32,60,76

58,61,87*

61,11,65*

63,81,58*

67,61,72*

73,81,61*/**/***

Примітка: * р< 0,05 у порівняні з контрольною групою

** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА

*** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГПА

Виявлений вплив збільшення концентрації кортизолу у сироватці крові на ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ II стадії у поєднані з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,45;+0,53;+0,64;+0,62;+0,66;+0,71; р<0,05), свідчить про сповільнення пристосувальної реакції організму внаслідок порушення метаболізму кортизола у печінці. Підвищення концентрації естрадіолу у сироватці крові супроводжувалось збільшеням ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,38;+0,40;+0,45;+0,43;+0,45;+0,52; р<0,05). Відомо, що в-ендорфіни спроможні впливати на психічний статус, стимулювати секрецію багатьох гормонів, регулювати обмінні процеси та змінювати стан ССС. Підвищення вмісту в-ендорфінів у сироватці крові здійснювало прямий вплив на УО у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,32;+0,38;+0,47;+0,43;+0,48;+0,53; р<0,05), та негативний вплив на ФВ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=-0,36;-0,40;-0,48;-0,45;-0,49;-0,61; р<0,05), що може бути пов'язано з пригніченням функціональної активності печінки. Кореляційний зв'язок адаптаційних гормонів з окремими геометричними параметрами міокарда ЛШ збільшувався прямо пропорційно стадії ГХ та особливо при поєднанні ГХ з ХЗП. Слід визначити, що печінка відіграє важливу роль в розладах гуморальних механізмів регуляції ССС, її функціональні зміни сприяють ремоделюванню міокарда ЛШ у хворих на ГХ. Наявність супутніх ХЗП у хворих на ГХ може бути прогностично несприятливим фактором, який стимулює структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ.

Перебіг ГХ був тісно пов'язаний з метаболічними порушеннями, які проявлялися дисліпопротеїдемією, змінами толерантності до глюкози та реологічних властивостей крові, з різним ступенем вираженості в залежності від стадії захворювання та супутніх ХЗП. При фенотипуванні гіперліпопротеїдемій (ГЛП), за класифікацією ВООЗ, у хворих на ГХ І стадії у 68,4% випадків встановлений І тип і у 31,6% - ІІА тип ГЛП. У хворих на ГХ ІІ стадії у 26,4 % випадків виявлений І тип, у 34,6% випадків – ІІА тип, у 21,5% - ІІВ тип, у 17,6 % - IV тип ГЛП. У хворих на ГХ ІІІ стадії у 17,4% випадків встановлений І тип, у 26,1% - ІІА тип, у 34,8% - ІІВ тип, у 21,7% - IV тип ГЛП. У хворих на ХГМА у 72,7 % випадків виявлений І тип і у 27,3% - ІІА тип. У хворих ХГПА у 63,1 % випадків діагностований І тип , у 36,9% - ІІА тип. У хворих на ЦП у 61,1 % виявлений І тип, у 27,8% - ІІА тип, у 11,1 % - ІІВ тип ГЛП. У хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА у 38,1 % випадків встановлений І тип, у 36,4 % випадків – ІІА тип, у 23,8 % випадків – ІІВ тип ГЛП. У хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГПА у 13,7 % випадків виявлений І тип, у 36,4 % - ІІА тип, у 31,7% випадків – ІІВ тип, у 18,2 % випадків – IV тип ГЛП. У хворих на ГХ стадії з ЦП у 15,4 % випадків – визначений І тип, у 26,9% - ІІА тип, у 34,6 % - ІІВ тип і у 23,1 % - ІV тип ГЛП. Характер і вираженість порушень ліпідного обміну залежать від фенотипа дисліпопротеїдемії (Целуйко В.Й., 2003). Слід зауважити, що розвиток дисліпопротеїдемії при ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП може бути пов'язаний з порушенням функціонального стану печінки. Розвиток гіперхолестеринемії, певно, обумовлений порушенням естерифікаційної функції печінки, гіпертригліцерідемія є наслідоком збільшення синтезу ТГ у печінці із продуктів розщеплення вуглеводів та жирних кислот, а також внаслідок зниження активності постгепаринової ліпопротеїдліпази, яка здійснює розщеплення ТГ, що входять до складу ЛПДНЩ. Встановлено, що функціональний стан печінки порушується раніше, ніж виникають макроскопічні атеросклеротичні зміни у судинах (А.М. Климов, 1999). Порушення ліпідного обміну у хворих на ГХ знаходилося в тісному взаємозв'язку із структурно-функціональними змінами міокарда ЛШ. Збільшення вмісту ЗЛ у сироватці крові у хворих на ГХ І стадії чинило прямий вплив на зміни показників КСО, КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ (r=+0,30;+0,38;+0,34;+0,37;+0,55;р<0,05), який збільшувався у хворих на ГХ ІІ стадії (r=+0,33;+0,41;+0,36;+0,44;+0,59;р<0,05) та особливо у хворих на ГХ ІІІ стадії (r=+0,37;+0,48;+0,55;+0,59;р<0,05)та у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА (r=+0,34;+0,42;+0,37;+0,45;+0,61;р<0,05), з ХГПА (r=+0,35;+0,44; +0,38;+0,47;+0,62;р<0,05) та ЦП (r=+0,36;+0,48;+0,42;+0,61;+0,59;р<0,05), що може бути обумовлено прогресуваням порушення метаболічних процесів у міокарді. Встановлено негативний кореляційний зв'язок між концентрацією ЗЛ у сироватці крові та ФВ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=-0,51;-0,55;-0,59;-0,57;-0,59;-0,64;р<0,05), а також між ЗХС та ФВ у цих групах хворих (r=-0,65;-0,71;-0,68;-0,74;-0,85;р<0,05). Відомо, що регуляція біосинтезу холестерину здійснюється шляхом зміни синтезу та активності в-гідрокси-в-метилглутаріл-КоА-редуктази у печінці та порушується при її ураженні (Полякова К.Д., 1977). Встановлений також прямий вплив збільшеної концентрації ХС ЛПНЩ на окремі параметри міокарда (КСО, КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ) у хворих на ГХ І стадії (r=+0,51;+0,59;+0,52;+0,58;+0,78;р<0,05), ГХ ІІ стадії (r= +0,53; +0,61; +0,54; +0,62 ;+0,81; р<0,05), ГХ ІІІ стадії (r= +0,56; +0,63; +0,57; +0,67; +0,52; р<0,05), ГХ ІІ стадії у поєднані з ХГМА (r=+0,54;+0,61;+0,53;+0,62;+0,64;р<0,05), з ХГПА (r=+0,56;+0,63;+0,55;+0,64;+0,65;р<0,05) та з ЦП (r=+0,58;+0,66;+0,58; +0,67;+0,59; р<0,05). Негативний кореляційний зв'язок виявлений між рівнем ХС ЛПВЩ у сироватці крові та КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ і хворих на ГХ І стадії (r=-0,52;-0,63;-0,34;-0,31;р<0,05), ГХ ІІ стадії (r=-0,53;-0,64;-0,35;-0,34;р<0,05), ГХ ІІІ стадії (r=-0,56;-0,66;-0,38;-0,36;р<0,05). ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА (r=-0,55;-0,67;-0,38;-0,37;р<0,05), з ХГПА (r=-0,56;-0,69;-0,41;-0,40;р<0,05) та з ЦП (r=-0,57;-0,73;-0,48;-0,39;р<0,05). У хворих цих груп спостерігався позитивний кореляційний зв'язок між рівнем ХС ЛПВЩ та ФВ (r=+0,36;+0,44;+0,54;+0,46;+0,58;+0,63;р<0,05). Як відзначено, зміни вмісту ліпопротеїдів у сироватці крові у хворих на ГХ, викликали негативний вплив на зміни геометричних параметрів міокарда ЛШ, які зростали при поєднанні ГХ з ХЗП. Відомо, що частинки ЛПВЩ приймають участь у переносі ХС із тканин у печінку з затримкою розвитку атеросклеротичного ураження ССС, а ХЗП викликають порушення цих процесів, що стимулює розвиток атерогенезу та викликає зміни міокарда з порушенням його систолічної та діастолічної функції.

Метаболічні порушення у обстежених хворих проявлялися вірогідним (р<0,05) підвищенням вмісту вільних (Х, ДХ), кон'югованих (ГХДХ+ГДХ, ТХ, ГХ) та суми жовчних кислот у сироватці крові, які зростали при поєднанні ГХ з ХЗП. Порушення ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот, а також зміни співвідношення вільних та кон'югованих жовчних кислот у сироватці крові відображають порушення холеретичної функції печінки, що викликає порушення утворення ліпідного комплексу, який є головною транспортною формою фосфоліпідів та несприятливим фактором, що викликає ушкоджуючу дію на тканини печінки та холангіоли. Підвищення рівня жовчних кислот у сироватці крові може бути пов'язане з посиленням трансформації холестерину у жовчні кислоти, що стимулює розвиток дисліпопротеїдемії та відображає пригнічення функціонального стану печінки (А.М. Климов, 1999).

Встановлений позитивний кореляційний зв'язок між вмістом холевої, дезоксіхолевої, суми жочних кислот у сироватці крові та КСО, КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ (r=+0,36;+0,68;p<0,05) у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП, а також негативний кореляційний вплив концентрації холевої, дезоксіхолевої, суми жовчних кислот на показники ФВ (r=-0,32;-0,55;p<0,05) у цих хворих, що може свідчити про негативний вплив підвищення концентрації жовчних кислот у сироватці крові на функціональний стан печінки та міокарда.

Метаболічні розлади у хворих на ГХ супроводжувалися прогресуванням змін вуглеводного обміну, що проявлялося вірогідним (p<0,05) збільшенням вмісту глюкози натщесерце, після навантаження, глікозильованого гемоглобіну (НbA1c) у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та її поєднання з ХЗП. Підвищення глікозильованого гемоглобіна, напевно, може бути викликане інсулінрезістентністю, що супроводжується порушенням захоплення глюкози периферичними тканинами з підвищенням її рівня у сироватці крові. Слід вважати, що інсулінорезистентність є наслідком дисфункції гормонального статусу з підвищенням активності кортизолу (Bjorntorp P., 1998).

Виявлено позитивний кореляційний зв'язок між рівнем глікемії і глікозильованого гемоглобіну з показниками ММЛШ у хворих на ГХ та при її поєднанні з ХЗП (r=+0,45;+0,69;+0,38;+0,59;p<0,05) та негативну кореляцію між рівнем глюкози і глікозильованого гемоглобіну з ФВ (r=-0,32;-0,45;-0,33;-0,51;р<0,05), які змінювалися в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу при ХЗП. Рівень глюкози у крові регулює ЦНС, і залежить він від впливу гормональних факторів та функціонального стану печінки, що можуть викликати розвиток гіперглікемії, яка тісно пов'язана з розладом процесів глікогенезу, гліколізу, глюконеогенезу у організмі. Порушення вуглеводного обміну у хворих на ГХ з ХЗП впливало негативно на кардіогемодинаміку. Метаболічні порушення у обстеженних хворих проявлялися також вірогідним (p<0,05) підвищенням показників протромбінового індексу, часу рекальціфікації, загального фібриногену та зниженням фібринолітичної активності у сироватці крові, які змінювалися у залежності від стадії ГХ та наявності ХЗП. Якщо брати до уваги, що такі фактори, як фібриноген, протромбін, акцелирін, проконвертин утворюються у печінці, а більшість коагуляційних агентів відносяться до глобулінів, які синтезуються у печінці, то можна відзначити закономірність порушення процесів гемокоагуляції в залежності від активності патологічного процесу у печінці. Підвищення загального фібриногену у хворих на ХЗП може бути викликане активацією систем ДНК та РНК паренхіми печінки та клітин ретикуло-ендотеліальної системи, які призводять до порушення біосинтетичної функції печінки (Комаров Ф.І. та співавтори, 2001). Встановлений позитивний кореляційний зв'язок між рівнем загального фібриногену у сироватці крові та ММЛШ у обстежених хворих (r=+0,32;+0,52;p<0,05), а також негативний кореляційний зв'язок між рівнем фібринолітичної активності та КДО, ММЛШ (r=-0,43;-0,60;-0,47;-0,65;р<0,05), може свідчити про тісний зв'язок між змінами реологічних властивостей крові та структурно-функціональними змінами міокарда ЛШ.

Основними умовами розвитку синдрому цитолізу при ГХ та ХЗП є підвищення процесів ПОЛ, які створюють умови пошкодження клітин з підвищенням проникливості лізосомальних мембран та виходу із лізосом кислих гідролаз, що чинять шкідливу дію на тканини. Зміни стану ПОЛ та АОЗ у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП проявлялися вірогідним (p<0,05) підвищенням вмісту МДА у еритроцитах, МДА та церулоплазміну у сироватці крові, а також зниженням концентрації пероксидази, каталази та SH-груп у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. Накопичення вільних радикалів у сироватці крові супроводжується пригніченням системи АОЗ, викликає пошкодження ліпідних комплексів біологічних мембран, а також структури сполучної тканини та гепатоцитів (Венгеровський А.І. та співавтори, 1996). Підвищення вмісту МДА у сироватці крові обумовило позитивний кореляційний вплив на показники ММЛШ (r=+0,47;+0,61;p<0,05) та негативний вплив на ФВ (r=-0,32;-0,65;р<0,05), що ймовірно пов'язано з інтенсифікацією процесів ПОЛ, які викликають порушення структурно-функціонального стану міокарда ЛШ.

При визначенні особливостей перебігу та прогнозування ГХ важливу роль відігравала оцінка стану імунної системи. Порушення клітинного та гуморального імунітету у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП проявлялося вірогідним (p<0,05) зниженням кореляції Т(СД3)-, В(СД22)–лімфоцитів, Т(СД8)–супресорів, підвищенням антигенних маркерів О-клітин(СД16), Т(СД4)–хелперів, а також вмісту імуноглобулінів А, М, G у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та супутніх ХЗП. Встановлений кореляційний зв'язок між субпопуляцією СД4-клітин та ММЛШ у обстеженних хворих (r=+0,37;+0,58;p<0,05), між СД8 та ФВ (r=+0,38;+0,53;p<0,05), негативна кореляція між СД4 та VCFC-1 (r=-0,44;-0,61;р<0,05), а також між IgG та ФВ (r=-0,38;-0,58;р<0,05), може свідчити про наявність аутоімуних процесів, які наростають при ураженні печінки. Дефіцит антигеноспецифічних Т-супресорів викликає активацію Т-ефекторів з цитотоксичними властивостями по відношеню до антигенів печінки (Sherlok Sh., 2001).

Доцільним було визначення також цитокінів, які є медіаторами міжклітинних та міжсистемних взаємодій при імунній відповіді. У обстежених хворих установлено вірогідне (p<0,05) підвищення показників ФНП-б, ІЛ-1в, та зниження вмісту ІФР-1 в сироватці крові. Вираженість змін рівня цитокінів знаходилась у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці.

Підвищення активності ФНП-б обумовлювало позитивну кореляцію з показаниками КДО та ММЛШ (r=+0,33;+0,40;+0,48;+0,59;p<0,05), а також негативну кореляцію з ФВ (r=-0,51;-0,66;р<0,05). Підвищення активності ФНП-б має цитотоксичний ефект на кардіоміоцити, що супроводжуэться змінами структурно-функціонального стану міокарда ЛШ (Ковальова О.М. та співавтори, 2001). Підвищення активності ФНП-б супроводжувалось збільшенням активності ІЛ-1в. При цьому спостерігалися вірогідні (p<0,05) кореляції між ІЛ-1в та КСО, ІММЛШ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=+0,54;+0,57; p<0,05), а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ (r=+0,58;+0,63; p<0,05) та ЦП (r=+0,62;+0,66;p<0,05). Доведено, що цитокіни приймають участь в реакції системної запальної відповіді, яка ініціюється локальним ушкодженням органів і тканин (Шерлок Ш., 1999). ФНП-б і ІЛ-1в утворюються, в тому числі, і в клітинах Купфера, приймають участь в процесі фіброгенезу у печінці, пригнічують регенерацію гепатоцитів, підсилюють синтез жирних кислот, синтез білків гострої фази. Крім цього, в печінці відбувається інактивація цитокінів крові та зменшується їх системна дія (Пасєчніков В.Д., 2002). Можливо, пригнічення інактивації цитокінів при ЦП є причиною імунних порушень, які в свою чергу, приводять до дисфункції ендотелію та поліорганної недостатності. Збільшення активності ІЛ-1в негативно впливало на ФВ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=-0,51;р<0,05), а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ та ЦП (r=-0,58;-0,62;p<0,05), що свідчило про дисфункцію міокарда внаслідок впливу цитокінів. Зниження активності ІФР-1 негативно впливало на КДО, УО, ММЛШ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=-0,50;-0,35;-0,58;р<0,05) а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ (r=-0,55;-0,41;-0,63; p<0,05) та ЦП (r=-0,56;-0,43;-0,67; p<0,05). При співставленні показників ІФР-1 в групах з різними типами геометричного ремоделювання ЛШ не зареєстровано вірогідної різниці по вмісту ІФР-1 в плазмі між хворими на ГХ з нормальною геометрією ЛШ та контрольною групою (р>0,05). У хворих на ГХ з концентричним ремоделюванням, концентричною гіпертрофією та ексцентричною гіпертрофією ЛШ рівень ІФР-1 був вірогідно нижче, ніж в групі контролю (p<0,05). Результати нашого клінічного дослідження свідчать про те, що в групах хворих з розвитком гіпертрофічних варіантів ремоделювання спостерігається найбільш виражене зниження рівня ІФР-1. Це не співпадає з експериментальними даними (Tanaka N., 1998). Можливе пояснення цього факту полягає в тому, що розвиток ГЛШ при введенні ІФР-1 здоровим мишам відбувається в обмежені терміни, а формування гіпертензивного серця у хворих – це тривалий процес, який супроводжується пригніченням адаптаційних механізмів, порушенням синтетичної функції печінки, у тому числі, зменшенням продукції ІФР-1. Отримані нами дані певною мірою пояснюють механізм формування гіпертензивного серця при ГХ з супутніми ХЗП тим, що зниження синтетичної спроможності печінки, яка проявляється, в тому числі, порушенням продукції гормону роста, ІФР-1, збільшенням продукції та пригніченням інактивації ФНП-б і ІЛ-1в, робить свій внесок у ремоделювання міокарда та зниження його контрактильної функції.

Порушення метаболічних процесів у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП знаходилися в залежності від функціонального стану печінки, що проявлялося змінами білкового, пігментного та ферментного обмінів. Встановлені вірогідні (p<0,05) зміни вмісту загального білка, альбумінів, глобулінів, загального та кон'югованого білірубіну, АЛТ, АСТ, КФК, ГГТП, ЛФ у сироватці крові у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. У обстежених хворих виявлений позитивний кореляційний вплив гіперпротеїнемії на показники ММЛШ (r=+0,64;+0,71;p<0,05), негативний кореляційний вплив гіпопротеїнемії на ММЛШ (r=-0,53;-0,64;р<0,05), а також гіпергамаглобулінемії на ФВ (r=-0,33;-0,64;р<0,05), що може бути викликане розвитком синдрому цитолізу з метаболічними порушеннями в міокарді та печінці.

Результати проведених досліджень можуть свідчити про важливу роль печінки у модуляції трофічних процесів у міокарді ЛШ при ГХ та дозволяють виділити патогенетичні фактори ризику, які впливають на формування гіпертензивного серця та ремоделювання міокарда, визначити прогностичні критерії відображення особливостей перебігу захворювання (рисунок 1).

Loading...

 
 

Цікаве