WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетичне обґрунтування застосування карведилолу та краталу в комплексному лікуванні хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (автореферат) - Реферат

Клініко-патогенетичне обґрунтування застосування карведилолу та краталу в комплексному лікуванні хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (автореферат) - Реферат

Самостійно здійснено літературний пошук, поглиблене вивчення клінічного матеріалу, безпосередня участь у здійсненні діагностичного та лікувальних процесів, клінічна апробація розробленого методу лікування. Здобувач самостійно опрацювала отримані дані, здійснила статистичний аналіз та узагальнення одержаних результатів, написала всі розділи дисертації та підготувала статті до друку. Результати дослідження висвітлені у наукових працях, опублікованих самостійно та у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на: 86-й та 87-й підсумкових наукових конференціях співробітників Буковинського державного медичного університету (Чернівці, 2005-2006); VІІ Всеукраїнській конференції молодих вчених, присвяченій пам'яті академіка В.В. Фролькіса (Київ, 2006); ІІІ Міжнародній медико-фармацевтичній конференції студентів і молодих вчених (Чернівці, 2006); на засіданнях Чернівецького обласного наукового товариства неврологів, психіатрів та наркологів (2004-2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (одноосібно – 4), та 3 тез науково-практичних конференцій. Отримано 1 деклараційний патент на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 162 сторінках (124 сторінки основного тексту), складається зі вступу, огляду літератури, 5 розділів результатів власних досліджень, аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків і практичних рекомендацій, списку використаних джерел (208 – кирилицею та 100 – латиницею), містить 30 таблиць та 5 рисунків.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Для реалізації мети і поставлених завдань здійснено клініко-інструментальне, нейропсихологічне та біохімічне обстеження 110 хворих на дисциркуляторну енцефалопатію І та ІІ стадії, причиною якої були ЦА або поєднання ЦА із АГ, до та після лікування. Серед них жінок – 56 (50,9%), чоловіків – 54 (49,1%), віком від 40 до 72 років (у середньому 547,46 р.). Аналіз даних розподілу за віком і статтю засвідчив, що серед них осіб працездатного віку (40-60 років) – 67,4% від загальної кількості обстежуваних. При розширенні цієї групи до рівня умовно працездатних (до 70 років), питома частка зростає до 96,7% − це, на нашу думку, засвідчує важливе соціально-економічне значення проблеми.

Залежно від причин захворювання, виділяли ДЕ ІІ стадії за наявності ЦА та ДЕ ІІ стадії за наявності поєднання ЦА з АГ. Ступінь важкості АГ встановлювали за рівнем артеріального тиску та ураженням органів мішеней у відповідності до діагнозів, що об'єктивізовані згідно класифікації серцево-судинних захворювань, що затверджена на VІ Національному конгресі кардіологів України (2000) і відповідають Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). Хворих із симптоматичною АГ, важкої та дуже важкої стадій АГ до груп обстеження не включали.

Діагноз ДЕ І-ІІ стадії виставлявся на підставі критеріїв, розроблених інститутом неврології АМН СРСР (Е.В. Шмідт, 1985). Згідно із Міжнародною класифікацією хвороб десятого перегляду (МКХ-10) діагноз ДЕ відповідає рубриці І 67.9.

Хворих розподілили на три групи: до першої віднесли 25 пацієнтів (22,7%) із ДЕ І стадії; до другої – 33 хворих (30%) на ДЕ ІІ стадії на тлі ЦА; ІІІ група – 52 хворих (47,3%) на ДЕ ІІ стадії на тлі поєднання ЦА з АГ. Контрольну групу склали 12 осіб без ознак захворювань внутрішніх органів та клінічних ознак цереброваскулярних порушень, репрезентативних за віком групам обстежуваних. Додатково кожна група пацієнтів була розділена на підгрупи. І та ІІ групи ділились на 2-і підгрупи, до складу ІІІ групи увійшла 3-я та 4-а підгрупи. До 1-ї підгрупи І групи (12 хворих) відносились хворі, при лікуванні яких застосовувались засоби базисного лікування, що включало пентоксифілін 300 мг/добу та пірацетам по 2,4 г/добу, 2-гу підгрупу склали хворі на ДЕ І стадії (13 хворих), яким на фоні базисного лікування призначався кратал по 1 таб. 3 рази на день. Тривалість лікування хворих на ДЕ І стадії становила 10-14 днів.

До 1-х підгруп ІІ та ІІІ груп (14 та 12 хворих відповідно) відносились хворі, яким призначалось базисне лікування: пентоксифілін по 5мл 2%-ного розчину в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду впродовж 7 діб внутрішньовенно крапельно, з подальшим переходом на таблетовану форму препарату (по 300 мг/добу) та 20%-ний розчин пірацетаму по 10 мл внутрішньовенно струменно впродовж 7 діб також з подальшим застосуванням цього ж препарату перорально (2,4г/добу). У 2-х підгрупах (19 та 12 хворих відповідно) призначався кратал по 1 таб 3 рази на день. Пацієнтам ІІІ групи 3-ї підгрупи до базисного лікування додавали карведилол шляхом титрування дози від 6,25 мг/добу (14 хворих); обстежуваним 4-ї підгрупи (ІІІ групи) на фоні базисного лікування поєднали призначення краталу та карведилолу в вище означених дозах (14 хворих). Тривалість терапії становила 16-20 днів.

Неврологічний статус та клінічний стан обстежуваних пацієнтів оцінювали за бальною шкалою (С.М. Вінничук та співавт., 2000). Когнітивні розлади вивчали за патопсихологічною методикою таблиць Шульте в модифікації Ф.Д. Горбова та "Запам'ятовування 10 слів" за Ф.Є. Рибаковим (2002), а також за методикою когнітивних викликаних потенціалів з використанням багатофункціонального комп'ютерного комплексу „Нейро-МВП" (Росія). Виділення та позначення компонентів викликаних потенціалів проводилось за прийнятими у вітчизняній нейрофізіології критеріями (В.В. Гнездицький, 2000).

Пероксидне окиснення ліпідів і білків та стан антиоксидантної системи вивчали за вмістом малонового альдегіду (Н.В. Васильєва, І.Ф. Мещишен, 1998), відновленого глутатіону (О.В. Травіної, 1983), окисної модифікації білків (І.Ф. Мещишен, 1998), активності церулоплазміну (В.Г. Колб, В.С. Камишніков, 1982) та каталази (М.А. Королюк, 1998). Органічні та функціональні зміни в екстракраніальних артеріях та стан цереброваскулярної гемодинаміки у обстежуваних вивчали за допомогою ультразвукової дуплексної доплерографії. Для обстеження використовувався ультразвуковий діагностичний комплекс "En Visor HD".

Клінічну ефективність лікування оцінювали за допомогою непараметричних та параметричних статистичних методів порівняння. Зокрема, розбіжність між незв'язаними вибірками оцінювали за непарним критерієм Стьюдента та критерієм Вілкоксона – Манна – Уітні, а розбіжність між зв'язаними вибірками (в динаміці лікування) вивчали за парним критерієм Стьюдента та критерієм Вілкоксона. Зазначені обрахунки виконували з використанням програм "Statistica for Windows. Release 5,1", "Microsoft Excel 2000" та "Primer of Biostatistics Version 4.03 by Stanton A. Giantz 1998".

Результати дослідження та їх обговорення. У клінічній картині хворих на ДЕ І та ІІ стадій відзначалась поліморфність суб'єктивних відчуттів. Усі пацієнти скаржились на погіршення пам'яті, у 95% випадків – на головний біль, інтенсивність, локалізація та частота виникнення якого мала чітку позитивну кореляційну залежність (r=+0,65) від тяжкості основного захворювання та наявності АГ, причому у хворих на ДЕ І стадії головний біль частіше виникав періодично (від 1-2 разів на місяць до щоденного) та посилювався у другій половині дня після фізичного чи розумового перенавантаження. У хворих на ДЕ ІІ стадії превалював постійний головний біль, він мав різну тривалість, різну періодичність і виникав протягом доби у різний час. Дещо рідше пацієнти скаржились на запаморочення, здебільшого несистемного характеру (у 64% хворих на ДЕ І стадії та майже у 73% хворих на ДЕ ІІ стадії), нерідко виникали скарги на похитування власного тіла, втрату рівноваги, що супроводжувалося нудотою (у 8,0% та 54,5% пацієнтів, відповідно). Подальший аналіз скарг пацієнтів засвідчив домінування неврастенічних та іпохондричних проявів, вегето-судинної та емоційної нестійкості: 64% пацієнтів на ДЕ І стадії та 87,9% - ІІ стадії скаржились на різні види порушення сну, 20% хворих на ДЕ І стадії та більш ніж половина хворих на ДЕ ІІ стадії (50,2%) - на дифузний біль в ділянці серця (без об'єктивних причин їх появи), 32% - на загальну слабкість, апатію, короткочасні вестибулярні пароксизми, тощо. Частота вищеозначених симптомів достовірно наростала у хворих на ДЕ ІІ стадії у поєднанні з АГ (р<0,05).

Зважаючи на вищесказане, суб'єктивні неврологічні симптоми у хворих на ДЕ ІІ стадії з'являлись частіше, були більш виражені, характеризувалися стійкістю і клінічним поліморфізмом.

При порівнянні груп хворих на ДЕ ІІ стадії з та без АГ спостерігали деякі відмінності в клінічному перебігу захворювання. Для хворих на ДЕ ІІ стадії атеросклеротичного ґенезу більш характерними були скарги на шум в голові (12,6%), сльозливість (7,8%), підвищену втомлюваність (3,7%). Частіше у них спостерігались депресивні неврозоподібні порушення (7,8%). У хворих на ДЕ ІІ стадії на тлі ЦА із АГ частіше спостерігали астенію і емоційну неврівноваженість (10,0%), скарги на біль у ділянці серця (3,4%), погіршення пам'яті було значніше.

Loading...

 
 

Цікаве