WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Особливості підходу до хірургічного лікування гострого калькульозного холециститу у людей похилого та старечого віку (автореферат) - Реферат

Особливості підходу до хірургічного лікування гострого калькульозного холециститу у людей похилого та старечого віку (автореферат) - Реферат

Вихідний лейкоцитний індекс інтоксикації (ЛІІ) у першій групі хворих похилого та старечого віку становив 3,97 0,14 і був підвищеним у порівнянні з нормою у 4,5 раза. На 3-5 день після операційного лікування ЛІІ зменшився і становив 3,63 0,18, на час виписки знизився до 2,62 0,22 і залишався більшим за норму у 2,9 раза. У другій групі хворих показник ЛІІ при шпиталізації становив 2,41 0,16 – перевищував норму у 2,8 раза і на 7-10 добу -1,62 0,25, тобто залишався вищим від норми лише в 1,8 раза . У третій групі ЛІІ був вищим від норми перед операційним лікуванням у 3,8 раза, на 7-10 добу після лікування залишався більшим від норми у 2,7 раза.

У пацієнтів І клінічної групи, у порівнянні з контролем, рівень АлАТ та АсАТ при шпиталізації перевищував норму у 2,9 раза та на 81,82%, відповідно; в ІІ та ІІІ клінічній групах зростав у 2,4 раза та на 50% і 2,1 раза та на 31,8%. Внаслідок проведеного операційного лікування на 3-5 добу у пацієнтів всіх трьох клінічних груп, особливо І-ї, відзначено підвищення ферментної активності, як відповідь на операційну травму. На 7-10 добу відзначено тенденцію показників до регресії у відношенні до вихідного рівня, де у І групі показники залишилися вищими в 1,5 раза і в 1,6 раза, а в ІІ та ІІІ відповідно: в 1,4 раза і 1,1 раза та 1,5 раза й 1,3 раза. У відношенні до показників норми на 7-10 добу рівень АлАТ перевищував норму в І групі ще в 1,9 раза, в ІІ групі- в 1,8 раза, а в ІІІ групі – в1,4 раза. Стосовно АсАТ, на 7-10 добу показник її був більшим від норми, відповідно, в 1,1 раза, 1,3 раза; 1,0 раза. Рівень білірубіну перед операцією є незначно підвищений у всіх групах і становить у І – 23,8 мкмоль/г*мл, у ІІ – 23,4 мкмоль/г*мл, у ІІІ – 21,6 мкмоль/г*мл у порівнянні з максимально-допустимою верхньою межею норми. На 3-5 добу величина його вмісту практично майже рівна вихідному в І та ІІ клінічній групах, але в ІІІ має тенденцію до зменшення у відношенні до такого у контрольній групі і становить 17,9 мкмоль/г*мл. Значне наближення цього показника до величини його у контрольній групі відзначено на 7-10 добу, де у І клінічній групі він дорівнює 17,41,2 мкмоль/л, в ІІ – 14,30,5 мкмоль/л, а в ІІІ – 14,20,5 мкмоль/л. Таким чином, протягом післяопераційного періоду відбувалося чітке зниження концентрації білірубіну: у І групі – від 23,81,4 до 17,41,2 мкмоль/л; у ІІ групі – від 23,41,6 до 14,30,5 мкмоль/л; у ІІІ групі – від 21,61,3 до 14,20,5 мкмоль/л.

Результати досліджень зсідальної та протизсідальної систем крові у обстежуваних групах хворих на гострий і хронічний калькульозний холецистит, свідчать про те, що перед операцією відбуваються значні порушення цих систем, спрямованих у бік гіперкоагуляції. У процесі проведеного операційного лікування на 3-5 добу кількість фібриногену знизилася у І клінічній групі - на 13,24% , у ІІ - на 7,94%, та у ІІІ - на 1,72% від вихідного рівня. На 7-10 добу вміст фібриногену зменшився від такого при надходженні у першій групі - на 17,64% ; у другій - на 15,87%; у третій - на 24,14%; це було вище верхньої межі норми, відповідно, у І групі - на 33,3%, у ІІ – на 26,19% третій групі - на 4,76%.

Зростання коагуляційної активності відобразилося і на величині ступеня тромботесту. У першій групі (перед лікуванням) він становив 5,7 0,01, що перевищує норму на 28,57%, у другій групі – 5,3 0,01, що більше норми на 26,19% та в третій – 4,8 0,01, що більше на 14,28%. У процесі лікування стверджено позитивну динаміку в усіх групах. Отож, на 3-5 добу ступінь тромботесту знизився у першій групі на 5,26%, у другій -на 3,77%; у третій групі-на 4,16%. На 7-10 добу у порівнянні з вихідним рівнем, він зменшився у першій групі на 15,79%; у другій-на 9,43%, у третій-на 10,42%.

Накопичення продуктів ліпопероксидації у пацієнтів І клінічної групи було максимальним, про що свідчило збільшення дієнових кон"югатів і малонового альдегіду. Рівень МА перед операційним лікуванням становив, у середньому, 5,72 0,13 нмоль/мл, що перевищувало норму на 62,96%, а дієнових кон'югатів 2,05 0,1 у.о.в/1мл, що також перевищувало норму на 41,37%. Після проведеного операційного лікування показники мали тенденцію до зменшення і на 3-5 добу з моменту проведеної операції знизилися відповідно на 33,4% та 20,48%. На 7-10 добу рівень малонового альдегіду перевищував норму лише на 4,65% , а дієнові кон'югати-на 7,59%. Отже, рівень дієнових кон'югатів мав тенденцію до зростання разом з малоновим альдегідом перед операційним лікуванням, та зменшення після операції. При дослідженні ІІ клінічної групи, виявлено незначну активацію стану перекисного окислення ліпідів у вигляді наростання МА та ДК. При надходженні хворих рівень малонового альдегіду та дієнових кон'югатів перевищував норму на 13,48% і на 25,52 %. Після проведеного операційного лікування на 7-10 добу рівень малонового альдегіду зменшився на 11,81%, дієнових кон'югатів- на 19,78%. У третій клінічній групі рівень малонового альдегіду та дієнових кон'югатів становив перед операційним втручанням 4,002 0,008 нмоль/мл та 2,076 0,04 у.о в/1 мл .

Внаслідок проведеного операційного лікування у хворих на 3-5 добу МА та ДК знизився до 3,75 0,090 нмоль/мл та 1,64 0,042 у.о.в/1мл, тобто на 6,29% і на 21,01%; на 7-10 добу лікування зменшилися на 12,29% та 29,68% і у порівнянні з нормою на 7-10 добу рівень малонового альдегіду та дієнових кон'югатів практично стабілізувався. Активація процесів перекисного окислення ліпідів значною мірою впливає на зростання показників величини малонового альдегіду та дієнових кон'югатів, що пов'язано з перебігом запального процесу в організмі. Стан системи антиоксидантного захисту організму (АОЗ), тісно пов"язаний із показниками процесів перекисного окислення ліпідів. АОЗ оцінювали за активністю ферменту каталази в гемолізаті еритроцитів, у плазмі крові визначали активність церулоплазміну та рівень насиченості залізом трансферину. У дослідженні цих показників у 54 пацієнтів першої клінічної групи констатовано, що при надходженні активність каталази була значно підвищена і становила в середньому 17,20 0,40 мг Н2О2/мл, що перевищувало норму на 42,05%; як і норми церуплазміну, досягаючи 47,9 1,7 у.о. Активність мідьвмісного ферменту – церулоплазміну, змінюється паралельно з каталазою. У процесі проведеного операційного лікування відзначено покращання вказаних показників. На 3-5 добу лікування рівень каталази та церулопазміну зменшується відповідно - на 6,3% та 25,16% від вихідного рівня, а на 7 – 10 добу - на 23,73% та 36,35%. Рівень каталази у цей час перевищував норму - на 8,34%, а церулоплазміну - на 2,01%. Дослідження металопротеїду трансферину в сироватці крові хворих на гострий калькульозний холецистит вказують на його зворотню спрямованість у відношенні до церулоплазміну та рівня каталази - при надходженні насиченість трансферину залізом сироватки крові хворих знижена і рівень трансферину становить перед лікуванням 0,160 у.о., що менше від норми в 1,16 раза або - на 13,98%. У процесі проведеного операційного лікування рівень насиченості трансферину залізом збільшився на 3-5 добу на 4,76% і становив 0,168 0,04 у.о. проти 0,160 0,003 у.о. перед лікуванням, а на 7-10 добу становив 0,181 0,005 у.о., збільшившись на 13,125%. Активність церулоплазміну становить 35,69 1,45 у.о., що більше від норми на 19,40%, плавно знижується після операційного лікування у відношенні до вихідного рівня: на 3-5 добу- на 5,35%, а на 7-10 добу- на 16,22%. У цій групі значно пригнічується, водночас, система антиоксидантного захисту у вигляді падіння рівня активності каталази перед лікуванням – зменшена від норми на 48,72%. Рівень її на 3-5 добу зростає до 9,13 0,63 мг Н2О2/мл, залишаючись нижчим від норми на 24,61%, а на 7-10 добу вирівнюється і стає нижчим від норми на 16,51%. Насиченість залізом трансферину перед операційним лікуванням не перевищує норму, а менше за неї на 23,66%. Після лікування вона зростає з 0,142 0,006 у.о. до 0,164 0,004 у.о., а на 7-10 добу- на 0,176 0,003 у.о. проти 0,142 0,006 у.о. У ІІІ клінічній групі виявлено тенденцію до односпрямованого рівня зростання активності церулоплазміну та насиченості залізом трансферину і зниження рівня каталази при надходженні у клініку. Функціональний стан мембран гепатоцитів оцінювали за активністю аргінази. У пацієнтів І клінічної групи її рівень перед лікуванням перевищував норму у 2,1 раза. У процесі проведеного операційного лікування рівень ензиму на 3-5 добу знизився відносно вихідного від 0,61 0,003 мк моль/0,1мл до 0,35 0,007 мк моль/0,1мл, тобто на 42,6%, а на 7-10 добу -знизився на 50,82% і ці показники перевищували норму: на 3-5 добу- на 20,69%, а на 7-10 добу- лише на 3,45%. У ІІ та ІІІ клінічній групах активність аргінази при шпиталізації була підвищеною і перевищувала норму на 20,69% та 24,14%. На 3-5 добу з часу проведеного операційного лікування зменшилася від 0,35 0,007до 0,32 0,009 мкмоль/0,1мл та від 0,36 0,006 до 0,033 0,008 мк моль/0,1мл, що перевищувало показник норми на 10,34% та 13,79%. На 7-10 добу активність аргінази зменшилася від вихідного у ІІ та ІІІ клінічній групах на 22,86% та 22,22% і далі до показника норми. Таким чином, функціональний стан мембран гепатоцитів порушений у всіх групах хворих, оскільки констатовано підвищення активності аргінази у обстежуваних трьох групах. Найбільш значимими ці порушення є у хворих І клінічної групи. У всіх групах хворих активність цього ферменту істотно зменшувалася у процесі лікування. Дослідження маркерного ферменту гепатоцитів – сорбітолдегідрогенази дало можливість оцінити ступінь пошкодження печінкових клітин та стан енергетичного їх забезпечення. У пацієнтів при надходженні у клініку рівень сорбітолдегідрогенази перевищував норму у І клінічній групі на 61,93%, й у ІІ та ІІІ групах- на 29,54% та 38,29%. У процесі лікування на 3-5 добу її рівень знизився відносно вихідного у І клінічній групі на 18,11%, у ІІ та ІІІ групах, відповідно, - на 10,81% та 17,56%, що перевищувало показник норми в ці дні у І групі-на 32,60%; у ІІ- на 15,54%; у ІІІ групі - на 14,00%. Причому, у ІІ клінічній групі показники 3-5 доби у відношенні до вихідного рівня не були істотними, а вирівнювалися на 7-10 добу. На 7-10 добу лікування рівень ензиму знизився у І клінічній групі у відношенні до вихідного з 0,740 0,023 до 0,504 0,01, тобто на 31,89% і плавно наближався до норми, але перевищував її на 10,28%. У ІІ та ІІІ клінічних групах на 7-10 добу показник зменшився з 0,592 0,031 до 0,454 0,011 до 1 од/мл, що становить 22,80% і від 0,632 0,031 до 0,460 0,010 до 1 од/мл, що становить 27,22% і практично сягає норми. У пацієнтів старшої вікової групи, хворих на гострий калькульозний холецистит є виражені ознаки пошкодження печінки та енергозабезпечувальної функції у порівнянні з ІІ та ІІІ клінічними групами . При дослідженні цитозольного ферменту лактатдегідрогенази, що відображає процес енергозабезпечення гепатоцитів в умовах гіпоксії: у І клінічній групі (перед операційним лікуванням) рівень її був вищий за норму на 46,86%, у ІІ-на 34,86%, у ІІІ-на 42,28%. У процесі лікування у І групі рівень лактатдегідрогенази на 3-5 добу зменшився відносно вихідного на 22,57%; у ІІ клінічній групі-на 17,79%; у ІІІ групі-на 21,29%. Це відносно перевищує показник норми відповідно на 13,71%; 10,86% та 12,0%. На 7-10 добу в І клінічній групі вміст лактатдегідрогенази відносно до вихідного зменшився від 2,57 0,029 до 1,86 0,034 мккат/л, що дорівнює 27,63%; у ІІ від 2,36 0,028 до 1,32 0,034 мккат/л, що становить 22,88%; у ІІІ клінічній групі від 2,49 0,031 до 1,76 0,041 мккат/л, що дорівнює 29,32% і відповідно по відношенню до норми на 7-10 добу, перевищує таку у І групі ще на 6,29%; у ІІ перевищує лише на 4,0%, у ІІІ клінічній групі наблизився до рівня норми. Індикатором пошкодження клітинних мембран тканин печінки, внаслідок мембранотоксичних властивостей діючих на них вільних радикалів і перекисних сполук, є підвищення рівня лужної фосфатази в обстежуваних групах: у І клінічній групі рівень її був підвищений перед лікуванням - на 35,76%, у ІІ та ІІІ, відповідно, був підвищений - на 35,51% і на 47,12%. На 3-5 добу після проведеного операційного лікування показник лужної фосфатази зменшився у І групі хворих на 10,86%; у ІІ групі - на 7,32%, й у ІІІ групі - на 15,32%. Ці показники перевищували норму, відповідно, на 21,02% - у І групі, у ІІ групі - на 25,59%, й у ІІІ групі - на 24,58%. На 7-10 добу лікування рівень лужної фосфатази у відношенні до лікуванням зменшився від 1602 22,32 до 1160 16,11 н/моль/схл, або на 27,59% у І клінічній групі, й у ІІ та ІІІ групах зменшився, відповідно, на 19,95% і на 31,57%; тут показники зменшувалися у всіх групах, і рівень езиму на 7-10 добу лише на 1,69% перевищував норму у І групі, а у ІІ - на 8,47%, у ІІІ – практично дорівнював нормі. Висока інформаційність цього ензимологічного тесту підтверджується тим, що рівень ферменту був підвищений найбільше у пацієнтів І та ІІІ клінічних груп перед лікуванням - на 35,76% та 47,12% і менше у ІІ клінічній групі – 35,51%, що вказує на те, що у пацієнтів, хворих на гостре запалення жовчного міхура, зсув ферментної активності є вищим, ніж у пацієнтів при хронічному його запаленні.

Loading...

 
 

Цікаве